Гутнік-Залужний Іван Вікторович

Іва́н Ві́кторович Гу́тнік-Залу́жний (18 грудня 1990, Запоріжжя 10 серпня 2014, поблизу Амвросіївки) — лейтенант (посмертно), командир запорізького взводу Національної гвардії України, міністерство внутрішніх справ України. Учасник російсько-української війни.

Гутнік-Залужний Іван Вікторович
 Лейтенант
Загальна інформація
Народження 18 грудня 1990(1990-12-18)
Запоріжжя, УРСР
Смерть 10 серпня 2014(2014-08-10) (23 роки)
поблизу Амвросіївки, Україна
Поховання Запоріжжя
Військова служба
Приналежність  Україна
Вид ЗС  МВС України
Рід військ  Національна гвардія
Війни / битви
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Життєпис

Єдиний син у матері; закінчив Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій — магістр, офіцер запасу; працював начальником виробничо-технічного відділу приватного підприємства — будівельні й монтажні роботи. У квітні 2014 року мобілізований на військову службу до Національної гвардії України, однак прийшов практично добровольцем; відклав призначене на 7 червня весілля. Організував за допомогою соціальних мереж «народне» постачання засобів захисту та зв'язку, іншого спорядження. 27 липня був направлений безпосередньо в зону бойових дій.

10 серпня 2014 року під час обстрілу терористами блок-поста біля Амвросіївки Донецької області отримав вогнепальне поранення — перебував у складі «секрету» та побачив у тепловізор групу невідомих, доповів командуванню та отримав наказ спостерігати. Майже одразу група невідомих відкрила вогонь у напрямку "секрету", скоріше всього, вони вицілювали саме бійця з тепловізором, розуміючи, що, можливо, він їх бачив. "Секрет" відкрив вогонь у відповідь по бойовиках, що підкрадалися, чим врятував життя підрозділу. Терористи були викриті та змушені були відступити.

Медики не змогли врятувати життя молодшого лейтенанта — дві кулі влучили, пройшовши над пластинами бронежилета та серйозно травмували життєво важливі органи.

13 серпня мешканці Запоріжжя провели його в останню дорогу, серед близьких — мати Галина Іванівна та 96-річний дід, полковник Іван Анікейович Залужний, учасник Другої Світової війни, ветеран ВМФ СРСР — морський піхотинець.

Похований на Осипенківському кладовищі.

Нагороди

14 серпня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).[1]

Вшанування пам'яті

  • 10 серпня 2015 року на Осипенківському кладовищі в Запоріжжі було відкрито пам'ятник Івану Гутніку-Залужному[2].
  • Рішенням Запорізької міської ради від 19 лютого 2016 року[3] і розпорядженням міського голови від 20 лютого 2016 року[4] вулицю Червоної кінноти в Дніпровському районі Запоріжжя перейменовано на вулицю Івана Гутніка-Залужного[5].

Примітки

  1. Указ Президента України від 14 серпня 2014 року № 651/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
  2. В Запорожье открыт памятник командиру взвода Гутніку-Залужному, который год назад ценой жизни спас около 50 бойцов. Интерфакс-Украина. 10 серпня 2015. Процитовано 10 серпня 2015.
  3. Рішення запорізької міської ради від 19 лютого 2016 року № 89 «Про перейменування вулиці Червоної кінноти в місті Запоріжжі на вулицю Івана Гутніка-Залужного» Архівовано 11 серпня 2016 у Wayback Machine.
  4. Розпорядження Запорізького міського голови від 20 лютого 2016 року № 83 р «Про виконання Закону України від 09.04.2015 № 317-VIII „Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки“ щодо перейменування топонімів міського підпорядкування та демонтажу об'єктів монументального мистецтва міста Запоріжжя» Архівовано 17.04.2016, у Wayback Machine.
  5. Президент та рідні загиблого героя АТО Івана Гутника-Залужного у Запоріжжі вшанували пам'ять полеглих захисників України — Офіційне інтернет-представництво Президента України. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 10 травня 2018.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.