Голинська Галина Яківна

Народилась 2 січня 1902 року в селі с. Підгайчики[1], нині Золочівського району Львівської області, в сім'ї греко-католицького священника Якова Краснопери.

Закінчила Львівський вищий музичний інститут (була ученицею Дарії Старосольської[2], Василя Барвінського, Романа Любинецького, Станіслава Людкевича).

Після здобуття музичної освіти (1924-1925) працювала асистенткою у Чеслава Заремби та Романа Любинецького, а також була довголітньою асистенктою композитора Ярослава Барнича. Згодом — концертмейстеркою та хормейстеркою у Львівському оперному театрі. Виступала з відомими артистами і співаками.

У 1925 р. вийшла заміж за співака Михайла Голинського. Відразу після весілля молоде подружжя виїхало до Торуня. Під час виступів у Поморській опері Галя була незмінним концертмейстером та корепетитором Михайла Голинського. Вони разом готували його репертуар, працювали над новими оперними партіями. Пізніше Михайло та Галина Голинські неодноразово виступали разом у концертах і в Галичині, і на Великій Україні – в містах Одеса, Київ, Харків, куди Михайло Голинський був заангажований у 1927-1931 рр., у період т. зв. “Відродження” та українізації. З наближенням реакції, червоного терору (Галина Голинська була присутня на процесі СВУ, який надзвичайно вразив її жорстокістю і цинізмом радянських партійних діячів), Голинські виїхали з радянської України до Львова, де продовжували виступати на багатьох польських та українських сценах у різноманітних концертах. У мальовничому селі Дора, що на Гуцульщині, Голинські збудували власну віллу “Мирослава”, де, за спогадами співака, минули найкращі роки їх життя.

         У 1938 році Михайло Голинський виїхав у концертне турне до Америки і Канади, а Галина з дітьми Богданом та Мирославою залишилася в Галичині. З концертного турне Михайло Голинський вже ніколи не повернувся на батьківщину, назавжди залишившись у Канаді. А Галина Голинська потрапила у вир воєнного лихоліття, пережила дуже складні і трагічні роки.

         У Дорі Галину Голинську застає ІІ Світова війна. У роки окупації мисткиня працює у Львівському оперному театрі концертмейстером та корепетитором. З наближенням радянських військ вона з дітьми вирішує емігрувати з Галичини.

Вона згадувала про той період свого життя так: “У 1944 р. я виїхала з Львівським театром до Кракова, а потім на Шльонск до Опельн, де зустрілася з хором Городовенка. Звідсіля доля загнала нас до Ґабльонцу, де ми працювали на фабриці. Кінець війни застав мене в Кемптені, у Тиролі, де я дириґувала хором. Звідсіля нав’язала контакт із чоловіком, що перебував у Канаді. Восени 1947 р. я переїхала з обоїми дітьми за океан. На двірці в Монреалі зустріли нас тепло і щиро канадійські українці”. Відтоді розпочався новий, вже за межами батьківщини, етап у її житті.

         “Перша праця дириґента Канаді – це була філія УНО [Українського Національного Об’єднання – Д. Б.] у Виндзорі, куди запросили мене вести хор і вчити в “Рідній Школі”. Півтора року провела я тут, заки рішилась переїхати до Торонто. Знов праця диригента в Народному Домі впродовж чотирьох років. За цей час я підготовляла академії, концерти, а також із оркестрою, хором і солістами виставила: “Запорожця за Дунаєм”, “Катерину”, “Запорізький скарб”, “Шаріку”, “Вій”, “Сільське кохання”, – згадує Галина Голинська. Кожної осені хор Народного Дому під керівництвом Г.Голинської, брав участь у концертах Всеканадійської Виставки, репрезентуючи українців Канади. На Першому Музичному фестивалі пісні й танку в Торонто в 1952 р. хор Народного Дому здобув першу нагороду. Галина Голинська була співзасновником українського музичного інституту ім. Миколи Лисенка в Торонто. Багато років викладала музику і спів у музичній школі ім. О. Кошиця, для заснування якої доклала багато зусиль у середині 50-х рр. Знову бере участь у підготовці концертів, академій, відзначення річниць, готує вистави “Циганка Аза”, “Дай серцю волю”, “Лиха іскра”, “Гуцулка Ксеня”, “Ніч під Івана Купала”, “Маруся Богуславка”, “Довбуш” та ін. Гармонійна співпраця Галини Голинської з усіма мистецькими колами української громади в Канаді стала запорукою появи численних імпрез, опер, оперет і концертів. Ця співпраця різних мистецьких осередків привела згодом до створення Товариства української опери Канади.

         Померла Галина Голинська на чужині, в далекій Канаді 10 листопада 1976 року. Похована в Торонто, на цвинтарі “Проспект”.

Українська діаспора в Канаді високо оцінила мистецьку діяльність Галини Голинської. За визначні музичні досягнення та розбудову хорового мистецтва у 2001 році вона посмертно була відзначена Нагородою з нагоди 100-ліття поселення українців у місті Торонто.

Сім'я:

• чоловік: Михайло Голинський (з 1925 р.[3]).
• діти: Мирослава Голинська, Богдан Голинський[1].

• Голинська Галина Яківна // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Голинська Галина // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Голинська Галина Яківна // Словник музикантів України / Іван Лисенко. — К. : Рада, 2005. — C. 74

• Голинська Галина Яківна // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 486.