Гусарський обладунок

Перші гусари Речі Посполитої на початку XVI століття не мали металевих обладунків, а одягали лише стьобані каптани. Згодом у них з'явилися кольчуги та капеліни, запозичені в угорців. Усе змінилося в кінці XVI століття — за правління Стефана Баторія. Це була кіннота кірасирського зразка. Поверх обладунків вони часто одягали шкури різноманітних звірів, а також крила, які носили збоку або біля задньої луки сідла, або навіть на щиті. Але самі обладунки зазвичай отримували із Західної Європи. Звичного виду обладунки набули тільки в середині XVII століття — під час правління Владислава IV. Але в цей час розвивалася вогнепальна зброя, у зв'язку з чим гусари в металевих обладунках втрачали свою значущість. У спокійне для Польщі XVIII століття, гусари поступово перетворюються в парадне військо й у 1776 році обов'язки гусар виконували улани, через що припинили використовування гусарських обладунків.

До реформи Стефана Баторія кіраса була необов'язковою й часто замість неї одягався бехтер, а подекуди лише кольчуга. Зміна ж зробила кірасу обов'язковою. Перші різновиди гусарської кіраси могли бути як цільними (без сегментів), так і поділені.

У звичайному типі кіраса для надійного захисту грудної клітки не ділилася на окремі сегменти, в той час, як поперековий відділ для гнучкості мав поділи на частини. При цьому звична гусарська кіраса має два різновиди: «старий» (1640—1675) й «новий» (1675—1730). Вони відрізняються не тільки будовою, а й виготовленням та обробкою деталей, що помічають лише фахівці (наприклад, у «старому» краї пластин обладунку загиналися всередину, а в «новому» залишалися прямими). Помітнішою різницею різниця спочатку була та, що в «старому» типі крила кріпилися до сідла, а не до кіраси — як у «новому». Але ця різниця зникла ще в XVII столітті шляхом дороблення кріплень для крил до обладунків «старого» типу. І те, що кріплення для крил не первинні, а дороблені — знову ж таки, зможе помітити лише фахівець.

Кірасу кували товщиною від 2 до 3,5 мм, при цьому вона надавала непоганий захист від багатьох типів холодної зброї. Її вага не перевищувала 15 кг. Найбільше захищала верхній трикутник тіла. Кіраса складалася з таких сегментів: наспинника, нагрудника, нашийника й наплічників, які з'єднувалися шкіряними ремінцями. Для захисту ліктів надягали наручники, тому рухливість була високою. Часто кірасу могли прикрашати міддю або латунню. Якість обробки залежала від ціни обладунку. Наприклад, обладунки купувалися згідно з прийнятою в Речі Посполитій практиці: багатим гусаром для бідного, які часто мали незграбну обробку, що виглядала дивовижно лише на відстані. У той час як обладунки пана-ротмістра (яким зазвичай виступав той чи інший магнат) розкішно оброблялися.

Узагалі класичний гусарський обладунок мав поручі для захисту рук від зап'ястя до ліктя. У ранньому варіанті верхня частина стегон могла бути прикрита кольчугою, як одягненою під кірасу, так і обладунками, що складаються з кольчуги та шолома, міг також бути кольчужний поділ, що одягається з кольчужними руками до кіраси. Пізній варіант обладунків, у залежності від ціни, міг обмежуватися кольчужними рукавами, які іноді одягали разом із панцерними рукавичками. Що стосується захисту ніг у бідних шляхтичів, чий обладунок (а нерідко й бойовий кінь теж) належав товаришеві, тому цей захист міг бути відсутнім. Зате в тих, кому належали обладунки гусарів, часто був панцирний захист ніг у кірасирському стилі — із сегментними набедрениками, що закінчувалися наколінниками.

За часів правління Яна Собеського через дуже розповсюджену думку, згідно з якою шляхта походить не від слов'ян, а від сарматів, серед багатої шляхти набули популярності обладунки в сарматському стилі, з якими для більшого «сарматського» вигляду брали лук і стріли, зроблені з клепаної луски й називалися карацена. Такий обладунок був дуже поважним і коштував стільки, що не кожен шляхтич, спорядивши своїм коштом двох інших, міг дозволити собі такий обладунок. На відміну від гусарських лат, чий захист ніг (якщо такий був) обмежувався набедрениками з наколінниками, серед обладунків із карацени були також і на повний зріст (із повним захистом ніг). Один із таких обладунків в повний зріст зберігається в Збройовій палаті Кремля, а інший точно такий же, що належить роду Унішовських, зберігається в замку Вавель.

У XVI столітті крилом був трапецієподібний щит, який спочатку розписували, малюючи на ньому пір'я, а потім стали прикрашати справжнім пір'ям. Під час реформування гусарів Стефаном Баторієм, щити королівським указом замінили на кірасу. Але з усім тим крило не зникло, а перетворилося на дерев'яну рейку з пір'ям, яка трималася в руці як щит. Саме такі крила були замальовані німецькими художниками під час «Штутгартської каруселі», що відбулася в 1616 році, на честь хрестин сина Фрідріха фон Вютемберга. Задля зручності до кінця XVI століття (тобто за 15 років до «каруселі») крило почали кріпити до лівої сторони сідла, а незабаром з'явилося й друге крило, закріплене справа. До 1635 року обидва крила переповзли за спину, залишаючися прикріпленими до сідла. У роки «кривавого потопу», коли через тривалу війну, за свідченням очевидців, лише кожен десятий гусар був одягнений у лати, крила також майже не використовували. Після закінчення затяжної війни, коли економіка почала відновлюватися, гетьман, а потім і король — Ян III Собеський доклав усіх зусиль, щоб знову одягнути всіх гусар у лати. Та водночас виникла думка, що кріпити крила треба не до сідла, а до кіраси, утім литовські гусари й тоді продовжували прикріплювати крила до сідла, а не до кіраси.

До дерев'яного каркаса або металевої трубки довжиною від 110 до 170 см кріпилося пір'я — орлине, соколине, журавлине або страусове, або латунні пластини замість пір'я.

За різними думками, ці крила застосовувалися для:

• Захист від аркана, який застосовували козаки, турки й татари;
• Додатковий захист спини від ударів холодною зброєю;
• Під час їзди крила видавали звук, який міг лякати коней противника;
• У випадку падіння з сідла пом'якшували удар об землю.

Ці крила кріпилися до наспинника кіраси кронштейнами або трималися на ременях та за необхідності швидко відстібалися. Але все ж вони мали декілька недоліків. Це, перш за все, аеродинамічний опір і додаткова маса, яка ускладнювала рух вершника. Носити що-небудь за спиною так само не було можливо. Крім того, були варіанти не з двома, а з одним крилом, що значно знижувало ефективність і виглядало гірше, але зате зменшувало масу й собівартість. Ще крила могли кріпитися не до спини, а до сідла. Це значно збільшувало рухливість вершника, у разі чого їх не доводилося знімати. Але разом з тим вони вже не могли захищати після падіння з коня. Крім того, крила могли бути не тільки природного кольору, але й пофарбовані в різні кольори. Найпоширенішими були серед поляків. Але крила використовували ще деякі сербські, угорські та турецькі кавалеристи[Заувага 1]. Трохи інші крила використовували й московські кінні мешканці.

«Єрихонка» — напівсферичний шолом із козирком, вуховими пластинами, напотиличником і збільшеним наносником, а в деяких різновидах за величиною схожий на маску або півмаску. Він виготовлявся з двох зварених пластин, до яких додавали козирок, далі кріпився сегментний напотиличник, вухові пластини трималися на шкіряних ременях, а наносник проходив крізь тулію і був рухливим. Цей тип шолома поширився до Польщі з Угорщини як видозміна російської єрихонки, котра виникла на основі східних шишаків. Зверху польський шолом прикрашався або шпилем, або високим гребенем, або ще чим-небудь, що мало захисне призначення. Потім із Польщі цей тип шолома прийшов до Європи й поширився у Франції як «капелін» (фр. Capeline), у Німеччині як «паппенгаймер» (нім. Pappenheimer-Helm), і пізніше на його основі були розроблені інші популярні шоломи. Але багато з них все одно зберегли назву «шишак». Тому гусари одягали не тільки шоломи польського виробництва, а й трофейні, в тому числі німецькі та турецькі. Дещо менш вживаним був шолом типу «штурмак» європейського походження з поперечним гребенем.

• 
  Гусарські обладунки, що складаються з кіраси і єрихонки, були особливо розповсюджені в Речі Посполитій та часто прикрашалися крилами за спиною.
• 
  Гусарський обладунок багатого шляхтича з панцерним захистом ніг із набедреників з наколінниками, що покритий леопардовою шкурою.
• 
  Угорський щит, який використовувався також польськими гусарами. Над ним висить угорський зразок єрихонки, прообраз капеліну.
• 
  Лускатий обладунок, друга половина XVII століття.
• 
  Польський гусар початку XVII століття
• 
  Охоронець гетьмана в гусарських обладунках
• 
  Гусари Речі Посполитої.

• «Польские гусары 1576—1775» военное-исторический альманах «Новый солдат» № 142, редактор Кисилёв В. И., г. Артёмовск 2002 год
• «Polish Armies 1569—1696» Part 1, Richard Brzezinski and Agnus McBride, Osprey, ISBN 0-85045-736-X
• «Polish Armies 1569—1696» Part 2, Richard Brzezinski and Agnus McBride, Osprey, ISBN 0-85045-744-0
• «Polish Winged Hussar 1576—1775», Richard Brzezinski and Velimir Vuksic, Osprey, ISBN 1-84176-650-X

• http://talks.guns.ru/static/forummessage/Forum36/81777-1.html
• Доспех польских «крылатых гусар»
• Польское оборонительное вооружение
• История польских гусар
• Вооружение и история родов войск
• Вадим Добрянский «О сарматском следе в польском доспехе»

1. Уперше «крила» з'явилися в турецьких «делі» й були запозичені в них угорцями, а вже від угорців передалися полякам.