Горонглаб
Горонгла́б (мало назву Дзвінкове) — село в Україні, у Закарпатській області, Берегівському районі. Відстань до райцентру становить близько 27 км і проходить автошляхом Т 0707. Поблизу села розташований пункт пропуску Дзвінкове на кордоні з Угорщиною. З угорського боку знаходиться пункт пропуску «Лонья», медьє Саболч-Сатмар-Береґ, на автошляху місцевого значення у напрямку Ньїредьгаза.
| село Горонглаб | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Закарпатська область |
| Район/міськрада | Берегівський район |
| Громада | Батівська селищна громада |
| Облікова картка | Горонглаб |
| Основні дані | |
| Засноване | 1800 |
| Населення | 797 |
| Площа | 1,21 км² |
| Густота населення | 658,68 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 90214 |
| Телефонний код | +380 3141 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°18′40″ пн. ш. 22°21′45″ сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
102 м |
| Відстань до обласного центру |
49 км |
| Відстань до районного центру |
27 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 90213 с. Батрадь, вул. Коштель, 7 |
| Сільський голова | Гайду Федір Ернестович |
| Карта | |
  Горонглаб | |
 Горонглаб | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Село засноване в XIV ст., принаймні, тоді воно вперше згадується в грамотах. Назва села буквально, у перекладі з угорської, означає «дзвіниця», через наявність в селі в минулому каплиці чи дзвіниці. З моменту заснування села ним володіла родина Лоняї. Разом із нею населення села в 1550 р. перейшло з католицької віри в реформатську. З 1795 р. велася метрична книга села. В 2001 р. село сильно постраждало під час повені.
За часів панування Габсбургів село мало власну символіку. Так, на печатці громади Горонглаб 1844 р. виступав малюнок рибалки з сіткою, що стоїть на березі річки; у затвердженому Міністерством внутрішніх справ Угорщини 1904 р. гербі селища повторювалось те саме зображення, вміщене на блакитному геральдичному щиті.
Власна реформатська церква була збудована в 1993 р., витримана в класичному стилі. Старовинну дерев’яну церкву на початку дев'яностих років минулого століття було знесено паводком. Цікаво, що в давні часи ту церкву під час повеней перевозили на небезпечне місце на колесах. Останнє колесо ще довгий час зберігалось, за припущенням, воно може бути схованим під кафедрою в новій церкві.
Невелика православна громада села також збудувала собі храм.
Церква св. Петра і Павла. 1993.
Українська частина села заснована за часів Чехословаччини в 1930-х роках вихідцями з Хустського та інших верховинських районів. У кінці 1930-х люди зібрали матеріал на спорудження церкви, але перешкодив прихід радянської влади.
У 1960-х роках заклали фундамент під церкву, але знову не встигли з будівництвом – влада примусила розбити “незаконний” фундамент.
Ділянку для теперішньої церкви виділив місцевий колгосп. Проект підготував берегівський архітектор Олег Книш, а будівництво цегляної споруди очолив місцевий майстер Василь Керита. Багато зусиль доклали Павло Готько, Іван Сусік, Петро Зеленко, Іван Рябошапка. Іконостас перенесли з розібраної дерев’яної церкви у Бадові, а верхню частину доробив Йосип Барна. Місцевий художник Василь Шпилька розмалював інтер’єр та виконав начерк завершення іконостаса. Плащаницю та велику ікону св. Петра і Павла над входом до церкви намалювала ужгородська художниця Наталія Сима.
Туристичні місця
- реформатська церква була збудована в 1993 р., витримана в класичному стилі. Старовинну дерев’яну церкву на початку дев'яностих років минулого століття було знесено паводком. Цікаво, що в давні часи ту церкву під час повеней перевозили на небезпечне місце на колесах. Останнє колесо ще довгий час зберігалось, за припущенням, воно може бути схованим під кафедрою в новій церкві.
- прикордонна зона