Горлиця чорнодзьоба
Горлиця чорнодзьоба[2] (Macropygia nigrirostris) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae)[3]. Мешкає на Новій Гвінеї та на сусідніх островах.
? Горлиця чорнодзьоба | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Macropygia nigrirostris Salvadori, 1875 | ||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Опис
Довжина птаха становить 29 см, з яких від 13 до 15 см припадає на довгий хвіст. Довжина крила становить 14-15 см, довжина дзьоба 11-13 мм, вага 66-104 г. Забарвлення переважно червонувато-коричневе, крила і хвість темніші, горло світліше. Шість центральних стернових пер на хвості поцятковані чорними смугами. У самичок верхня частина тіла поцяткована чорними смугами. Лапи темно-червоні або коричневі, дзьоб чорний.
Поширення і екологія
Чорнодзьобі горлиці мешкають на Новій Гвінеї (за виключенням півдня), а також на острові Япен, на архіпелазі Бісмарка та на островах Д'Антркасто. Вони живуть у вологих рівнинних і гірських тропічних лісах. Зустрічаються на висоті до 2600 м над рівнем моря.
Поведінка
Чорнодзьобі горлиці зустрічаються поодинці, парами і невеликими зграйками. Іноді на одному плодовому дереві може зібратися до 20 птахів. Живляться чорнодзьобі горлиці переважно дрібними плодами і насінням. Ведуть деревний спосіб життя, дуже рідко спускаються на землю, зазвичай, або випити води або проковтнути камінь. Чорнодзьобі горлиці демонструють агресивну поведінку по відношенню до інших птахів, зокрема до свистунів і медолюбів, які наближаються до плодових дерев. Імовірно, можуть розмножуватись протягом всього року. В кладці 2 білих яйця.
Примітки
- BirdLife International (2016). Macropygia nigrirostris.
- Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Pigeons. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 22 листопада 2021.
Джерела
- Bruce M. Beehler, Thane K. Pratt: Birds of New Guinea. Distribution, Taxonomy, and Systematics. Princeton University Press, Princeton 2016, ISBN 978-0-691-16424-3.
- David Gibbs, Eustace Barnes und John Cox: Pigeons and Doves. A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001, ISBN 90-74345-26-3.
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996, ISBN 3-7944-0184-0.