СА-штандарт «Фельдхеррнхалле»

Штандарт СА-штандарту «Фельдхеррнхалле»

У 1934 році в зв'язку з черговими загостреннями між штурмовиками (на чолі яких стояв начальник штабу СА Ернст Рем) та керівництвом Німеччини (Адольф Гітлер), відбулася «чистка» верховного керівництва СА[1], внаслідок якого було винищено майже всю верхівку штурмовиків. Новим начальником штабу СА було призначено одного з лояльних до Гітлера керівників СА, та активного учасника «чистки» Віктора Лютце[2].

Однією з перших дій нового керівника СА, було створення нового елітного штандарту (полку), який підпорядковувався новій верхівці і не був залежним від територіальних підрозділів СА. До штандарту потрапили спеціально відібрані добровольці. Обов'язками штандарту були охорона гарнізонів СА, партійних та державних установ, а також будівлі «Фельдхеррнхалле» у Мюнхені.

Штандарт складався з шести штурмбанів (батальйонів) розташованих по всій Німеччині (Берлін, Мюнхен, Ґетінґен, Крефельд, Штеттин, Штутгарт) . Цей штандарт відрізнявся від інших тим, що мав право носіння зброї, а служба у цьому полку зараховувалася у стаж армійської служби. Члени партії в віці від 18 до 25 років, які пройшли спеціальну підготовку, мали вступити до штандарту на три роки. До цього вони були повинні не менше року пробути у Гітлер'югенді, та не менше за півроку у СА. Служба у штандарті зараховувалася до військової служби у мирний час.

У вересні 1936 році, під час Нюрнберзьких партійних свят, штандарт отримав від Гітлера почесну назву «Фельдхеррнхалле». Коло будівлі «Залу баварських полководців» (Фельдхеррнхалле) у листопаді 1923 року відбувалася одна зі знакових подій становлення націонал-соціалістичного руху у Німеччині, Пивний путч. Події листопада 1923 року стали частиною нацистської міфології «мучеництва».

12 січня 1937 року Віктора Лютце надав Герману Герінгу (одному з керівників НСДАП та керівнику Люфтваффе) почесне шефство над штандартом. Герінг, віднісся до цього серйозно, й зарахував штандарт до повітряних сил. З цього періоду штандарт мав подвійне підпорядкування до СА та до Люфтваффе.

Під час Судетської кампанії у жовтні 1938 року штандарт утворив полк Люфтваффе «СА-штандарт-Фельдхеррнхалле» (повітрянодесантний полк) у складі 7-ї повітряної дивізії Люфтваффе. З цього часу й до весни 1939 року полк використовував знаки розрізнення Люфтваффе.

З початком Другої світової війни підрозділи штандарту «Фельдхеррнхалле» проводили посиленні навчання під керівництвом інструкторів Люфтваффе. З таких груп було сформовано 2-й парашутно-єгерський полк Люфтваффе, який брав участь у боях за Ебен, Емаєл, Роттердам, Крит.

Значна частина особового складу штандарту ввійшла до Люфтваффе, інша частина до Вермахту. Штурмовики штандарту «Фельдхеррнхалле» у Вермахті склали кістяк 271-го піхотного полку «Фельдхеррнхалле». У 1943 році з розшматованої під Сталінградом 60-тої моторизованої дивізії та 271–го полку «Фельдхеррнхалле», було утворено панцергренадерську дивізію «Фельдхеррнхалле». Тактичним знаком дивізії був «Вольфсангель». Також особовий склад штандарту було направлено у флотилію тральщиків «Брилль», та у 18-ту добровольчу панцергренадерську дивізію СС «Горст Вессель».

Будівля «Фельдхеррнхалле», на честь якої було названо штандарт

Однострої штурмовиків штандарту мали світло-брунатні обшлаги. На лівому рукаві була брунатна чи червона стрічка, з надписом «Feldherrnhalle» виконаним срібними літерами. Кепі мало червону тулію. Знаки розрізнення як і у інших підрозділів СА розміщувалися на петлицях червоного кольору (в деяких джерелах вказується малиновий колір[3]). На правій петлиці була металева емблема Вольфсангель, зверху якої була накладена емблема СА[4]. Молодші офіцери штандарту мали червоно-білу окантовку навколо коміра, та петлиць. Погони СА носилися на обох плечах. Підкладка погонів була малиновою. Самі погони несли на собі металеву (чи вишиту) модифіковану емблему підрозділу.

При виконанні службових обов'язків штурмовики штандарту носили горжети з зображенням імперського орла. Горжет вироблений з сріблястого металу, окантовка та орел золочені[5].

З 1937 року, в зв'язку з підпорядкуванням штандарту до Люфтваффе, штурмовики штандарту носили над правою нагрудною кишенею орла Люфтваффе (як і військовослужбовці ВПС). При польових навчаннях бійці штандарту носили синьо-сірий однострій Люфтваффе.

На шоломах (вкритих брунатною фарбою) були розміщені: ліворуч — орел Люфтваффе; праворуч — геральдичний щит, в якому було зображення фасаду будівлі Фельдхеррнхалле, нижче якої горизонтальний «Вольфсангель» з емблемою СА (як на петлицях).

• Макнаб Кріс Третій рейх.1933-1945 (в перекладі М. Борисова). — М.: ТОВ «АСТ», «Астрель», «ОГИЗ», 2011. — 288с. — ISBN 978-5-17-070099-8, 978-5-271-30807-9, 978-1-906626-51-8(рос.)
• Campbell Bruce The SA Generals and The Rise of Nazism — The University Press of Kentucky, 1998. — ISBN 978-0813120478(англ.)
• Уільямсон Г. СС-інструмент терору (в перекладі Бушуєва О. В., Соколова І. С.). — Смоленськ: Русич, 1999. — 415с. — ISBN 5-88590-961-X, 0-283-06280-0(рос.)
• Б. Л. Девіс Уніформа Третього рейха. 1933—1945 (переклад з англійської Гаврилова І. В.). — М.: ТОВ «Видавництво Астрель»: ТОВ «Видавництво АСТ», 2001. — 160 с. — ISBN 5-17-009715-8 (ТОВ «Вид. АСТ»), ISBN 5-271-02614-0 (ТОВ «Видавництво Астрель») (рос.)
• Бендер Роджер Регалії Люфтваффе (переклад з англійської Т. К. Гладкова). — М.: ЗАТ «Ценртполіграф», 2007. — 318 с. ISBN 970-5-9524-2711-2 (рос.)