Гурін Руслан Іванович

Русла́н Іва́нович Гу́рін (* 1973) — прапорщик запасу ЗСУ, учасник російсько-української війни.

Руслан Гурін
 Прапорщик
Загальна інформація
Народження 1973(1973)
Військова служба
Роки служби 2014—2015
Приналежність  Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ  Механізовані війська
Формування 37-й окремий мотопіхотний батальйон «Запоріжжя»
 56 ОМПБр
Війни / битви

Російсько-українська війна

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Життєпис

Виріс у місті Дніпропетровськ. Батько працював на військовому заводі в Дніпропетровську начальником цеху. Займався спортом, кандидат у майстри спорту.

Проживає у місті Нікополь. З дружиною Оленою (родом з Тернопільщини) побралися 1992 року; ростять двох дітей. Служив у нікопольській військовій частині; зв'язківець. Перед звільненням виконував обов'язки командира роти. Звільнившись з лав ЗСУ, працював директором інтернет-провайдера «Експрес»[1]. Дружина працювала на нікопольській АТС; згодом служила зв'язківцем у військовій частині чоловіка — 301-й зенітний ракетний полк, старший механік[2].

На фронт пішов добровольцем. Командир підрозділу розвідки 37-го батальйону. Командував ВОПом на східній околиці Іловайська; протрималися 21 день. 24 серпня його розвідгрупа полонила 10 російських десантників, які «заблукали» біля селища Дзеркальне — група вирушила на розвідку й підстрелила з «Мухи» російську БМД з десантниками. Останні визнали — вони з Костроми. Зумів вийти з котла живим.

Під Амвросіївкою віддав під військовий суд двох «данскіх казачков», що напилися та ґвалтували місцевих жінок. Під час однієї з розвідок взяли в полон терориста в його в хаті під час застілля, коли той святкував день народження. Коли проросійський коректувальник побачив, що його везуть на українські позиції, у зрадника сталося самовільне випорожнення.

У другому випадку на блокпосту терористів зчинився бій, Руслан ніс на собі пораненого підлеглого з кілометр. Під Шишівкою зазнав осколкового поранення в плече.

2015 року був у відпустці. Того ж року демобілізувався. Син Олексій після 9 класів вступив до Криворізького військово-спортивного ліцею. Донька Анастасія вчиться в Запорізькому національному університеті.

Своїми спогадами поділився в фільмі «Без права на славу».

Нагороди та вшанування
  • Указом Президента України № 897/2019 від 11 грудня 2019 року за «особисті заслуги у зміцненні обороноздатності Української держави, мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку» нагороджений орденом За мужність III ступеня[3].

Примітки
  1. Підсумки третього етапу впровадження системи відеоспостереження «Нікополь — прозоре місто»
  2. Декларації
  3. Указ Президента України від 11 грудня року № 897/2019 «Про відзначення державними нагородами України»

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.