Горинь Богдан Миколайович

Народний депутат України
	1-го скликання
	2-го скликання

Горинь Богдан Миколайович
Народився	10 лютого 1936 (86 років) ; Кнісело, Жидачівський повіт, Станіславське воєводство, Польська республіка
Країна	СРСР; Україна
Національність	українець
Діяльність	дисидент, народний депутат України
Alma mater	Філологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Посада	Народний депутат України[1] і Народний депутат України[2]
Партія	НРУ, УРП, РХП
Брати, сестри	Горинь Микола Миколайович і Горинь Михайло Миколайович
Орден «За заслуги» ІІ ступеня	Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
	Ювілейна медаль «20 років незалежності України»

Богда́н Микола́йович Го́ринь (нар. 10 лютого 1936, Кнісело) — український політичний та громадський діяч, народний депутат України 1-го та 2-го скликань, журналіст, мистецтвознавець, політолог, колишній дисидент, молодший брат Михайла Гориня, старший брат Миколи Гориня, двоюрідний племінник Миколи Лебедя.

Член президії товариства «Україна»; голова товариства «Україна — Польща»; член Центрального проводу Республіканської християнської партії, голова редакційної комісії.

Життєпис

Народився 10 лютого 1936 у селі Кнісело Жидачівського району Львівської області. Батько Микола Михайлович Горинь був головою місцевого товариства ''Просвіта'' й активістом Організації Українських Націоналістів. Мати Стефанія Данилівна Горинь (у дівоцтві Грек) була селянкою. Через участь голови родини в українському підпіллі на початку грудня 1944 року родину Горинів було заарештовано НКВС та спрямовано на заслання в Сибір. Але ще в Галичині варта дала їм змогу втекти. Після цього до весни 1945 року вся родина Горинів жила в підпіллі. Потім Богдан Горинь разом із родичами подався в Ходорів, де вони й оселились.

Освіта вища. Закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка, філологічний факультет у 1959 р., філолог, учитель української мови і літератури.

З 08.1959 р. по 09.1961 р. — методист Львівського обласного будинку народної творчості.

З 08.1960 р. по 06.1962 р. — вчитель СШ № 7 м. Львова.

З 06.1962 р. по 08.1965 р. — науковий працівник Львівського державного музею українського мистецтва. Виступав у пресі як літературний критик і мистецтвознавець. Організовував видання і поширення самвидаву.

З 08.1965 р. — заарештований, давав показання проти М. Масютка, М. Зваричевської, засуджений «за антирадянську пропаганду» на 3 роки концтаборів у селі Явас Мордовської АРСР к/т 11.

У 1968—1976 рр. — робітник Розділпромбуду; завідувач читального залу бібліотеки Ходорівського цукрокомбінату, маляр ремонтно-будівельного управління № 3 у Львові; працював у міжобласній реставраційній майстерні у Львові; маляр Південьзахідхімрембудмонтажу; кочегар Львівської дитячої лікарні № 1.

У 1976—1989 рр. — старший науковий працівник Львівської картинної галереї.

З 01.1990 р. — науковий працівник Львівського історичного музею.

З 1988 р. — один із засновників Української Гельсінської Спілки.

У 1988—1990 рр. — голова Львівської обласної організації УГС.

У 1990—1992 рр. — голова Львівської обласної організації УРП.

У 1990—1997 рр. — член Проводу і Ради УРП.

З 03.1990 р. по 04.1994 р. — Народний депутат України 1-го скликання.

У 1992—1994 рр. — очолював парламентські делегації на сесіях і семінарах в Раді Європи та Північноатлантичній асамблеї.

У 1994—1996 рр. — директор Інституту досліджень діаспори.

З 12.1994 р. по 04.1998 р. — народний депутат України 2-го скликання. Член Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Член групи «Державність», потім — член групи «Конституційний центр».

Був членом Великої ради Руху, член ради Товариства української мови імені Тараса Шевченка.

Відзнака Президента України В. Януковича — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011)[3]

Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня[4], II ступеня[5].

У 2019 році став лауреатом Шевченківської премії у номінації «Публіцистика, журналістика» — за есе-колаж «Святослав Гординський на тлі доби» у двох книгах[6]

Творчість

Член редколегій самвидаву часописів «Український вісник» у 1988—1989 рр., «Кафедра» у 1988—1989 рр., головний редактор самвидаву щомісячного бюлетеня «Львівські новини» з 1989 р.

Автор книжок, багатьох статей з питань літератури, мистецтва, психології творчості, історії, політики у періодичних виданнях.

Автор та співавтор книг:

1994 — «Крим не тільки зона відпочинку» (співавтор)
1994 — «На пути в Европу»
1995 — «Опанас Заливаха. Вибір шляху»
1996 — «У пошуках берега»
2013 — «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут»[7]

Член Спілки письменників України.

Володіє польською мовою.

Примітки

http://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/DEPUTAT1/spisok1.htm
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2
Указ Президента України № 822/2011 від 19 серпня 2011 року «Про нагородження відзнакою Президента України − ювілейною медаллю „20 років незалежності України“»
Указ Президента України від 27 червня 1997 року № 586/97 «Про відзначення народних депутатів України»
Указ Президента України від 9 лютого 2001 року № 81/2001 «Про нагородження орденом "За заслуги"»
Президент на Тарасовій горі вручив Національні премії України імені Тараса Шевченка. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 11 березня 2019.
Повернення Софії Караффи-Корбут

Джерела та література

Зайцев Ю. Д. Горинь Богдан Миколайович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 163. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
В. В. Овсієнко. Горинь Богдан Миколайович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
Батенко Т. «Опозиційна особистість: друга половина ХХ ст. Політичний портрет Богдана Гориня» (1997)
Горинь Б. Бібліографічний довідник (2001)
Богдан Горинь : біобібліогр. покажч, 1960—2015 / Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Нац. парлам. б-ка України ; уклад.: Горинь О. I та ін. ; наук. ред.: Негрейчук І. О. — Київ : Пульсари, 2015. — 160 с. – (Шістдесятництво: профілі на тлі покоління ; вип. 16).
Овсієнко В. Горинь Богдан Миколайович // Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина І. — Харків : Харківська правозахисна група; "Права людини", 2006. — Т. 1. — С. 155-159. — 1500 прим. — ISBN 966-8919-09-2.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[[http://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/DEPUTAT1/spisok1.htm_http://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/DEPUTAT1/spisok1.htm]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-1] ttp://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/DEPUTAT1/spisok1.htm

[[http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2_http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-2] ttp://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2

[3] Указ Президента України № 822/2011 від 19 серпня 2011 року «Про нагородження відзнакою Президента України − ювілейною медаллю „20 років незалежності України“»

[4] Указ Президента України від 27 червня 1997 року № 586/97 «Про відзначення народних депутатів України»

[5] Указ Президента України від 9 лютого 2001 року № 81/2001 «Про нагородження орденом "За заслуги"»

[6] Президент на Тарасовій горі вручив Національні премії України імені Тараса Шевченка. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 11 березня 2019.

[7] Повернення Софії Караффи-Корбут