Горінчово

Горінчово (також Горінчове, угорською — Herincse) — село в Україні, у Закарпатській області, Хустському районі. Сільраді підпорядковані населені пункти Ділок, Кутлаш, Сюрюк, Посіч. До 1945 року село Монастирець було присілком Горінчова.

село Горінчово
Країна  Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Хустський район
Рада Горінчівська сільська рада
Основні дані
Населення 3071
Площа 0 км²
Густота населення 0 осіб/км²
Поштовий індекс 90430
Телефонний код +380 3142
Географічні дані
Географічні координати 48°16′11″ пн. ш. 23°26′02″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 226 м
Водойми р. Ріка, Сюрюк
Місцева влада
Адреса ради 90430, с. Горінчово
Карта
Горінчово
Горінчово
Мапа

День села — 15 липня.

Географія

Горінчове розташоване в долині лівого берега річки Ріки, за 16 км від районного центру. На протилежному берез річки — села Монастирець та Липча.

Історія

Село Горінчово вперше згадується в письмових джерелах 1350 року під назвою «Зелеумезеу», Zeleumezeu.Згадки: 1350: Zeleumezew (Mihályi 29), 1403: Haryncha (ZsigmOkl. 2/1: 2425), 1412: Herenche (Csánki 1: 448), 1450: Herinche (Mihályi 344), 1555: Herenczye (Bélay 143), 1725: Herincse (Revizki), 1773: Herincse (LexLoc. 134), 1808: Herincse, Horinčowá, Horynčowá (Lipszky: Rep. 237), 1828: Herincse (Nagy 196), 1838: Herincse (Schem. 60), 1851: Herincse (Horincsova) (Fényes 2: 136), 1877: Herincse-Monostor, Herincse, Herincsovo (Hnt.), 1913: Herincse (Hnt.), 1925: Horinčevo, Horinčevo, Horynčevo (ComMarmUg. 53), 1944: Herincse, Горuнчoвo (Hnt.), 1983: Горінчеве, Горuнчoвo (ZO), 1995: Горiнчoвo.[1]

Околиці Горінчова були передані угорським королем Лайошем I у володіння родини Білкеї. Село входило до складу Мараморошської жупи (комітат) Угорщини. Жителі Горінчова брали участь у селянській війні 1514 року й у визвольній війні угорського народу 1703—1511 років.

1813 у Горінчові зведено Михайлівську греко-католицьку церкву (архітектор Дмитро Гасинець, розписи Михайла Маньковича). Церква була оздоблена багатим та вишуканим різьбленням.

За переписом Австро-Угорської імперії 1910 року в Горінчові було 4070 мешканців, переважно українців (також були жиди, німці, угорці). В тогочасних джерелах Горінчово згадується як «селище» («nagyközseg» — статус, близький до містечкового) Хустського округу (повіту) Мараморошського комітату. Селище мало свою символіку — печатку з зображенням селянина з палицею, що йде ліворуч, та дерева (найдавніший зразок такої печатки датований 1786 роком, герб оточений латинським написом: SIGILLUM PO[SSESSI]ONIS HERINTSE 1786) .

Після Тріанонської угоди 1920 року Горінчово входить до складу Чехословаччини, у селі з'являються православні, які підлягають Сербській патріархії.

Церква Вознесіння Господнього. 1934.

До 1929 р. майже 100% селян перейшло на православ’я. Землю для церкви дав Дмитро Яким, і громада взялася збирати кошти.

Великий внесок зробила Юлія Антонь, що мешкала в Америці. Муровану церкву почали будувати 1934 р. (цю дату зазначено на фасаді), а закінчували восени 1937р., хоча повністю завершено роботи в 1939 р.

Кажуть, що мурував церкву Йосип Пан-цьо з Хуста, а дах робив також хустянин Заяць з помічниками. Причетними до будівництва були куратори Гнат Вурста, Йосип Вурста, Тома Петрецький і дяк Дмитро Шоваг, а першим священиком був Антон Волощук.

У 1968 р. художник Іван Андрішко виконав настінне малювання і намалював ікони, але чотирирядний іконостас роботи різьбяра Дмитра з Кошельова встановили в 1971 р.

У 1987 р. зроблено ремонт стараннями кураторів Івана Бобика й Івана Головки. На головному фасаді зовні намальовано дві композиції: “Святе Вознесіння” – на честь храмового свята та “Святий Михаїл” – на згадку про розібрану греко-католицьку церкву.

На вежі встановлено 5 дзвонів. Найдавніший – роботи будапештського ливарника Ференца Вальзера походить з 1885 р. Два дзвони виготовила ужгородська фірма “Акорд” у 1930 р., ще один – виріб Р. Герольда з 1921 p., а п’ятий відлив А. Дьєполд у Празі 20 липня 1924 р. для православної громади на замовлення Івана Білинця.

1938 — у складі автономної області Підкарпатська Русь, з лютого 1939 — у складі Карпатської України. Але вже у березні того ж року Угорщина окупувала село. Під впливом комуністичної пропаганди 45 чоловік утекли в совєцьку зону окупації України. Утікачів відразу помістили у фільтраційні табори НКВД, а згодом — у тюрми ГУЛАГу, звинувативши у шпіонажі. 23 жовтня 1944 року село окупували сталінські війська. Тоді ж завербували кілька мешканців села у Чехословацький корпус Людвига Свободи.

До звільнення від СССР 1991

У Горінчові містилась центральна садиба колгоспу «Більшовик». Основний виробничий напрям — садівництво та тваринництво. Артіль мала понад 2400 га землі, у тому числі 900 га садів, 360 сіножатей, 300 га орної землі. На фермах 850 голів ВРХ, 3300 овець. З допоміжних підприємств — вальцьовий млин, олійниця, пилорама. Також розвивалося промислове лозоплетіння, працювала цегельня.

В селі була середня школа та дільнична лікарня. Споруджено понад 400 будинків та тротуари.

Специфіка

Село Горінчово відоме насамперед як «оселя казкарів»: у 1950-х рр. відомий фольклорист Петро Лінтур записав у селі близько 300 текстів казок і легенд від дев'яти оповідачів — Юрія Ревтя (40 сюжетів), Дмитра Петрика (10 сюжетів), Юрія Порадюка-Теґзи (30 сюжетів), Івана Ділинка (15 сюжетів), Хоми Плешинця (35 сюжетів), Андрія Калина (120 сюжетів), Михайла Шовака (17 сюжетів), Ганни Павлюк (4 сюжети), Юрія Митровича (14 сюжетів).

Горінчівські записи Лінтура неодноразово видавалися друком — збірники «Казки Верховини» (1960), «Легенди Карпат» (1968), «Дідо-всевідо» (1969), «Дванадцять братів» (1972), «Казки одного села» (1979), «Зачаровані казкою» (1984), «Казки Карпат» (1990).

Горінчівська сільська голова Олена Конопацька повідомляє: у 2000-их роках у кожному класі горінчівської школи практикують казкарі — Едуард Попович, Людмила Головка, Олена Агоста, Аліна Попадинець, Людмила Алексович. Відповідно є чимало оповідачів і серед старшого покоління — Іван Вурста, Михайло Доромбей, Володимир Петрішко.

Сучасний стан

У Горінчові працюють:

  • загальноосвітня середня школа;
  • навчально-виробничий комбінат трудового виховання і профорієнтації учнів;
  • дитячий садок;
  • будинок культури;
  • бібліотека (понад 20 тисяч примірників книжок та журналів);
  • амбулаторія;
  • філія музичної школи.

Також у селі діє православна церква УПЦ МП.

На території «Господарського двору» села Горінчово щороку проводиться фольклорне свято казкарів «Живуча казкарська традиція».

2012 року на День села у Горінчові виступав з концертом народний артист України Іван Попович, який вільно говорив місцевим діалектом.

Джерела
  • Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область, С. 742, Київ, 1969.

Відомі люди
  • Олашин Степан Васильович — скульптор.
  • Калин Андрій Степанович — закарпатський казкар.
  • Олександр Беля архімандрит — церковний діяч, настоятель храму Матрони Московської, Данія Біч, Маямі, та ігумен монастиря Миколая Форт-Маєрсі, РПЦЗ, Флорида, США.
  • Іржі Ковтун — чеський поет, історик і журналіст
  • Протоієрей Біляк Василь — український релігійний діяч, голова Дарницького благочиння УПЦ, редактор газети «Віра і Культура».

Туристичні місця

- відоме насамперед як «оселя казкарів»

- храм Вознесіння Господнього. 1934. На вежі встановлено 5 дзвонів. Найдавніший – роботи будапештського ливарника Ференца Вальзера походить з 1885 р.

Посилання


  1. Library, Orsz�gos Sz�ch�nyi K�nyvt�r / Hungarian National (25 травня 2003). Magyar Elektronikus K�nyvt�r (MEK) / Hungarian Electronic Library. mek.oszk.hu. Процитовано 24 березня 2021.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.