Гранатомет Mk 18 Mod 0
Mk 18 Mod 0 — це 40x46 мм гранатомет, який використовували ВМС США під час війни у В'єтнамі. Був останньою відомою зброєю з важільним механізмом заряджання, як кулемет Гатлінга. Його замінив гранатомет Mk 19, який використовували ВПС США.
| Гранатомет Mk 18 Mod 0 | |
|---|---|
.jpg.webp) Гранатомет Mk 18 Mod 0 (праворуч і на тринозі) в музеї жертв війни в Хошиміні | |
| Тип | Гранатомет |
| Походження |
 США |
| Історія використання | |
| На озброєнні | 1960-ті — початок 1970-х |
| Оператори |
Військово-морські сили США |
| Війни | Шаблон:Війна у В'єтнамі |
| Історія виробництва | |
| Розробник | Honeywell Corporation and Aeronautical Products Division |
| Виготовлена кількість |
1200 |
| Характеристики | |
| Обслуга | 2 |
|
| |
| Снаряд | 40 x 46 мм граната |
| Калібр | 40 мм |
| Стволи | 1 |
| Дія | важільна дія, ручне заряджання |
| Лафет | Тринога або шкворень |
| Темп вогню | 250 постр/хв |
| Дальність вогню | |
| Ефективна | 2000 м |
| Система живлення | Стрічкове |
| Приціл | Відкритий |
|
| |
Гранатомет Mk 18 Mod 0 у Вікісховищі | |
Конструкція
Гранатомет, з ручним механізмом заряджання і стрічковим живленням, калібру 40 мм розроблений для атаки цілей осколково-фугасними гранатами. Темп стрільби складав 250 пострілів за хвилину на відстань від 328 до 2200 метрів. У зброї використано роторний роздільний затвор, тому це дозволяє живити зброю напряму, без використання зворотньо-поступального затвору, подачі гранати зі стрічки, викидання гільзи з камори та зброї. 40 мм гранатомет Mk 18 мав роздільний затвор, робота механізму заснована на синхронізації верхнього ротора з нижнім. У період з 1965 по 1968 компанія Honeywell Corporation and Aeronautical Products Division з Гопкінса (Міннесота) випустила приблизно 1200 гранатометів Mk 18 Mod 0, 40 мм.
Перший патент Honeywell отримали в 1964, проте, розробку було розпочато наприкінці 1962. Спочатку ця концепція була запропонована під час вивчення поведінки детонаторів для боєприпасів гранатомета M79. Honeywell передбачав необхідність створення простих, недорогих і надзвичайно рухомих швидкострільних засобів, які могли б забезпечити команду з двох осіб ефективним засобом доставки великої кількості осколкових гранат в обмеженому діапазоні, в першу чергу для стримання та оборони. Розробка 40 мм гранати дозволила створити зброю з роздільним затвором дуже легкою і простою.
Результати тестування
За результатами випробування прототипа гранатомета 40 мм Mk 18 Mod 0 розробки Honeywell Inc. може відстріляти 5000 набоїв без збоїв, викликаних зносом деталей. Проте, протягом випробувань, продуктивність гранатомета, особливо протягом перших 3000 пострілів, була незадовільною через великі затримки в темпі стрільби, оскільки були проблеми в стрічковому живленні, в невдалому виступаючому ударнику і грубій циклічній дії зброї при високому темпі стрільби. Було також рекомендовано модифікувати механізм стрільби щоб запобігти передчасному пострілу при переході ударника з безпечної позиції на бойовий звід.
Оскільки, незабаром, цю концепцію визнати застарілою, через появу гранатомета Mk 19, ВМС США замовили трохи більше 500 одиниць в Honeywell, Inc, яка заробила зброю в 1963, вартість контракта становила більше $750,000. Гранатомет можна було встановити на низьку триногу. Легка зброя могла стріляти на відстань до 375 метрів з темпом 250 пострілів за хвилину. Планувалося встановити гранатомети над кулеметами .50 калібру в кормі річкових патрульних катерів. За повний оберт важеля відбувалося два постріли, у положенні важеля на 3 та 9 годин відбувалося заряджання, а постріли відбувалися в положенні важеля на 6 та 12. У тильній частині гранатомета розташовувалася трипозиційна кнопка з положеннями "вогонь", "запобіжник" та "заряджання". Вага коробки на 48 набоїв для ВМС становила 15 кг. Для польових умов використовували 8-кілограмову коробку на 24 набої. Стрічки живлення заряджали вручну і їх можна було використати до п'яти разів.
Гранатомет Mark 18 загалом використовували на невеликих катерах або на стаціонарних позиціях, таких як бункери; основним операторами були так звані “річкові щури” та команди морських котиків. Гранатомети можна було встановлювати на триноги M2HB, M60, M1919 або на шкворні.
