Гнатів Микола-Ярослав Миколайович

Син корінних миколаївських міщан Марії Гнатівни Старовецької і Миколи Миколовича Гнатіва.

За його ж свідченням, «родина Гнатівих – корінні копачі, вперше зафіксовані в джерелах в т. з. “Дезидератах вільності”, які підписали 16 травня 1616 року 247 міщан, протестуючи проти свавілля старостинської адміністрації і попрання прав міщан Миколаєва. Гнатіви належали до цеху шевців, представники цієї родини дали кілька поколінь знаних майстрів» [2].

Народився у Миколаєві над Дністром (тепер Львівська область).

Після закінчення Миколаївської середньої школи №1 у 1954 році вступив до Львівського політехнічного інституту, з якого 1956 року був виключений «за поступок, позорящий звание советского студента», і скерований на «перевиховання» до війська. Після служби у війську (1956–1959) закінчив Львівський політехнічний інститут (грудень 1964) і отримав роботу у цьому ж навчальному закладі. Працював на різних посадах — від асистента до старшого наукового співробітника та доцента кафедри «Автоматизовані системи управління».

Кінець 1980-х рр. — належав до середовища самвидавчого альманаху "Євшан-зілля".

Був одним із провідних діячів відродження громадського і політичного життя у Львові в кінці 1980-х — на початку 1990-х років. Депутат Львівської обласної ради перших двох демократичних скликань (1990–1998), член обласного виконавчого комітету (1991–1992), голова Фонду майна Львівської обласної ради (1992–1996), перший заступник голови обласної ради (1997–1998). Був редактором і видавцем (1992–1995) «Інформаційного бюлетеня з приватизації комунальної власності області», у якому опублікував цикл статей та нарисів з питань управління майном та його приватизації. У 1992 році очолював діловий комітет, який займався перенесенням останків Патріарха Иосифа Сліпого з Риму до Львова. Член-засновник Клюбу української греко-католицької інтелігенції у Львові (1990).

З 2000 [4] або 2001 [5] року — президент "Академічної Академії".

Помер 11 липня 2015 року.

Дружина Юліана Устиянович, дочка Наталка й онук Теодор Рожанківський.

• «Віра Батьків»,
• «Кам'яна Господиня»,
• «Коли прокидається Лицар»,
• «Біля паплі»,
• «Стрільбицькі князі»,
• «Закувала зозуленька ой під Чернелицев»,
• «Між вогнями. Микола Устиянович»,
• «Іван Франко» (10-томний біографічний цикл) (останні два — у співавторстві з Р.Гораком).

• «Червоні коні. Історія забутого промислу в Миколаєві над Дністром», нарис / Микола Гнатів // Жовтень, 1977, № 8 (про історію гончарства в Миколаєві-Дністровському)[6]
• «Свято у „Наддністрянських Афінах“» / Ярослав Миколович // «Наше слово», 8 лютого 1987 (про 175-ліття Миколи Устияновича)
• «Екслібрис для Едуарда Моніка» / Ярослав Миколович // «Наше слово», 23 серпня 1987 (про виставку «Іван Франко в екслібрисі»)
• «Віра Батьків» (про долю Греко-Католицької Церкви та її митрополита Андрея Шептицького в часи Першої світової війни).
  • Перше видання: «Віра Батьків» / Сергій Ярошинський // Євшан-зілля, тт. 3, 4
  • Друге видання: «Віра Батьків». — Рим, 1990.
  • Третє видання: «Віра Батьків». — Л.: Апріорі, 2012
• Про польові квіти й національну символіку / В.Столецький // Дзвін. — 01/1990. — № 1.
• Терновий вінок із Домб'є. / В.Столецький // Дзвін. — 04/1990. — № 4. — С. 75-81.
• Пан Никтарський. Перша демократична сесія Лепільської сільради. — Бібліотечка «Поступу», 1990 (гумористичний нарис, самвидав)
• Ярослав Гнатів. Кам'яна господиня. — Клюб Української католицької інтелігенції. / Л.: Місіонер, 2001 (перша книжка «миколаївського циклу»; складається з 4 розділів, присвячених дитячим рокам мистецтвознавця й письменника Миколи Голубця, художникові Петрові Холодному-старшому, довголітньому парохові Миколаєва отцеві Володимирові Федусевичу, родоводу Шухевичів)
• Ярослав Николович. Коли прокидається лицар. — Львів, 2006 (про життя поліконфесійних і полірелігійних родин Миколаєва упродовж 400 років, про різноманітні перипетії, що відбувалися в рідному для автора місті).
• Ярослав Миколович. Стрільбицькі князі. — Л.: Манускрипт, 2009 (розповідь про життя кількох «князівських» родин зі села Стрільбичі; згідно з «волоським правом» «князями» називали голів громад)
• Пан Никтарський. Нектар-зілля, або Перша Демократична… — Л.: 2010 (гумористичні спогади про першу сесію Львівської обласної ради першого демократичного скликання)
• Ярослав Гнатів-Николович. Біля паплі. — Л.: Апріорі, 2011. — 388 с. (складається із двох розділів — цикл новел «Біля паплі» та «Говиковичі» — своєрідна хроніка родини, тісно пов'язаної з Миколаєвом).
• Ярослав Николович. «Закувала зозуленька ой під Чернелицев». — Л.: Апріорі, 2013. — 436 с. (історія містечка Чернелиця)[2].

• десятитомник «Іван Франко» (Шевченківська премія 2011 року)
  • книга перша «Рід Якова» (2000)
  • книга друга «Цілком нормальна школа» (2001)
  • книга третя «Гімназія» (2002)
  • книга четверта «Університет» (2004)
  • книга п'ята «Не пора!» (2005)
  • книга шоста «В поті чола» (2005)
  • книга сьома «Протистояння» (2006)
  • книга восьма «Роки страждань» (2007)
  • книга дев'ята «Катастрофа» (2008)
  • книга десята «Quo tendis» (2009, у двох частинах — «Відхід» і «У притворі вічності»).
• Нестаничі, Шашкевича, 43 // Жовтень, 1984, № 1 (про перебування Маркіяна Шашкевича в селі Нестаничі)
• Запросини на жентицю // Жовтень, 1984, № 5 (про перипетії довкола встановлення авторства листа до Маркіяна Шашкевича від 10 травня 1839; автори спростовують усталене доти авторство цього листа, приписуване Миколі Устияновичу, а встановлюють справжнього автора — Маркіянового брата Миколу).
• Там, де народилася «Читанка» // Жовтень, 1986, № 9 (до 175-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича; встановлено точну адресу будинку на вул. Коперника, 27 у Львові, у якому М.Шашкевич жив у 1824—1825 і 1830—1831 рр. і створив свою «Читанку»).
• «Микола Устиянович» (роман-есей; журнальний варіант — «Жовтень», 1989, № 4-5; окреме видання вийшло під однією палітуркою з повістю-документом «Між вогнями» — Л.: «Каменяр», 1994).
• Чому «Русалка Дністровая» народилася на берегах Дунаю? // Всесвіт, 1988, № 12 (про історію видання першого українського альманаху)