Нікополь

Нíкополь — місто обласного значення в Україні, у Дніпропетровській області. Адміністративний центр Нікопольського району. Четверте за чисельністю населення місто області, центр Нікопольського марганцевого басейну, у місті працюють два підприємства металургійної та декілька машинобудівної промисловості.

Нікополь
Герб Нікополя Прапор Нікополя
Будівля Нікопольської міської ради
Основні дані
Країна  Україна
Область Дніпропетровська область
Код КАТОТТГ: UA12080050010010114
Засноване 1639
Перша згадка 1644
Статус міста з 1915 року
Населення ▼ 110 669 (01.01.2019)[1]
Агломерація Нікопольська агломерація
Площа 50 км²
Густота населення 2213 осіб/км²
Поштові індекси 53200—53239
Телефонний код +380-5662, 566
Координати 47°34′38″ пн. ш. 34°21′27″ сх. д.
Висота над рівнем моря 13 - 78 м
Водойма р. Дніпро, Каховське водосховище
Міста-побратими Чиатура
Котор
Зімніча
Толідо
Відстань
Найближча залізнична станція Нікополь
До обл./респ. центру
 - фізична 108 км
 - автошляхами 122 км
До Києва
 - фізична 421 км
 - залізницею 546 км
 - автошляхами 512 км
Міська влада
Рада Нікопольська міська рада
Адреса м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 3, тел. 5-04-76↓
Вебсторінка Нікопольська міська рада
Міський голова Саюк Олександр Іванович

Нікополь у Вікісховищі

Карта
Нікополь
Нікополь

Назва

Офіційна українська назва міста у першій половині XX століття — Нікопіль[2].

Географія

Нікополь розташований у південній частині області на правому березі Каховського водосховища. Відстань до великих промислових міст становить: 65 кілометрів до Запоріжжя, 80 кілометрів до Кривого Рогу і 120 кілометрів до Дніпра.

Клімат міста помірно-континентальний із посушливим літом та малосніжною зимою. Середньорічна температура повітря +9,2 °C. Суттєво впливає на клімат міста Каховське водосховище, створюючи додатковий тепловий ефект[3].

Фізико-географічна зона — Причорноморська низовина. Висота над рівнем моря в місті коливається від 13 до 78 метрів.

На одному з рукавів Дніпра — на косі біля річки Лапинки поблизу Нікополя можна побачити і почути досить рідкісне у світі явище — «співучі» піски. Їх дивовижний «спів» можна чути після дощу, коли верхній шар злипається, і з нього утворюється тендітна кірка. Якщо ви пройдетеся по ній, то почуєте звуки на зразок свисту повітря, випущеного з автомобільної камери. Обсипаючися, пісок може видавати звук, який триватиме від декількох секунд до 15 хв[4].

Історія

Заселення території, де розташоване сучасне місто Нікополь, за результатами археологічних досліджень належить до часів неоліту, доби міді-бронзи, скіфо-сарматського періоду. Вона була зручна для заселення внаслідок перетину саме тут торгового водного (по Дніпру) та сухопутного шляхів, зокрема відомого в VI–XIII ст. «із варяг у греки» та Соляного з Криму. Тривалий час (із IV по XIV століття) цей край входив до складу володінь різних кочових народів — гунів, аварів, болгар, хозар, угрів, печенігів, половців, ногайців. Це була південна точка улусу Мамая.

Козацька доба

Наприкінці XV століття землі за Дніпровими порогами починають освоювати українські козаки. Наприкінці XVI століття на місці сучасного Нікополя існувала козацька переправа через Дніпро — Микитин Ріг. Святим покровителем Нікополя є Святий Микита. Перше документальне свідчення про цю переправу є у щоденнику посла німецького імператора Еріха Лясоти, який побував у Запорізькій Січі 1594 року[5].

Впродовж 1639—1652 років у районі Микитиного Рогу (в парку Перемоги — центр сучасного міста) була розташована Січ, яку називають Микитинською або ще Першою чи Старою. Саме сюди 1647 року, рятуючись втечею від переслідувань коронного уряду, прибув Богдан Хмельницький. Під його керівництвом у січні 1648 року козаки розгромили гарнізон коронних військ, який стояв на Січі. Тут же Хмельницького, на початку лютого 1648 року, було обрано гетьманом України.

У джерелах 1652 року згадується невелике поселення Микитине, розташоване в цій же місцевості. За умовами Андрусівського договору у Микитиному козаки, що їздили по сіль у Крим, мали переправлятися через Дніпро. З цього часу в документах поселення згадується під назвою Микитинський Перевіз. Січ звідси була перенесена на острів Чортомлик 1652 року.

  • Нікопольська пристань наприкінці XIX століття
  • Вулиця Єкатеринославська (нині — Микитинська) наприкінці XIX століття
  • Микитинський Перевіз

1764 року російський уряд прийняв рішення про будівництво в цій місцевості пристані з фортецею. 1779 року розпочалося спорудження фортеці, якій було дано назву Слов'янськ. За наказом новоросійського губернатора Григорія Потьомкіна разом з фортецею мали побудувати і місто Слов'янськ, майбутній центр губернії. Але ні фортеці, ні міста так і не було збудовано. 1782 року поселення було перейменоване на Нікополь[6] (з грец. «місто Микити»). На той час у ньому налічувалося 200 будинків, переважно запорозьких козаків, які переселилися до містечка після зруйнування Нової Січі[7].

Мешканці Нікополя займалися в основному торгівлею, рільництвом та рибальством. В описі до атласу Новоросійської губернії за 1798 рік зазначено, що у казенному містечку Нікополі було 3 водяні млини, 21 вітряк. Містечком проходив чумацький шлях, яким возили сіль з Криму.

У першій половині XIX століття Нікополь починає розвиватися як торгово-ремісниче містечко. Важливу роль у цьому відігравала Нікопольська пристань. Щороку тут відбувалося 4 ярмарки. Першим заводом у 1832 році став цегляний. 1836 року було засновано матроський цех, який здійснював перевезення товарів водними шляхами. З 1853 року почалося регулярне судноплавство з Нікополя до Одеси.

Станом на 1886 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Нікопольської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії, мешкало 6570 осіб, налічувалося 1251 дворове господарство, існували 2 школи, салотопний завод, 2 цегельних заводи й 2 крамниці[8].

В той же час у географічному словнику Польського королівства та інших слов'янських країн вказується, що в місті було 2 церкви та 2 синагоги, а що до населення, наводиться цифра в 9700 осіб.[9]

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 17097 осіб (8276 чоловічої статі та 8821 — жіночої), з яких 13432 — православної віри, 3284 — юдейської[10].

Новий час

В середині XIX століття у Нікополі з'явилися перші промислові підприємства — салотопні, цегельні, тютюнові. Населення поступово відходить від сільського господарства. На розвиток Нікополя мали великий вплив початок видобування марганцевої руди у басейні з 1886 року. З початком видобування руди засновані чавуноливарний і механічний завод Худякова (згодом завод «Більшовик»), який виготовляв дрібне обладнання для гірничої промисловості. 1895 року почав діяти ще один механічний завод Каршевських. Крім цих підприємств станом на 1896 рік у Нікополі діяло ще понад 20 невеликих заводів (цегельно-черепичний, олійний, миловарний, пивоварний та ін.), на яких працювало близько 300 робітників. Також у місті було 154 ремісничі майстерні.

Розвиток промисловості і торгівлі сприяв зростанню чисельності населення. 1867 року у Нікополі проживало 17 650 мешканців, а у 1896 році — вже 19 472. В місті налічувалося 2763 житлові будинки, 101 вулиця і 7 провулків. Тривалий час у місті не було жодного медичного закладу, лише у 1896 році було відкрито лікарню на 25 ліжок.

Перший навчальний заклад — парафіяльне училище — відкрили 1808 року. З 1838 року воно перетворене на морське парафіяльне училище.

У 1903 році введена в експлуатацію залізнична лінія Кривий Ріг — Нікополь — Олександрівськ. Залізничний вокзал міста побудовано 1905 року.

Новітній час

Напередодні Першої світової війни у Нікополі проживало 26 тисяч мешканців. Кількість будинків становила 2692, у місті діяло 2 лікарні і 14 навчальних закладів. Була бібліотека, кінотеатр і громадський сад.

Під час подій Першої світової війни і громадянської війни у Нікополі неодноразово змінювалася влада. Після Жовтневого перевороту 1917 року в Нікополі у січні 1918 року створюються органи влади під керівництвом партії більшовиків. За Берестейською угодою влада УНР дозволила увійти на свою територію німецько-австрійським військам і у квітні 1918 року австрійці зайняли місто Нікополь. З листопада 1918 року внаслідок революції у Німеччини австрійці покинули місто і владу захопили більшовики. У червні 1919 року в місті відбулося народне повстання (Троїцьке) проти комуністичної влади, яке було потоплено у крові угорцями і китайцями. У серпні 1919 року Нікополь окупували війська Добровольчої армії під командуванням генерала Антона Денікіна. Але у вересні в місто увійшла Українська народно-повстанська армія Нестора Махна. До січня 1920 року Нікополь був центром анархістської республіки. В січні 1920 року знову захоплений Червоною армією і встановлено радянську владу. У жовтні того ж року до міста підійшли війська під командуванням Петра Врангеля і на декілька днів захопили місто. Біля села Шолохове відбувся найбільший кінний бій Громадянської війни між 2-ю Кінною армією і кінним корпусом генерала Бабієва. Білі програли і 18 жовтня 1920 року з Нікополя їх витіснили війська більшовиків.

Після входження до складу УРСР 1921 року Нікополь став центром однойменного повіту, з 1923 року — районним центром у складі Криворізької округи. Голодомор 1921—1922 років забрав життя тисячі нікопольців, фіксувалися випадки людожерства, лише допомога американської благодійної організації АРА допомогла вижити нікопольцям. Станом на 1 січня 1925 року в місті проживало 9 955 жителів.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років помер щонайменше 1751 житель міста[11]. 1932 року в Нікополі розпочалося масштабне будівництво Південнотрубного заводу. На його будівництві люди рятувалися від голодної смерті, але все одно у місті померло більш як 2 тисячі осіб. У квітні 1935 року почав діяти Нікопольський південнотрубний завод, який згодом став одним з найбільших виробників прокатних труб у СРСР. Значно розширили виробництво інші 23 промислових підприємства. У 1937 році Нікополю був наданий статус міста обласного підпорядкування. До 1941 року чисельність населення зросла до 70 тисяч.

Ювілейна монета НБУ присвячена визволенню Нікополя від фашистських загарбників

Під час Німецько-радянської війни Нікополь був окупований німецькими військами з 17 серпня 1941 року. 8 лютого 1944 року в ході Нікопольсько—Криворізької операції звільнений від окупації.

  • Загальний вигляд міста на початку XX століття
  • Нікопольський вокзал на початку XX століття
  • Будівля міської ради, 1934 рік

У 1950—1980-ті роки Нікополь став центром промислового вузла, основу якого становили підприємства металургії — Південнотрубний завод та завод феросплавів (з 1966 року), машинобудування — заводи кранобудівний, легкої та харчової промисловості, будівельних матеріалів. Місто нагороджено орденом Трудового Червоного прапора.

  • Пам'ятник «Гармата» на честь звільнення міста від німецьких військ
  • Набережна Нікополя

Сучасність

Влітку 2014 року згоріла пам'ятка архітектури — перша пошта міста[12].

25 жовтня 2014 року у місті повалено пам'ятник Леніну[13][14].

Населення
Зміни населення
Рік Населення Зміна
1897 21 282 —
1939 57 800 +171.6%
1959 82 992 +43.6%
1970 124 949 +50.6%
1979 145 654 +16.6%
1989 157 608 +8.2%
2001 136 280 −13.5%
2007 129 207 −5.2%
2008 127 532 −1.3%
2009 125 599 −1.5%
2010 123 748 −1.5%
2011 121 784 −1.6%
2017 113 100 −7.1%

Етнічний склад населення міста станом на 2001 рік був представлений наступним чином:

Економіка

Економічну основу міста становлять: АТ «Нікопольський завод феросплавів» (основний виробник в Україні агломерату, флюсів, феросплавів), ЗАТ «Нікопольський Південнотрубний завод» із системою закритих акціонерних товариств «Ют. і Ст.», «Нікопольський завод нержавіючих труб», «Нікотьюб», «Труболіт» (асортимент труб), ВАТ «Нікра» (запчастини для сільськогосподарської техніки, крани), ВАТ «Нікопольський завод трубопровідної арматури» (засувки для трубопроводів), ВАТ «Нікопольський прядильно-нитковий комбінат» (нитки, пряжа), ЗАТ «Рибокомбінат» (рибопродукти), ВАТ «Пивзавод» (напої), ВАТ «Механік» (товари широкого вжитку), ВАТ «Хлібокомбінат» (хлібопродукти), ЗАТ «Надія» (швейні вироби) та інші.

Промислові підприємства є основними наповнювачами міського бюджету, на які припадає понад половина від загального обсягу надходжень. Загальний обсяг реалізованої продукції по місту становив: за 2007 рік — 8818 млн. грн., за 2008 рік — 11986,8 млн. грн.

Основною складовою промисловості міста є металургія і обробка металів. На їх частку припадає 95,6 % від загального обсягу виробництва промислової продукції міста. На промислових підприємствах Нікополя працюють понад 19 тисяч осіб, або 45 % від загальної кількості працюючих (42 тис.)[16]. На відстані 3 км на північ від міста розташований Нікопольський завод феросплавів (НЗФ), найбільший у Європі та другий за розмірами у світі (за іншими даними — найбільший у світі).[17]

  • Вигляд центральної частини міста, 1980 рік
  • Центральний універмаг
  • Одна з центральних вулиць міста — Першотравнева
  • Будинок аероклубу по вулиці Микитинській на місці існування Микитинської Січі
  • Залізничний вокзал
  • Кольоровий фонтан центрі міста

У 2018 році поблизу міста в селі Старозаводське розпочате будівництво сонячної електростанції потужністю 246 МВт, яка на момент завершення стане найпотужнішою сонячною електростанцією України та увійде до ТОП-3 найбільших в Європі. У лютому 2019 року електростанцію введено до експлуатації.

Транспорт та зв'язок

У Нікополі розташовуються річковий порт, залізнична станція на магістралі Кривий Ріг — Апостолове — Запоріжжя, автостанція. Містом проходить автошлях національного значення Н23 Кропивницький — Запоріжжя. Відстань до обласного центру становить 122 км і проходить автошляхом Н08, який переходить у Р73.

Нікополь має всі сучасні види зв'язку, є телевізійний ретранслятор, телеграф, міжміська телефонна станція, радіовузол, виходять 6 міських газет, працюють 2 міські телестудії.

ЗМІ

Друковані видання
  • «Говорить Нікополь»
  • «Нікопольська правда»
  • «Репортер»
  • «Візит-Венал»
  • «Булава»
  • «Капітан»
  • «Кримінал (факти, версії)»
  • «Сила»
  • «Південна зоря»
  • «Город» (укр. Місто)
  • «Електрометалург»

Інтернет-видання

NikopolNews - Одне з перших новинних інтернет-видань міста Нікополя, засноване у 2009 році. З 2013 до 2015 року виходило також у друкованій версії з назвою "Говорить Нікополь".

Нікополь.City — міське інтернет-видання, запущене у грудні 2019 року командою журналістів медіагрупи «Прихист» та Агенцією розвитку локальних медіа «Або».[18]

Телебачення
  • Нікопольський медіа-центр «НМЦ» — виробництво власних програм і ретрансляція 2+2 на 24-му каналі. (до 29 січня 2020, відмова від ліцензії 27 лютого)
  • Телеканал Кварц який ретранслював телеканал «ТЕТ» на 38-му каналі. (до 17 липня 2020, відмова від ліцензії 26 листопада)
  • Телеканал УНІАН.Нікополь який ретранслював телеканал «УНІАН» у Т2.

FM-радіомовлення

Соціальна сфера

Освіта і наука
Нікопольський фаховий коледж Українського державного університету науки і технологій

У місті широко розвинута система освіти, тут 33 дошкільних заклади та 26 загальноосвітніх шкільних закладів. 2 професійно-технічних училища, серед яких Нікопольський центр професійної освіти[19], та 4 вищих навчальних заклади I—II рівня акредитації, у тому числі Нікопольський фаховий коледж Українського державного університету науки і технологій і Нікопольський коледж Дніпропетровського державного аграрного університету. 5 вищих навчальних закладів III—IV рівня акредитації, серед яких Нікопольський економічний університет, Нікопольський факультет Національного університету «Одеська юридична академія» та Нікопольський філіал Запорізького національного університету. Слід зазначити, виші найвищих рівнів акредитації у місті не конкурентно спроможні на ринку послуг освіти, тому вище зазначені заклади припинили своє існування. Бажаючі отримати вищу освіту їдуть, до прикладу, у сусідні Кривий Ріг, Дніпро чи Запоріжжя.

Культура

Для культурних потреб мешканців міста працюють Краєзнавчий музей, 11 бібліотек, зокрема Центральна бібліотека Нікополя і Центральна дитяча бібліотека Нікополя[20] (де розпочав свою діяльність Український Розмовний Клуб Нікополя), 1 палац культури, Палац урочистих подій, 6 клубів, школа мистецтв, кінотеатр. У місті діють духовий оркестр, народний фольклорний ансамбль «Микитин Ріг», народний ансамбль танцю «Радість», український народний музично-драматичний театр, естрадний театр танцю «Богема».

У 2014 році з початку літа і на початку осені відбувалися зйомки спільного російсько-німецько-українського фільму «Милий Ханс, дорогий Петро». Мешканці міста виступили в ролі масовки, а основними декораціями був місцевий завод феросплавів та його околиці. Режисер стрічки Олександр Міндадзе[21].

Місцеві активісти намагаються зробити життя у місті більш цікавим і яскравим, тому щоразу організовують нові види заходів, і не тільки патріотичні, як прибирання і відновлення парків, мітинги, марші тощо. У серпні 2014 року, вперше за багато років, у міському парку почав свою діяльність Кіноклуб, де місцева молодь дивилася фільми просто серед парку, за міськвиконкомом[22].

Охорона здоров'я

Медичну допомогу населенню надають 22 заклади: серед них — 3 лікарні, пологовий будинок, станція швидкої медичної допомоги, стоматологічна поліклініка, 16 амбулаторно-поліклінічних установ.

Спорт
Стадіон «Електрометалург»

У 2000 році Нікополь посів перше місце у Дніпропетровській області в огляді-конкурсі на найкращу організацію фізкультурно-оздоровчої роботи, яка базується на 2 стадіонах, 3 спортклубах, 5 спортшколах, яхт-клубі. Найбільш розвинутими видами спорту у місті є легка атлетика, футбол, волейбол, вітрильний спорт, кікбоксинг, боротьба дзюдо й самбо. В останні роки місто дало путівку у великий спорт Г. Шайдуко й О. Антоновій — учасникам XXVI Олімпійських ігор, Р. Щуренку — учасникові XXVII Олімпійських ігор.

З 2015 року місто представляє професійний футбольний клуб Нікополь який виступає у Чемпіонат України з футболу: друга ліга.

Пам'ятки

У Нікополі взято на державний облік і під охорону 68 пам'яток, у тому числі історії й культури — 44, монументального мистецтва — 3, архітектури й містобудування місцевого значення — 20.

  • Церква Різдва Богородиці в Сулицькому
  • Спасо-Преображенська церква

25 жовтня в Нікополі небайдужі громадяни скинули з постаменту бовван Леніна.

Багато вулиць міста названо на честь видатних людей: вул. Шевченка, Чехова, Ушинського, Кармалюка, Чкалова, Новикова-Прибоя, Гагаріна, Кутузова, Маяковського, Ломоносова, Мініна та Пожарського, Ушакова, Багратіона, Суворова, Менделєєва, Толстого, Мічуріна, Нахімова, Некрасова, Пугачова, та ін.

Панорама Нікопольського заводу феросплавів
Панорама південної частини міста (2008)

Відомі люди
Пам'ятник Віктору Усову по вулиці названої на його честь

Почесні громадяни міста
  • Ануфрієва Лідія Олексіївна — вчителька, визволитель м. Нікополя;
  • Богуш Павло Михайлович — вчитель, історик-краєзнавець;
  • Бредихін Володимир Дмитрович — Заслужений тренер з легкої атлетики. Виховав Антоніну Настобурко (срібний призер Кубка світу та Європи, бронзовий призер чемпіонату Європи в спринті), Олега Степаненка (півфіналіст Олімпіади 1968 з бігу на 110 м)[24], Григорія Тарана (рекордсмен світу з бігу на 3000 м з перешкодами)[25] та ін.;
  • Величко Борис Федорович — Герой Соціалістичної Праці, директор НЗФ (1987—1995);
  • Воловик Володимир Іванович — Заслужений тренер України;
  • Ганчев Іван Дмитрович — двічі Герой Соціалістичної Праці, бригадир тресту «Нікопольбуд»;
  • Гонтаренко Анатолій Федорович — Перший секретар міськкому партії у 1985—1990 рр.;
  • Грязев Петро Іванович — Герой Соціалістичної Праці, працівник НПТЗ;
  • Єрьомін Борис Миколайович (1913—2005) — Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант авіації, визволитель м. Нікополя;
  • Зав'ялов Микола Іванович — Герой Радянського Союзу, генерал-майор, визволитель міста Нікополь;
  • Зданович Гаврило Станіславович — Герой Радянського Союзу, генерал-майор, визволитель міста Нікополь;
  • Ігнатенко Олексій Миколайович — голова правління ВАТ «Нікопольський завод трубопровідної арматури», Заслужений машинобудівник України;
  • Костенко Ілля Іванович — Заслужений вчитель УРСР, визволитель м. Нікополя;
  • Куценко Іван Степанович — Герой Соціалістичної Праці, старший майстер цеху № 2 НПТЗ;
  • Лелюшенко Дмитро Данилович — Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант авіації, визволитель м. Нікополя[26];
  • Майстренко Федір Михайлович — директор НПТЗ (1944—1947);
  • Марущак Анатолій Якович — протоієрей, настоятель Спасо-Преображенського собору, духівник Криворізько-Нікопольської єпархії УПЦ;
  • Надьожкін Герасим Мартим'янович — Герой Радянського Союзу, визволитель м. Нікополя;
  • Поцелуєв Іван Миколайович — Герой Радянського Союзу, визволитель м. Нікополя;
  • Савицьких Євген Якович — двічі Герой Радянського Союзу, Маршал авіації;
  • Свечкарьов Олександр Іванович — Герой Радянського Союзу, визволитель м. Нікополя;
  • Судець Володимир Олександрович — Герой Радянського Союзу, Маршал авіації, визволитель м. Нікополя;
  • Таран Павло Андрійович — двічі Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант авіації;
  • Тихонов Микола Олександрович — двічі Герой Соціалістичної Праці, депутат ВР СРСР по Нікопольському округу, голова Ради Міністрів СРСР у 1980—1985 рр.;
  • Чуйков Василь Іванович — двічі Герой Радянського Союзу, Маршал Радянського Союзу, визволитель м. Нікополя;
  • Шпуняков Сергій Павлович — Герой Радянського Союзу, полковник авіації у відставці, визволитель м. Нікополя.

Див. також

Примітки
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2019 року (PDF)
  2. Адміністративна карта Української Соціялістичної Радянської Республіки. Територіяльний поділ за обласною системою врядування. Адміністративні межі на 20 березня 1932 р. [Варіянт 1]. ‒ Х., 1932.
  3. Екологічний сервер Нікополя Архівовано 24 серпня 2011 у WebCite (рос.)
  4. Ви колись чули про українські «співаючих» пісках? (рос.)
  5. Г. Шапошников Як виникло місто Нікополь // Історико-географічний збірник, т. 4. — К., 1931
  6. Городские поселения Российской империи, т. 2. Екатеринославская губерния. — СПб., 1861(рос.)
  7. Путешественные записки Василия Зуева от Петербурга до Херсона в 1781—1782 гг., — стор. 263, 269
  8. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  9. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom VII - wynik wyszukiwania - DIR. dir.icm.edu.pl. Процитовано 18 квітня 2021.
  10. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-61)
  11. Нікополь. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
  12. Відео пожежі пам'ятки архітектури. Архів оригіналу за 17 червня 2014. Процитовано 15 червня 2014.
  13. Ленінопад в Нікополі
  14. Нікопольський ленінопад
  15. Дністрянський М. Етнополітична географія України: проблеми теорії, методології, практики. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2006. — 490 с.
  16. Офіційний звіт прес-служби міського голови. Газета «Электрометаллург» № 8 (2013) за 20 лютого 2009 року
  17. Киевский телеграф. Ферросплавный лидер страны. Архів оригіналу за 24 серпня 2011. Процитовано 3 травня 2009.
  18. Никополь.City: зачем мы запустили новый сайт нашего города. Никополь.City (рос.). Процитовано 16 січня 2020.
  19. Нікопольський центр професійної освіти. Архів оригіналу за 5 вересня 2016. Процитовано 16 липня 2019.
  20. Бібліотеки Нікополя
  21. Олександр Міндадзе затвердив натуру до фільму «Милий Ханс, дорогий Петро»
  22. Архівована копія. Архів оригіналу за 14 серпня 2014. Процитовано 5 серпня 2014.
  23. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 300 с. ISBN 966-8201-26-4
  24. Никополь изменявший мир
  25. Рекордсмен с улицы Никитской
  26. Офіційний вебсайт Дніпропетровської облдержадміністрації. Архів оригіналу за 8 березня 2014. Процитовано 8 листопада 2013.

Джерела

Посилання та література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.