Горжет

Горже́т (фр. gorget, від gorge — «горло», «комір») — спочатку сталевий комір для захисту шиї і горла. Горжет був частиною стародавніх обладунків і призначався для захисту від мечів і інших видів холодної зброї. Більшість середньовічних горжетiв були простими щитками для захисту шиї, які носили під нагрудником і наспинником.

Позолочений горжет, вироблений у 1630 роцi.
Джордж Вашингтон з горжетом (1772 рiк).

Зі зникненням лат горжет зберігся як символ «шляхетства» його власника (оскільки обладунки були символом лицарства, то і горжет — елемент обладунку — вказував на лицарський статус). Тож не дивно, що в європейських арміях горжет став знаком розрізнення офіцера. До кінця XVIII століття погони і еполети, як правило, не позначали чин (звання). Цю функцію частково виконувалось зовнiшнiм виглядом одягу, а частково i горжетом. За його забарвленням та за його формою було можливо визначити чин (звання), а іноді — і полк, де служив офіцер.

З поширенням погон і еполетів як знаків розрізнення горжет втратив своє значення. Він став декоративним елементом офіцерської форми, зазвичай — парадної. З кінця XIX століття горжет (в окремих країнах) носять лише військовослужбовці (зазвичай офіцери) привілейованих частин в урочистих випадках. Одним із винятків був горжет фельджандармерії Третього Рейху (1933—1945).

Середньовіччя

Наприкінці XIV — на початку XV сторіччя майстерність ковалів досягла такого рівня, що з'явилася можливість виготовлення обладунків, що повністю закривали тіло власника сталевими пластинами — в тому числі і шию, яка є однією з найбільш вразливих частин тіла і яка доти захищалася тільки кольчужною бармицею або кольчужним каптуром. Перший пластинчатий захист шиї був використаний в гранд-бацинетах. Пізніше, з поширенням арметів, пластинчастий захист шиї став невід'ємним їх елементом і кріпився, як правило, на сам шолом. У піхоті подібна конструкція застосування не мала, позаяк піхота тоді вкрай рідко одягала панцерні обладунки, задовольняючись бригантинами.

З середини XV сторіччя, з поширенням саладів різних форм, горжет, з додаванням до нього захисту підборіддя, еволюціонувало в бувігер. Він було дуже популярний як у кавалерії, так і в піхоті. При цьому, не дивлячись на різноманітність форм самих саладiв, бувігери під них використовувалися також і в піхоті, разом з бригантинами. У хроніках Жана Фруассара існує маса прикладів тому, при чому бувігер часто використовували навіть лучники.

До початку XVI сторіччя, з поширенням вогнепальної зброї, латний захист шиї поступово виходить з ужитку, головним чином тому, що поява вогнепальної зброї робить її неефективною.

Знаки розрізнення в Російській імперії
Петро I в формi офiцера Преображенського полку з горжетом.

В армії Російської імперії за часiв iмператора Петра Олексійовича офіцери як знаки розрізнення мали горжет, триколірний біло-синьо-червоний шарф з срібними і золотими китицями, офіцерський пояс і шпагу з визолоченим ефесом. Офіцерський горжет мав форму півмісяця з гербом держави в центрі, надягався під комір, прикріплювався шнурками до еполетiв чи ґудзиків. Використання горжетiв скасовано у 1859 роцi, залишений (як знак розрізнення) для носіння тільки обер-офіцерами гвардійських Преображенського і Семенівського полків і 1-ї батареї гвардійської 1-ї артилерійської бригади, які мали подаровані Петром I відзнаки за битви під Нарвою 19 листопада 1700 року (на горжетi був напис «1700 19NO»). З 1864 року подібні знаки було наказано носити в строю офіцерам 1-го військового Павловського училища. В 1884 роцi право носіння офіцерського знаку розрізнення поширене на штаб-офіцер ів і генералів.

В 1699—1716 роках забарвлення горжета буле наступне:

Чин Колір поля Колір обода Колір герба
ПрапорщикСрiблоСрiблоСрiбло
ПідпоручикСрiблоЗолотоСрiбло
ПоручикСрiблоСрiблоЗолото
КапiтанСрiблоЗолотоЗолото
МайорЗолотоЗолотоСрiбло
ПідполковникЗолотоСрiблоЗолото
ПолковникЗолотоЗолотоЗолото

На початок XIX ст. (Наполеонівські війни) забарвлення горжета буле наступне[1]:

Чин Колір поля Колір обода Колір герба
ПрапорщикСріблоСріблоСрібло
ПідпоручикСріблоЗолотоСрібло
ПоручикСріблоСріблоЗолото
Штабс-капітанСріблоЗолотоЗолото
КапітанЗолотоЗолотоСрібло

Штаб-офіцери мали суцільно визолочені горжети.


  • Офiцерськi знаки російської армії
  • 1700-1732.
  • 1727-1732. Обер-офiцерський знак гвардiйського Преображенського и Семенiвського полкiв.
  • 1732-1742.
    Офiцерськi знаки гарнiзонних офiцерiв.
  • 1756-1762.
    Знак офiцерiв пiхотного полку.
  • 1756-1760.
    Офiцерськi знаки полков обсервацiонного корпуса.
  • 1756-1762.
    Офiцерський знак голштинських вiйск.
  • 1788-1796.
    Знак офiцерiв пiхотного полку.
  • c 1808 года
    Гвардiйськi офiцерськi знаки.
  • 1820.
    Армійський офiцерський знак.
  • 1820.
    Гвардiйськi офiцерськi знаки.

ХХ сторіччя

У ХХ сторіччі горжети використовувалися як своєрідні урочисті деталі однострою, чи для позначення окремих військових формувань. Зокрема у Третьому рейху горжети носили військовики фельжандармерії при виконанні службових обов'язків. Також горжети у Третьому рейху використовувалися прапороносцями Люфтваффе[2], та полку «Генерал Герінг»[3].Члени елітного СА-штандарту «Фельдхеррнхалле» при виконання обов'язків також мали за деталь однострою горжет з імперським орлом[4].


Примітки
  1. Габаєв Г. Розпис російських полків 1812 року. Додаток до "Військово-історичного вісника —Київ.: Типографія окружного штабу, вулиця Банкова, б.№ 11, 1912—С.63-64 — 298 с.
  2. Бендер Роджер Регалії Люфтваффе/переклад з англійської Т. К. Гладкова –М.: ЗАТ «Ценртполіграф»,2007.-С.274-318 с.
  3. Бендер Роджер Регалії Люфтваффе/переклад з англійської Т. К. Гладкова –М.: ЗАТ «Ценртполіграф»,2007.-С.276-318 с.
  4. Бендер Роджер Регалії Люфтваффе/переклад з англійської Т. К. Гладкова –М.: ЗАТ «Ценртполіграф»,2007.-С.189-318 с.

Література
  • Gorelik M. Warriors of Eurasia. From the VIII Century DC to the XVII Century AD. — Stockport: Montvert Publications, 1995.
  • Вiсковатов О. В., Історичний опис одягу та озброєння Російських військ, 2 вид., ч. 1-27, СПБ, 1899—1944;
  • Царскосельскій музей: с собраніем оружія, принадлежащаго Государю Императору. Издатель А. Бауман, СПб. 1860
  • Boeheim, Wendelin (1890), Handbuch der Waffenkunde. Das Waffenwesen in seiner historischen Entwicklung vom Beginn des Mittelalters bis zum Ende des 18 Jahrhunders, Leipzig.
  • Ffoulkes, Charles, (1912), The Armourer and his Craft, New York, Dover Publications, ISBN 0-486-25851-3.
  • Gelli, Jacopo (1900), Guida del raccoglitore e dell'amatore di armi antiche, Milano, U. Hoepli.
  • Oakeshott, Ewart (2000), European Weapons and Armour: From the Renaissance to the Industrial Revolution, Boydell Press, ISBN 0-85115-789-0.
  • Störmer, Michael (1966), Die Rüstkammer: Ein Kompendium mittelalterlicher Nahkampfwaffen und Rüstungen, G&S Verlag GmbH, ISBN 978-3-925698-46-0.
  • Stephen Bull: An Historical Guide to Arms & Armor, ISBN 0-8160-2620-3
  • Wise, Terence (1983). The Wars of the Roses. Osprey Publishing. ISBN 0850455200.
  • James, Lawrence (2003). Warrior Race: A History of the British at War. St. Martin's Press. pp. 119. ISBN 0312307373.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.