Городецький Юхим Наумович

Народився Юхим Городецький 16 січня (29 січня за новим стилем) 1907 року[1] у Вінниці Подільської губернії в єврейській родині.

У 1926—1928 роках навчався в педагогічному технікумі в Києві, член ВКП(б)/КПРС з 1927 року. З 1928 по 1930 рік навчався на етнологічному факультеті Московського державного університету (колишній факультет суспільних наук), потім — в аспірантурі Московського інституту філософії, літератури та історії (1931—1933), який відокремлювався від Московського державного університету, а потім у 1941 році знову був з ним об'єднаний. У 1933—1942 роках — науковий співробітник редакції «Історія громадянської війни в СРСР». Працював у МІФЛІ, в 1935 році під керівництвом Ісака Мінця захистив кандидатську дисертацію на тему «Центральна рада».

У 1940 році Юхим Городецький був призначений доцентом кафедри історії СРСР історичного факультету Московського державного університету імені М. В. Ломоносова, з 1942 року працював в апараті ЦК ВКП(б), одночасно викладав у Вищій партійній школі при ЦК КПРС та Академії державної служби при ЦК.

У 1943 році йому була присуджена Сталінська премія за працю з історії Громадянської війни в Росії. Під час німецько-радянської війни його сім'я була евакуйована на Урал в Красноуфімськ. До Москви Юхим Городецький повернулася в 1944 році[2]. Городецький став лектором ЦК ВКП(б), отримав посаду заступника завідувача відділом науки Управління пропаганди і агітації.

Воював Юхим Городецький на фронтах війни: старшим політруком, мав нагороди за оборону Москви, Сталінграда і Кавказу. Після війни був нагороджений медаллю "За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр .. ".

Наприкінці 1940-х років Юхим Городецький був у когорті радянських істориків, проти яких Аркадій Сидоров виступав у рамках кампанії Сталіна в боротьбі з «безродним космополітизмом» — більшість вчених були єврейськими інтелектуалами[3]. Після смерті Йосипа Сталіна в СРСР стали відновлюватися норми історичної науки, і радянські історики в наступне десятиліття прагнули викорінити фальсифікації і спотворення останніх років правління Й. В. Сталіна.

У 1960—1989 роках працював в Інституті історії (з 1968 року — Інститут історії СРСР), обіймав посаду заступника голови Наукової ради Академії наук СРСР «Історія історичної науки». У 1961 році був удостоєний премії імені М. В. Ломоносова за роботи з історії революційної і державної діяльності В. І. Леніна. У 1964 році захистив в Інституті історії докторську дисертацію на тему «Велика Жовтнева соціалістична революція і створення Радянської держави».[4] У наступні роки працював у галузі історіографії Жовтневої революції.

Член редколегій щорічника «Історія та історики» (1965—1987) і збірника «Історичні записки» (1970—1990)[5].

Автор робіт з історії Російської імперії початку XX століття, епохи Жовтневого перевороту та громадянської війни, проблемам методології, історіографії, джерелознавства та історії радянської культури. Брав участь у створенні низки колективних праць і монографій. Багато робіт Юхима Городецького переведені іноземними мовами.

Був одружений з Поліною Веніаміновною Гурович, теж істориком; у них були діти — сини Євген та Олександр, а також донька Інна[2].

Помер Юхим Городецький 20 червня 1993 року в Москві[1]. Похований на Востряковському кладовищі[6]. В Інституті російської історії РАН зберігається особиста справа Юхима Городецького.

• История гражданской войны в СССР. М., 1942. Т. 2 (член авторского коллектива);
• Бурджалов Э. Н., Городецкий Е. Н., Минц И. И., Яковлев Н. Н. История СССР. Часть III — Вторая половина XIX века — начало XX века. Учебное пособие для слушателей ВПШ при ЦК ВКП(б). М., 1946;
• «Из истории Московского университета. 1917—1941» (1955, редактор);
• «Свердлов. 1885—1919. Жизнь и деятельность» (1961; в соавт.);
• Рождение Советского государства. 1917—1918 гг. М., 1965 (2-е изд. 1987);
• Ленин — основоположник советской исторической науки: история советского общества в трудах В. И. Ленина. М., 1970;
• Свердлов. М., 1971 (в соавт. с Ю. П. Шараповым; в сер. «ЖЗЛ»);
• Советская историография истории Великого Октября. 1917 — середина 30-х гг. М., 1981;
• Историографические и источниковедческие проблемы Великого Октября (середина 30-х-60-е гг.). Очерки. М., 1982.

• Булыгина Т. А. Общественные науки в СССР 1945—1955 гг. М., 2000;
• Костырченко Г. В. Сталин против «космополитов». Власть и еврейская интеллигенция в СССР. М, 2009;
• Лельчук В. С. Уроки Городецкого (к 90-летию со дня рождения) // Отечественная история. 1997. № 1;
• Лавров В. М. Ученый, наставник, человек (Чтения памяти Е. Н. Городецкого) // Археографический ежегодник за 1994 г. М., 1996;
• Покровский А. С. Е. Н. Городецкий как археограф и источниковед истории Великого Октября (К 80-летию со дня рождения) // Археографический ежегодник за 1987 г. М., 1988;
• Покровский А. С., Лавров В. М. Диалог об учителе (Памяти Е. Н. Городецкого) // Кентавр. 1993. № 6;
• Тихонов В. В. Историк Е. Н. Городецкий и кампания по борьбе с «безродным космополитизмом» // Исторический журнал: научные исследования. 2013. № 2.

• Історик Ю. Н. Городецький і кампанія по боротьбі з «безродним космополітизмом»
• Городецький Юхим Наумович