Городище (Білоцерківський район)

Городище, пам'ятник Костянтину Паустовському на острові Паустовського

Засноване в XVI столітті. При Катерині II Запорізька Січ була розігнана, частина козаків оселилася на берегах річки Рось біля Білої Церкви. Село пов'язане із Костянтином Георгійовиячем Паустовським - тут у власній садибі мешкав його дід Максим Григорович, помер батько Георгій Максимович, мешкали та поховані брати та сестри батька. Прадід письменника Григорій Паустовський-Сагайдачний оселився в Городищі в 1775 році. Хороші родючі землі були до цього часу розібрані першими поселенцями Пилипчі і Городищів. Тому Григорій Паустовський-Сагайдачний оселився на ділянці, розташованій на невеликій леваді над берегом річки навпроти острова Лісок. Місцевість була дуже мальовнича, та й зараз її ті, хто вперше бачать, називають «Маленької Швейцарією».

Оскільки предки Паустовського були вихідцями із знатної козацької родини гетьманів Сагайдачних, Григорій зумів виклопотати у царського уряду звання помісного дворянина.

Дворяни Паустовські все життя побоювалися за цілісність своєї левади, оскільки її в будь-який день міг проковтнути всемогутній граф Браницький, один з найбагатших магнатів в країні і повновладний господар Київської губернії. Річка Рось з усіма берегами вважалася священною власністю графа. Григорію Паустовському-Сагайдачному довелося піти навіть на такий крок, як прийняття католицтва. Костянтин Паустовський писав: «Наші діди і прадіди орали землю і були звичайнісінькими терплячими хліборобами, хоча вважалися нащадками запорізьких козаків».

Левада і весь маєток перейшли згодом до Максима Григоровича Паустовського. Останній власник маєтку - Ілля Максимович Паустовський, дядько письменника. У селі останнього власника називали Ілляшко, а місце, де стояла садиба, називають досі «Ілляшкова левада».

Охоронна грамота та інші документи після смерті Іллі перейшли до його сина Костянтина Ілліча і були загублені під час війни 1941-1945 рр. Існування цих документів підтверджує сам Костянтин Георгійович, а в 1920 році про них розповідав найстаріший житель Пилипчі сільський громадський писар Гервасій Маркович Білецький. Його розповідь була записана учителем місцевої школи і збереглася.[1]

Сама садиба була знищена у 1930-х роках під час колективізації. На місці садиби школярі та педагоги висадили дерева, надавши їй первісного вигляду. Було відновлено і «криницю Паустовських». Вода з криниці славиться своєю надзвичайно чистою та цілющою водою. Сюди по воду приїздить безліч людей. Також на місці садиби ростуть верби, посаджені сином письменника Вадимом.

Городище, краєвиди

У селі і тепер мешкають близькі родичі Костянтина Паустовського, на 2002 рік мешкало 11 нащадків по діду Максиму Григоровичу[2]. Сам письменник багато часу провів тут у дитинстві, потім відвідував село, востаннє 1954 року. Дитячі враження від перебування у Городищі описані у повісті «Далекі роки». Він писав: «Городище и Черкассы — это праздники, а гимназия — будни».

Населення — 191 житель (2001), 163 жителі (2009).

• Мошинський Євген Іванович — генерал-хорунжий Армії УНР

• Облікова картка на сайті ВРУ^{[недоступне посилання з липня 2019]}