Городище (Високівська сільська громада)

Село розташоване за 18 км на південь від районного центру Черняхів та за 17 км на північний схід від обласного центру Житомира, та за 6 км від автомагістралі Житомир — Київ.

Походить село Городище від стародавньої фортеці — Вали, про що свідчать матеріали обласного краєзнавчого музею.

Біля села на лівому березі річки Свинолужки, виявлено стоянку людей раннього палеоліту, яка свідчить, що на цій території людина жила вже сто тисяч років тому. Знахідки кам'яних виробів свідчать про те, що вже в кам'яну добу люди нашого краю виробляли такі цінні і потрібні речі: кам'яні сокири, кам'яні молотки, кам'яні стріли тощо.

На південній стороні села, на правому березі річки, височіє стародавня фортеця, яка в історичній літературі іменується як Вали. Село Городище під цією назвою відоме з XVI століття.

В XVIII столітті в селі з'явилися німецькі колоністи, які побудували поселення і назвали його Карлівкою. Навколишні жителі називали їх Городищанами.

Колоністи в 1893 році в своєму населеному пункті відкрили національну школу, де один вчитель навчав 30 учнів. В XIX столітті в селі споруджено церкву, яку спалили під час відступу гітлерівські війська за часів Другої світової. У 1906 році колонія Черняхівської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 15 верст, від волості 16. Дворів 33, мешканців 203[1].

Радянська влада встановлена на початку 1919 року, а вже в 1920 році — комнезам. Першим головою сільради був Гриневич. Колгосп був організований у квітні 1931 року під назвою «Третій вирішальний».

У Другій світовій війні брало участь 165 жителів села, з них загинуло 88, 70 нагороджено бойовими орденами і медалями. За визволення села Городищ загинуло 19 бійців Червоної армії. На братській могилі на їх честь встановлено пам'ятник з прізвищами тих, хто не повернувся з війни.

Під час відступу німецьких військ колоністи виїхали разом з ними і Городище, як поселення, лишилося суто українським.

В 1980-ті роки в селі було 288 дворів, де проживало 859 чоловік. Тут розміщувалась на той час центральна садиба колгоспу «Світанок», який мав 1138 га с/г угідь, у тому числі 918 орної землі. Напрям господарства був льонарсько-картоплярський і молочно-м'ясний.

У селі працювала восьмирічна школа, де 10 вчителів навчало 147 учнів, Будинок культури на 250 місць, дві бібліотеки з книжковим фондом 11,5 тис. примірників, фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення, сільмаг.

Ось, що писали працівники сільської ради в 1977 році: «виконком сільської Ради разом з правлінням колгоспу немало уваги приділяють тому, щоб село стало населеним пунктом високої культури, високопродуктивної праці та зразкового громадського порядку… Все нові і нові будинки зростають у зелені сільських садів. Майже кожна сім'я має в своєму користуванні телевізор, газову установку, інші електроприлади. Збільшується і кількість дворів, які мають у своєму користуванні легкові автомобілі та мотоцикли. В селі прокладено 5 км асфальтованих шляхів»^{[джерело?]}.

Після Чорнобильської аварії 1986 року в селі почалося будівництво нової вулиці будівель для переселенців із забрудненої зони.

До 6 серпня 2015 року — адміністративний центр Городищенської сільської ради Черняхівського району Житомирської області[2].

• Власюк Роман Васильович (1989—2014) — герой російсько-української війни.
• Рибак Михайло Володимирович (1994—2014) — герой російсько-української війни.

• Городище на сайті Верховної ради України