Густаво Пенья

Пенья народився в місті Тальпа-де-Альєнде, але виріс у Гвадалахарі, куди його батьки переїхали в пошуках кращих можливостей[1]. Спочатку захопився бейсболом, почав займатися вище вказаним видом спорту під впливом свого брата Мігеля, який виступав за резервну команду місцевого клубу «Оро». У 16-річному віці приєднався до юнацької команди «Оро», але швидко потрапив до першої команди, де дебютував у 17-річному віці в поєдинку проти «Селаї»[1]. Швидко виборов місце в стартовій 11-ці, а першим великим успіхом у кар'єрі стали срібні нагороди чемпіонату Мексики сезону 1960/61 років. У сезоні 1962/63 років став переможцем чемпіонату Мексики, допомігши клубу виграти єдиний чемпіонський титул в історії «Оро». Того ж року «Оро» виграв і суперкубок країни, Чемпіон чемпіонів. У сезоні 1964/65 років разом із командою, яку очолював угорський тренер Арпад Фекете, вчергове став віце-чемпіоном Мексики. Він вважається одним з найважливіших гравців в історії команди[2].

Виступаючи за «Оро», Пенья іноді відправлявся в оренду до успішнішого клубу «Гвадалахара» для європейського турне, де грав з такими командами, як «Барселона», «Севілья», «Лілль» та «Вердер» (Бремен). Однак, незважаючи на інтерес керівництва «Гвадалахари», ніколи не підписував контракт з цією командою. Загалом взяв участь у тринадцяти турах по Старому континенту, а ще частіше їздив зі своїми клубами до Південної та Центральної Америки[1]. У 1967 році за величезну суму переїхав до столичної команди «Крус Асуль», де також відразу став ключовим гравцем захисної лінії. Перейшов на початку найуспішнішого періоду в історії клубу; у сезоні 1968/69 років допоміг «Крус Асулю» разом із командою тренера Рауля Карденаса виграти чотири трофеї, чемпіонат країни, національний кубок — Кубок Мексики, суперкубок — Чемпіон чемпіонів та найпрестижніший трофей континенту — Кубок чемпіонів КОНКАКАФ. У сезоні 1969/70 років здобув титул віце-чемпіона країни і виграв другий Кубок чемпіонів, у шестимісячному сезоні сезону 1970 року втретє та востаннє в кар'єрі став чемпіоном Мексики[2].

У середині 1970 року Пенья повернувся у рідне місто Гвадалахара, підписавши угоду з новоствореною командою «Халіско», яка була заснована після придбання ліцензії в «Оро». Захищав кольори команди протягом наступних трьох років, але не досяг жодного успіху як на національній, так і на міжнародній арені. Згодом приєднався до команди «Монтеррей», де також провів три сезони, але, як і в «Халіско», він не зміг повторити досягнення періоду виступів за «Оро» та «Крус Асуль». Футбольну кар'єру завершив 1977 року у 36 років, захищаючи кольори одного з аутсайдерів чемпіонату Мексики «Лагуна» з міста Торреон[2]. Описувався як талановитий центральний захисник, який також може грати на обох флангах оборони, покладаючись більше на силу та фізичний стан, ніж на техніку. Впевнений пенальтист. Його вважають однією з легенд мексиканського футболу, потрапив до списку найкращих футболістів століття Північної Америки за версією IFFHS, посівши вісімнадцяте місце[3].

У національній збірній Мексики дебютував під час перебування на посаді тренера Ігнасіо Трельєса, 22 березня 1961 року, в програному (0:1) матчі проти Коста-Рики у кваліфікаційному раунді чемпіонату світу 1962 року, і, незважаючи на свій молодий вік, відразу ж став основним гравцем національної збірної. Після успішної кваліфікації на чемпіонаті світу він потрапив до списку гравців для поїздки на чемпіонат світу, але в останній момент вивихнув щиколотку й через цю травму не поїхав до Чилі з рештою команди. У 1963 році тренер Арпад Фекете запросив Густаво для участі на чемпіонаті КОНКАКАФ, де Пенья провів два матчі, а його збірна посіла лише третє місце в групі, не пройшовши кваліфікацію до фінального раунду. Два роки по тому взяв участь у наступному чемпіонаті КОНКАКАФ; цього разу провів три матчі, а мексиканці виступили набагато краще, ніж раніше, не зазнавши жодної поразки в п'яти поєдинках та виграли турнір.

Першим голом за збірну відзначився з пенальті 22 червня 1966 року в товариському матчі проти Північної Ірландії (1:4). Того ж року, завдяки вдалій грі у кваліфікаційних раундах, Трельєс запросив Густаво для участі в фінальній частині чемпіонату світу в Англії. На англійських полях був капітаном та провідним гравцем своєї команди, провівши всі три матчі з першої до останньої хвилини: проти Франції (1:1)[4], Англії (0:2)[5] та Уругваю (0:0)[6]. На цьому турнірі мексиканці посіли третє місце в групі й не змогли пробитися до плей-оф турніру. У 1967 році взяв участь у третьому чемпіонаті КОНКАКАФ, де провів чотири матчі, а його команда зрештою посіла друге місце на турнірі.

У 1970 році тренер Рауль Карденас викликав Пенью для участі в чемпіонаті світу в Мексиці. На турнірі, як і за чотири роки до того, залишався провідним гравцем та капітаном національної збірної, також провів усі чотири матчі з першої до останньої хвилини; на груповому етапі проти СРСР (0:0)[7], Сальвадору (4:0)[8] та Бельгії (1:0), в якому відзначився єдиним голом із пенальті, який виявився переможним[9], а також у 1/4 фіналу проти Італії (1:4)[10]. Господарі турнуру мексиканці, вперше у власній історії вийшли з групи (посіли 2-ге місце), але поступилися в 1/4 фіналу. Пенья був визнаний одним з найкращих гравців того розіграшу Чемпіонату світу, завдяки чому грав у команді «Решта світу» в 1971 році (став першим мексиканцем, який удостоєний подібної можливості) у прощальному матчі Лева Яшина. Згодом виступав за національну збірну в товариських матчах та в кваліфікації до чемпіонату світу 1974 року. Однак збірна Мексики, за рахунок Гаїті, не змогла пройти кваліфікацію на чемпіонат світу. Загалом у футболці збірної за тринадцять років зіграв у 81 матчі, в якому тричі входив до списку бомбардирів. Багато років залишався рекордсменом за кількістю зіграних матчів у збірній Мексики — лише у жовтні 1996 року це досягнення перевершив Хорхе Кампос[11].

Голи за збірну

Рахунок та результат збірної Мексики подано на першому місці.

№	Дата	Місце	Суперник	Рахунок	Результат	Змагання
1.	22 червня 1966	Віндзор Парк, Белфаст, Північна Ірландія	Північна Ірландія	1–?	1–4	Товариський матч
2.	20 жовтня 1968	Національний стадіон, Ліма, Перу	Перу	2–3	3–3	Товариський матч
3.	11 червня 1970	Ацтека, Мехіко, Мексика	Бельгія	1–0	1–0	Чемпіонат світу 1970

Тренерську діяльність розпочав одразу по завершенні кар'єри гравця, у вересні 1977 року призначений виконувачем обов'язків головного тренера клубу вищого дивізіону чемпіонату Мексики «Тампіко». За підсумками групового етапу сезону 1977/78 років посів високе друге місце, а в плей-оф дійшов з командою до півфіналу. По завершенні сезону, тим не менше, прийняв пропозицію очолити «Леонес Негрос», яким керував ще рік, але особливих успіхів з командою не мав. Окрім цього, 10 вересня 1979 року тимчасово виконував обов'язки головного тренера збірної Месики в матчі проти Іспанії, який мексиканці виграли з рахунком 1:0 завдяки голу Мануеля Гілльєна. З вересня по листопад 1979 року тренував свій колишній клуб, «Монтеррей». Також двічі повертався на тренерський місток «Тампіко», який займав спочатку майже увесь 1981 рік, а потім з березня по травень 1983 року, але без особливих досягнень. Згодом тренував нижчолігові мексиканські клуби, у тому числі й четвертоліговий «Ладріллерос де Тлахомулко».

Виховав 7 синів, син Луїс Феліпе Пенья пішов стопами батька й протягом 7 років виступав на професіональному рівні в мексиканському Прімера Дивізіоні[12].

• Густаво Пенья на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
• Профіль футболіста на сайті soccerway.com (англ.) (нім.)
• Густаво Пенья на сайті transfermarkt.com (англ.) (нім.) (італ.) (ісп.) (порт.) (пол.) (нід.)
• Густаво Пенья на сайті PlaymakerStats.com (англ.)
• Профіль гравця на сайті worldfootball.net