Медолюбові

Медолюбові[1][2] (Meliphagidae) — родина горобцеподібних птахів, що включає 56 родів і 202 види. Представники родини є ендеміками Нотогеї[3].

?
Медолюбові

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Підряд: Співочі птахи (Passeri)
Парворяд: Corvida
Надродина: Meliphagoidea
Родина: Медолюбові (Meliphagidae)
Vigors, 1825
Роди

(Див. текст)

Посилання
Вікісховище: Meliphagidae
Віківиди: Meliphagidae
EOL: 7537
ITIS: 178808
NCBI: 9146
Fossilworks: 143836

Опис

Медолюбові — дрібні і середнього розміру птахи з вузькими, вигнутими дзьобами, пристосованими до живлення нектаром. Середня довжина їх тіла становить від 10 до 25 см. Вони мають струнку будову тіла, невеликі голови і лапи середньої довжини. Забарвлення медолюбових переважно темне, сірувате, зеленувате або буре, хоча представники деяких родів, зокрема роду Медовичка (Myzomela), можуть мати яскраве, червоне або жовте оперення. Більшості медолюбових не притаманний статевий диморфізм.

Поширення і екологія

Медолюбові поширені переважно в Австралії та на Новій Гвінеї, а також в Новій Зеландії, на островах Тихого океану на схід до Тонги і Самоа, а також на островах Воллесії. Лише мангровому медовцю вдалося перетнути лінію Воллеса і заселити Малі Зондські острови на захід до Балі[4][5].

Медолюбові займають ту ж екологічну нішу, що і колібрієві (Trochilidae) в Америці і нектаркові (Nectariniidae) в Африці та Азії. Внаслідок конвергентної еволюції, ці три неспоріднені групи птахів дуже подібні за зовнішнім виглядом і поведінкою.

Медолюбові можуть живитися нектаром, комахами і плодами. Найчастіше вони комбінують дієту і можуть живитися як нектаром, так і комахами, хоча деякі види медолюбових є спеціалістами з певного типу живлення[6]. Медолюбові є важливими запилювачами деяких видів австралійських рослин з родин протейних, миртових і вересових. Їхні гнізда мають чашоподібну форму, відкриті або закриті з бічним входом, робляться з кори, трави, рослинних волокон, моху, папороті, листя і гілочок. В кладці зазвичай 1-2 яйця.

Систематика і таксономія

Найближчими родичами медолюбових є малюрові (Maluridae), діамантницеві (Pardalotidae) і шиподзьобові (Acanthizidae) та інші представники надродини Meliphagoidea, які виникли на ранньому етапі еволюції співочих горобцеподібних птахів[7].

Новогвінейського медвянця раніше відносили до родини дивоптахових (Paradisaeidae), однак за результатами молекулярно-генетичного досідження, опублікованого у 2000 році, його було переведено до родини медовичкових[8]. За результатами іншого молекулярно-генетичного дослідження гигі, якого рівніше відносили до родини медолюбових, був переведений до новоствореної монотипової родини гигієвих (Notiomystidae)[9]. Генетичне дослідження музейних зразків представників вимерлих родів Мого (Moho) і Кіоеа (Chaetoptila), результати якого були опубліковані у 2008 році, показало, що ці гавайські птахи не були представниками родини медолюбових, як вважалося раніше, а належать до окремої, нині вимерлої родини Mohoidae[10].

За класифікацією, утвердженою Міжнародною спілкою орнітологів, виділяють 56 родів і 202 види[11]

Примітки
  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. Г. В. Фесенко Зоогеографічні особливості поширення птахів / Г. В. Фесенко, І. В. Шидловський // Біологічні Студії / Studia Biologica. — 2012. — Том 6/№ 3. — С. 197—222. Архів оригіналу за 31 грудня 2013. Процитовано 4 серпня 2013.
  3. Lindsey, Terence (1991). У Forshaw, Joseph. Encyclopaedia of Animals: Birds. London: Merehurst Press. с. 208. ISBN 1-85391-186-0.
  4. Andersen, M.J.; Naikatini, A.; Moyle, R.C. (2014). A molecular phylogeny of Pacific honeyeaters (Aves: Meliphagidae) reveals extensive paraphyly and an isolated Polynesian radiation. Molecular Phylogenetics and Evolution 71: 308–315. PMID 24315868. doi:10.1016/j.ympev.2013.11.014.
  5. Del Hoyo, J., Elliot, A. and Christie D. (editors). (2006). Handbook of the Birds of the World. Volume 12: Picathartes to Tits and Chickadees. Lynx Edicions. ISBN 978-84-96553-42-2
  6. Driskell, Amy C.; Christidis, Les (2004). Phylogeny and evolution of the Australo-Papuan honeyeaters (Passeriformes, Meliphagidae). Molecular Phylogenetics and Evolution 31 (3): 943–960. PMID 15120392. doi:10.1016/j.ympev.2003.10.017. Архів оригіналу за 1 травня 2012.
  7. Barker, F.K.; Cibois, A.; Schikler, P.; Feinstein, J.; Cracraft, J. (2004). Phylogeny and diversification of the largest avian radiation. Proc. Natl. Acad. Sci. USA 101 (30): 11040–11045. PMC 503738. PMID 15263073. doi:10.1073/pnas.0401892101.
  8. Cracraft, J.; Feinstein, J. (2000). What is not a bird of paradise? Molecular and morphological evidence places Macgregoria in the Meliphagidae and the Cnemophilinae near the base of the corvoid tree. Proc. Roy. Soc. Lond. B 267 (1440): 233–241. PMC 1690532. PMID 10714877. doi:10.1098/rspb.2000.0992.
  9. Driskell, A.C.; Christidis, L.; Gill, B.; Boles, W.E.; Barker, F.K.; Longmore, N.W. (2007). A new endemic family of New Zealand passerine birds: adding heat to a biodiversity hotspot. Australian Journal of Zoology 55 (2): 1–6. doi:10.1071/zo07007.
  10. Fleischer, R. C.; James, H. F.; Olson, S. L. (2008). Convergent Evolution of Hawaiian and Australo-Pacific Honeyeaters from Distant Songbird Ancestors. Current Biology 18 (24): 1927–1931. PMID 19084408. doi:10.1016/j.cub.2008.10.051.
  11. Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). Honeyeaters. IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 6 січня 2022.

Джерела
  • P. Higgins, L. Christidis & H. Ford: Family Meliphagidae (Honeyeaters). W: J. del Hoyo, A. Elliott & D.A. Christie: Handbook of the Birds of the World. Cz. 13: Penduline-tits to Shrikes. Barcelona: Lynx Edicions, 2008, ss. 498–691. ISBN 84-96553-45-0. '
  • Ford, H.A. (2001). Family Meliphagidae honeyeaters and Australian chats. У Higgins, Peter J.; Peter, Jeffrey M.; Steele, W.K. Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds. Volume 5: Tyrant-flycatchers to Chats. Melbourne: Oxford University Press. с. 457–461. ISBN 0-19-553258-9.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.