Гросберг-Наконечна Ольга Северинівна

Закінчила 7 класів у рідному селі, поступила у Станіславську гімназію, уже «при перших совітах» закінчила 8 клас у Станіславській середній школі № 1 на вул. Камінського, поступила в торгівельну школу і закінчила при німцях. Член юнацької ОУН з 1939 р., була станичною в рідному селі, вела вишколи. З 1942 р. — районний очільник юначок ОУН, а за півроку призначена керівником юначок ОУН повіту. До 1943 р. працювала вчителькою в сусідньому селі Юрківка, далі навчалась на фармацевтичному факультеті Львівського медуніверситету й одночасно працювала в аптеці. Наприкінці червня 1944 р. направлена в Калуш, де призначена референтом жіночої сітки Калуського повітового проводу ОУН. З весни 1945 р. — референт УЧХ Калуського надрайонного проводу ОУН з новим псевдо «Дарка». Підбирала дівчат на медсестринські курси, організовувала забезпечення УПА медикаментами.

14 грудня 1946 р. під час облави в селі Новиця впізнана зрадником-стрибком, якого врятувала раніше від смерті. При спробі втечі оточена облавниками, пустила кулю собі у скроню, однак не загинула, два дні була у комі, далі завезена в Калуську лікарню, де без анестезії видалена куля з мозку. З паралічем лівої половини тіла два тижні під охороною утримувалась у лікарні, а далі в кузові вантажного автомобіля перевезена до Станіславської тюремної лікарні. За відмову підписати покаянного листа кинута до одиночної камери, яка кишіла щурами. Тут удруге спробувала накласти на себе руки, але охорона не дала. Почали застосовувати медикаменти, які спричиняли нестерпний біль, порушували самоконтроль, викликали галюцинації. Нова спроба самогубства зупинила ці знущання. З лютого 1947 р. хвора почала вчитись ходити, її переведено до загальної камери та розпочато допити і катування аж до імітації розстрілу. Однак Ольга не піддавалась, називаючи тільки псевда підпільників і не виказуючи їх імен, прізвищ, місць переховувань чи інших важливих деталей.

Батька Ольги окупанти розстріляли, родину вивезли в Карагандинську область.

23 серпня 1947 р. трибунал військ МВС Станіславської області засудив героїню на 25 років таборів і ще 5 років позбавлення прав. Та Ольга кинула суддям: «Я була і залишаюсь переконаною націоналісткою». Через два місяці перевезена у Львів, де весь листопад утримувана під відкритим небо попри дощі й морози. Наприкінці грудня переведена до бараку посиленого режиму, але й тут нескорена бранка продовжувала боротись, брала участь у створенні рукописного журналу, у якому розмістила автобіографічний вірш. За це її жорстоко побили та надягнули на неї гумові сорочку і шапку, від яких тріщали кістки і череп. Опісля кинули на 10 днів до карцеру, де на підлозі стояла вода, далі перевели на 20 днів до одиночної камери. Зі Львова переведена в мордовські табори, де продовжувала боротись і видавала рукописний журнал «Воля в'язня». Після випуску третього числа журналу запроторена на 168 діб до карцеру, після нього переводили з одного лагпункту до наступного, доки не помістили до бараку для в'язнів похилого віку, де не було жодного українця. І тут героїня попри свою інвалідність допомагала немічним.

Після смерті Сталіна Ользі Гросберг скоротили термін ув'язнення до 10 років і в 1956 році звільнили, але заборонили повертатись на Україну, а відправили на спецпоселення в Каракалинськ Карагандинської області Казаської РСР — працювала обліковцем «Заготзерна». До рідного села вислала вишиті нею образи Ісуса на Голготі і Пречистої Діви Марії та огорнутий колючим дротом портрет дівчини з пістолетом біля скроні й написом: «Краще впадь, а не зрадь!»

У 1958 р. переїхала до Слов'янська, довго ніде не приймали на роботу, поки не вдалося влаштуватися сторожем. Вийшла заміж за політв'язня Петра Наконечного.

Реабілітована 9 липня 1992 року.

Померла 9 червня 1993 року. Похована у Слов'янську.

• Зіновій БОЙЧУК. Гросберги в полум'ї української боротьби. — Галичина, 06 липня 2017.
• Степан ГЕНИК. Краще впадь, а не зрадь. — Галичина, 13 березня 2018 року.
• Микола Когут. Герої не вмирають. Книга 4 — Калуш: ПП «Артекс», 2003. — С. 37-41..
• Микола Когут. Герої не вмирають. Книга 5 — Калуш: ПП «Артекс», 2003. — С. 77-78..

• Лицарі ОУН та УПА