Гранко Ярослав Євгенович

Яросла́в Євге́нович Гранко́ (також Ґранко, нар. 28 липня 1953, село Лобир Молотовської області, нині Пермський край, Росія) — український театральний діяч, менеджер, актор[1], заступник голови Національної спілки театральних діячів України. Заслужений діяч мистецтв України.

Ярослав Євгенович Гранко
Народився 28 липня 1953(1953-07-28) (68 років)
Лобир, нині Пермський край, Росія
Громадянство  Україна
Діяльність актор, театральний діяч
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Роки діяльності 1979—2006 (як актор)
IMDb nm11041232
Нагороди та премії

Біографія

1978 року закінчив Київський інститут театрального мистецтва імені Карпенка-Карого (викладачі Олександр Соломарський та М. Рудін).

З 1979 після проходження всеукраїнського конкурсу, був зарахований до трупи щойно заснованого Київського молодіжного театру[2]. На думку критиків, персонажам були притаманні глибокий психологізм і щирість почуттів, зокрема, була високо відзначене виконання ролей Дмитра Донцова та Михайла Теліги у виставі «Душа в червоній амазонці»[3]. Гастролював у США: у вересні 2005 року брав участь у фестивалі «Верховина»[4].

З 1991 до 2006 року працював спочатку директором-розпорядником, а потім заступником директора київського Молодого театру, де очолював службу з організації глядача театру. Був звільнений директором театру Станіславом Мойсеєвим після тривалого конфлікту у театрі та навколо театру[5][6]. Причиною звільнення Мойсеєв назвав недоліки в роботі служби з організації глядача[6].

З 2002 до 2006 року — заступник голови Національної спілки театральних діячів України з соціально-побутових питань, з 2006 є заступником голови цієї спілки з адміністративно-побутових питань. На цій посаді він опікується, зокрема, Будинком ветеранів сцени ім. Н. М. Ужвій[7].

Творча діяльність

Брав участь у журі Всеукраїнського конкурсу професійних читців імені Лесі Українки[8], театральних фестивалів «Прем'єри сезону»[9], «Сонячна хвиля»[10], «Тернопільські театральні вечори»[11] та Всеукраїнського фестивалю дитячої творчості «Пісенний сад»[12]. Режисував концерт до дня міста в Ізмаїлі[13], був творчим директором Міжнародного фестивалю футболу «Великий м'яч»[14].

Знімався в ряді рекламних роликів (Nestle Gold Chocolate,[15] пиво «Чернігівське»[16])[17], грав епізодичні ролі в телесеріалах (зокрема, «Пепел Феникса»[18] та «Золотые парни-2»[19]).

Основні ролі в театрі:

  • Карло («Джихетський маніфест» Олександра Чхаїдзе);
  • Баташов, Михайлов («Диктатура совісті» Михайла Шатрова);
  • Містер Вальтер («Сімейний вікенд» Жана Пуаре);
  • Габо, Другий Брат, Журналіст («Калейдоскоп» Сандро Мревлішвілі);
  • Беппо («Стійкий принц» Педро Кальдерона);
  • Михайло Донцов («Поврот» за Оленою Телігою);
  • Менжинський («Чужина» за Лесею Українкою).

Фільмографія
  • 2004 — Попіл «Фенікса» — епізод
  • 2006 — Золоті парні — 2 — епізод
  • 2016 — Вчора. Сьогодні. Назавжди — епізод
  • 2018 — Останній бій — лісник
  • 2019 — З мене досить — епізод
  • 2019 — Танк — лісник
  • 2019 — Перші ластівки (серіал) — дід Ніка

Благодійницька діяльність

Був офіційним директором Міжнародного благодійного фонду «Фонд відтворення історико-культурної спадщини України» на початку його існування[20].

Нагороди

Примітки
  1. Во Львове открылась выставка «Футбольные булавы» — Пресс-центр, 27.04.2012[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
  2. Історія Київського академічного Молодого театру. Архів оригіналу за 14 травня 2013. Процитовано 6 лютого 2013.
  3. Сліпушко О. Світлана Ватаманюк (штрихи до портрету акторки) // Наше життя №6, червень 2003 — С. 4[недоступне посилання з липня 2019]
  4. Ґой-Стром С. Зустріч з театром на "Верховині" // Свобода №41, 14 жовтня 2005 — С. 13[недоступне посилання з липня 2019]
  5. Олтаржевська Л. Як Станіслав Анатолійович посварився з Лесем Степановичем // Україна молода № 187, 11.10.2006
  6. Двали Н. Театральные разборки // Политик Hall № 32, декабрь 2006 (рос.)
  7. Пескунова О. Зачем запрещать благотворительность? — From-UA (рос.)
  8. Константинова К. Осінні вогні вже горять! // Дзеркало тижня, 15.10.2010
  9. Єрушевич Т. Наші – найкращі — Галицький кореспондент. Архів оригіналу за 5 листопада 2011. Процитовано 6 лютого 2013.
  10. «Сонячна хвиля» накрила столицю
  11. «Тернопільські театральні вечори» зібрали різнобічні враження глядачів[недоступне посилання з липня 2019]
  12. Наїзд діячів культури на дітей Чорнобиля — УНІАН. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 6 лютого 2013.
  13. Нет резона делить Кобзона! — Izmail.es (рос.)
  14. Сидорак Н. «Барви Карпат» побували у Києві та Львові // Гуцульський край, 28.06.2012
  15. Мир гламура, сверкающих бриллиантов и вкуснейшего шоколада (рос.)
  16. Украинская песня в каждом из нас (рос.)
  17. Кинодоктор: Отзывы (рос.)
  18. Сериал Пепел Феникса (2004) - Кино-Театр.РУ (рос.)
  19. Сериал Золотые парни-2 (2006) - Кино-Театр.РУ (рос.)
  20. Фонд відтворення історико-культурної спадщини України: загальна інформація
  21. Постанова КМУ від 25.11.2004 № 1601 «Про нагородження Почесною грамотою Кабінету Міністрів України»
  22. Указ Президента України № 269/2008 «Про відзначення державними нагородами України діячів театрального мистецтва» Архівовано 11 липня 2014 у Wayback Machine. (рос.)

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.