Карагандинська область

Утворена 10 березня 1932 року. Спочатку обласним центром був Петропавловськ. З 3 серпня 1936 року обласний центр знаходиться в Караганді.

Забудова області зі створенням промислової інфраструктури почалась у роки сталінської індустріалізації силами в'язнів і спецпоселенців, серед яких була надзвичайно велика частка українців — і досі попри тривалу русифікацію і рееміграцію збереглась численна українська громада. Наступними хвилями українців були кампанія «освоєння цілинних і перелогових земель», програми переселення та цільового направлення випускників вишів.

До складу області входять 9 районів та 9 міських адміністрацій, прирівняних до районів:

Населення Карагандинської області — поліетнічне. На 1 січня 2010 року значну частину населення області становлять казахи — 44,7 %, росіяни — 39,2 %, українці — 4,6 %, німці — 2,9 %, татари — 2,5 %. Інші національності складають трохи більше 5,5 %.[2]

Область розташована в центральній частині республіки, на північний захід від озера Балхаш. Велика частина її зайнята Казахським дрібносопковиком (висота 300—1000 м), серед якого підносяться останциві гірські масиви: Кизилтас на сході (висота до 1565 м — гора Аксоран), Каркаралінські гори на північному сході (висота до 1366 м) і Улутау на заході (висота до 1133 м — пік Акмешит). На півдні дрібносопочник переходить в глинисту пустелю Бетпак-Дала (висота 300—400 м), а на заході — в Туранську низовину з пісками Приаральські Каракуми.

Клімат різко континентальний і вкрай посушливий: дуже спекотне і сухе літо (середні температури липня 20,1 °C на півночі і 25,1 °C на півдні) з пиловими бурями і різкими коливаннями температури протягом доби; зима холодна, довга, малосніжна, з сильними вітрами і буранами (середні температури січня —16,7 °С на півночі, —13 °С на півдні). Опадів випадає на півночі 260—280 мм на рік (у гірських місцевостях понад 300 мм), а на півдні лише 100—125 мм. Вегетаційний період 160 діб на півночі і 200 на півдні.

Найбільші річки Сарису і Нура. Всі річки (за винятком верхів'їв Ішима на крайній півночі) належать до басейнів Балхаша і невеликих озер: вони маловодні, влітку сильно міліють, розпадаються на плеса, засолоняются або повністю пересихають. Для водопостачання промислових центрів і сільсько-господарських районів побудовані водосховища (найбільші: Самаркандське і Шерубай-Нурінське в районі Караганди і Кенгирське поблизу Жезказгана), а також канал Іртиш — Караганда (довжина 495 км). Багато озер, головним чином солоних (Карасор на півночі, Каракоїн на півдні тощо); багато з них заповнюється водою тільки навесні. На південному сході — озеро Балхаш.

Північна частина області зайнята злаково-полиновим степом на червоно-коричневих і каштанових ґрунтах; це основний район неполивного землеробства і відкриття цілини. Південніше розвинена рідкісна напівпустельна і пустельна полинно-солянкова рослинність на частково засолених світло-каштанових, а на півдні сіроземних і бурих ґрунтах з плямами солонців і пісків; на піщаних масивах — злаково-полинова і чагарникова рослинність. На піднесених місцях дрібносопочника поширені степи з острівцями деревної рослинності (сосна, береза, осика, верби) на сильно щебнистих каштанових і гірських чорноземних ґрунтах.

У напівпустелях і пустелях багато гризунів (ховрахи, тушканчики, піщанки) і хижаків (вовк, лис корсак), сайги, зустрічаються архари і джейран, серед дрібносопочника — сарна, а також дрохва тощо. По берегах річок і озер — водоплавний птах, в чагарниках очеретів — кабани і акліматизована ондатра; у озері Балхаш багато риби (короп, судак, марінка тощо).

Переважає велика промисловість переважно по видобутку і переробці мінеральної сировини, а також зернове землеробство і відгінно-пасовищне тваринництво.

Енергетика базується на місцевому вугіллі; найбільші теплові електростанції в містах Абай, Караганда, Темиртау, Жезказган, Балхаш.

Головні галузі промисловості: вугільна (Карагандинський вугільний басейн), і кольорова металургія (здобич і виплавка міді і молібдену, здобич поліметалів).

Розвинена також здобич залізної і марганцевої руди. Чорна металургія — в значній мірі на місцевій руді. Металоємке машинобудування (зокрема для вугільної промисловості), виробництво будматеріалів (цементу, цеглини, винищити), хімічна, легка (швейна, трикотажна, взуттєва) і харчова (м'ясна, маслосироробна і молочна, борошномельна, кондитерська тощо) промисловість. Основна частина промислових підприємств знаходиться в Караганді і її районі: у Теміртау — Карагандинський металургійний комбінат, заводи синтетичного каучуку, ливарно-механічний тощо, в містах Сарань, Абай, Шахтинськ — кам'яновугільна промисловість, а також в районі Жезказгана (Жезказганський гірничо-металургійний комбінат з мідеплавильним і ремонтний-механічним заводами, Карсакпайський мідеплавильний завод того ж комбінату, марганцеві копальні в Джезди та Жездинське рудоуправління ВО «Казсвинец» тощо) і Балхаша (гірничо-металургійний комбінат з копальнями в Коунраде і Саяке, рибний завод). З інших промислових центрів виділяються: Актау (цементний завод), Акчатау, Акжал, Кайракти, Карагайли тощо. Акчатауський гірничо-збагачувальний комбінат (поліметалічні гірничо-збагачувальні комбінати і копальні), Каражал (видобування залізної руди).

• Офіційний сайт акимату Карагандинської області (казах.), (рос.), (англ.)
• Торгово-промислова палата Карагандинської області (рос.)
• Казахстан. Карагандинская область (рос.)
• Погода у Карагандинській області. Казахстан