Група Ананке
Група Ананке — група ретроградних нерегулярних супутників Юпітера, які обертаються орбітами, аналогічними до Ананке, і, як вважають, мають спільне походження.
Їх великі півосі (відстані від Юпітера) розташовані в діапазоні від 19,3 і 22,7 Гм, їх нахили орбіти — між 145,7° і 154,8°, а їх орбітальні ексцентриситети — між 0,02 і 0,28.
В основний склад групи входить (від найбільшого до найменшого):[1][2]
Міжнародний астрономічний союз (МАС) резервує назви, що закінчуються на -е для всіх ретроградних супутників, у тому числі цієї групи.
Походження
Вважається, що група Ананке утворилась, коли астероїд був захоплений Юпітером і згодом роздробився при зіткненні. Це припущення засноване на тому, що дисперсія середніх[3] параметрів орбіт основних членів групи дуже мала і може бути пояснена невеликою швидкістю імпульсу (15 < δV < 80 м/с), сумісною з одним зіткненням і розпадом.[4]
Ґрунтуючись на розмірах супутників, початковий астероїд, можливо, мав діаметр близько 28 км. Оскільки це значення близьке до приблизного діаметру самого Ананке, цілком ймовірно, початковий астероїд був зруйнований не сильно.[5]
Доступні фотометричні дослідження додають докази теорії спільного походження: трьох супутники групи (Гарпаліке, Праксідіке і Іокасте) мають схожі сірі кольори (середній індекс кольору: B−V = 0,77 і V−R = 0,42), хоча сама Ананке розташована на межі сірим і світло-червоним.[6]
Примітки
- Scott S. Sheppard, David C. Jewitt, Carolyn Porco Jupiter's outer satellites and Trojans, In: Jupiter. The planet, satellites and magnetosphere. Edited by Fran Bagenal, Timothy E. Dowling, William B. McKinnon. Cambridge planetary science, Vol. 1, Cambridge, UK: Cambridge University Press, ISBN 0-521-81808-7, 2004, p. 263 - 280 Full text(pdf). Архівовано 2007-06-14 у Wayback Machine.
- David Nesvorný, Cristian Beaugé, and Luke Dones Collisional Origin of Families of Irregular Satellites, The Astronomical Journal, 127 (2004), pp. 1768–1783 Full text.
- Оскулюючі параметри орбіти нерегулярних супутників Юпітера широко змінюються в короткі проміжки часу внаслідок сильного впливу Сонця. Наприклад, зафіксовані зміни до 1 Гм у великій півосі за 2 роки, 0.5 в ексцентриситеті за 12 років, і аж 5° за 24 роки. Середні орбітальні елементи є середніми, розрахованими шляхом чисельного інтегрування поточних елементів протягом тривалого періоду часу, що використовуються для визначення динамічних сімей.
- David Nesvorný, Jose L. A. Alvarellos, Luke Dones, and Harold F. Levison Orbital and Collisional Evolution of the Irregular Satellites, The Astronomical Journal,126 (2003), pages 398—429. (pdf)
- Sheppard, Scott S.; Jewitt, David C. (May 5, 2003). An abundant population of small irregular satellites around Jupiter. Nature 423 (6937): 261–263. Bibcode:2003Natur.423..261S. PMID 12748634. doi:10.1038/nature01584. (pdf). Архівовано 13 серпня 2006 у Wayback Machine.
- Grav, Tommy; Holman, Matthew J.; Gladman, Brett J.; Aksnes, Kaare Photometric survey of the irregular satellites,Icarus, 166,(2003), pp. 33-45. Preprint