Губенко Валерій Олександрович

Валерій Олександрович Губенко (25 січня 1939, Київ — 19 лютого 2000) — український військовий діяч, генерал армії України.

Валерій Олександрович Губенко
Народження 25 січня 1939(1939-01-25)
Київ
Смерть 19 лютого 2000(2000-02-19) (61 рік)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Країна  Україна
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби 1958–2000
Звання  Генерал армії України
Нагороди

Біографічні відомості

Народився 25 січня 1939 року в Києві. Працювати почав в Мелітополі. В 1958 році був призваний в прикордонні війська. Служив в Грузинському прикордонному окрузі. В 1959 році вступив до Алма-Атинського прикордонного училища, яке закінчив у 1963 році. Служив в Закавказькому прикордонному окрузі. В 1971 році закінчив Військову академію імені Фрунзе. В 1980 році був переведений в Північно-Західний прикордонний округ. У 1984 році закінчив академію Генерального штабу і служив начальником штабу Тихоокеанського прикордонного округу, потім начальником військ Забайкальського прикордонного округу, а в 1990 році був призначений начальником військ Західного прикордонного округу, управління якого дислокувалося у Києві.

З 1991 року на дійсній військовій службі у Державному комітеті у справах охорони державного кордону України. З 27 жовтня 1992 року голова комітету[1]. З травня 1995 по жовтень 1998 року — генеральний інспектор Генеральної військової інспекції при Президентові України. З 14 жовтня 1998 року- Голова Державної служби експортного контролю України[2].

Жив у Києві. Помер 19 лютого 2000 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

Могила Валерія Губенка

Нагороди

Нагороджений радянськими орденами Червоної Зірки (березень 1975 року), Червоного Прапора (березень 1990 року), українським орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (листопад 1996 року).

Про Губенка В.О. в художній літературі

1. До 60-ліття Валерія Олександровича Губенка, вірші заслуженого діяча мистецтв України Володимира Мельникова, книга "Друзям", Київ: "ЛОГОС", 2003, с.с.145-149[3]:


К 60-летию В.Губенко


Как трудно порою слова отыскать, чтоб коротко другу о главном сказать,

А если, к тому же, ваш друг юбиляр, бесспорно, здесь нужен особенный дар...

Год тридцать девятый... На кручах Днепра, здесь, в Киеве, мама его родила,

Здесь, в Киеве, начался жизни отсчет и главных свершений стремительный взлет.

Но, впрочем, вернемся немного назад и вспомним про Брест и погибших солдат,

Про тех, кто в зеленых фуражках стоял и гордую крепость врагу не сдавал. 

Есть в памяти этой - и смысл, и судьба. Валерий был в огненном Бресте тогда...

Он с детства и труд, и лишенья познал, конечно, в футбол с пацанами гонял,

Столярничал... Но протрубила труба! Граница! Здесь слава его и судьба...

Охрана границы без быстрых коней была невозможна. И признак тех дней -

Лихой пограничник на резвом коне. О нём говорили - родился в седле.

Сержантская школа... Еще “высота” - училище, город Алма-Ата.

Не только коней там учили седлать, училище - высшее, профиль - физмат.

Там, в Алма-Ате, и Светлану нашел, с которой по жизни пол света прошел.

Прощай Казахстан! Закавказье привет! Здесь прожито будет четырнадцать лет...

Возглавит Заставу он здесь и отряд, отсюда уедет служить в Ленинград...

В Москве академии (Фрунзе, ГэШа) Блестяще закончит... Но годы спешат...

И вот уже новый служебный “виток” - границы восточные. Вла-ди-вос-ток!

Здесь уровень - округ, а он - первый зам. Все знания, опыт и силы - войскам. 

Потом Забайкалье, хвала небесам, отныне командует округом сам.

И снова - на округ, в свой Киев родной. Была непростою дорога домой.

Напомним, он здесь начал жизни отсчет и здесь, в новом качестве - новый свой взлет.

Распался Союз, помним это и мы. Творилась история нашей страны.

Мы помним как создан был «Держкомкордон», а «Головою» - назначен был он.

Казалось, куда еще дальше расти? Военного высшего чина - достиг,  

Три года подряд возглавлял ГВИ, где сердца частички оставил свои.

Сегодня он там, где труднее всего. Полезным быть Родине - кредо его.

Горят на мундире его ордена, ему шестьдесят, но искрится весна

В знакомой улыбке и в умных глазах, которым неведомы скука и страх.

А чтоб не забыть пограничника “кайф”, есть в доме овчарка по имени Лайф.

Имеет трех внуков и внучку... Квартет! Им дорог и люб их четырежды дед. 

На этой лирической, тёплой волне, пожалуй, пора и заканчивать мне.

Надеюсь, что главное я рассказал. За дружбу я свой поднимаю бокал!

Желаю здоровья! Другое все есть. За нашего друга! За славу и честь!

Меморіальна дошка на честь Губенка Валерія Олександровича на вул. Володимирській, 30 у Києві

Пам'ять

Восени 2001 року його ім'ям названа застава «Лівадія» Сімферопольського прикордонного загону[4].

У 2011 році в Києві на будівлі Державної прикордонної служби України по вулиці Володимирській, 30, встановлено меморіальну дошку Валерію Губенку (бронза, граніт; барельєф)[5].

Примітки
  1. Постанова Верховної Ради України № 2733-XII від 27 жовтня 1992 року
  2. Офіційна Україна сьогодні
  3. Володимир Миколайович Мельников, Друзям = Моим товарищам = To my friends, Електронний каталог Національної парламентської бібліотеки України, інв.нр.2956316:кх, інв.нр 2827508:кх
  4. Сайт Державної прикордонної служби України[недоступне посилання з липня 2019]
  5. Цікавий Київ[недоступне посилання з липня 2019](рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.