Гуцаєв Володимир Гаврилович

Починав Володимир з дворового футболу. У 1966 році у складі команди району брав участь у республіканському турнірі на приз клубу «Шкіряний м'яч», де разом з командою став чемпіоном республіки і був визнаний найкращим нападником, потім вже у складі збірної Грузії на всесоюзному турнірі зайняв 3-е місце, знову ставши найкращим нападником, в тому ж році поступив в ДЮСШ «Юний динамівець», в якій вчився 3 роки. Восени 1969 року перейшов у ФШМ міста Тбілісі, де, однак, вчився недовго і вже через рік, восени 1970 року потрапив у дубль тбіліського «Динамо»[3].

Володимир Гуцаєв (в центрі) у Роттердамі разом з партнерами по «Динамо» Олександром Чивадзе (ліворуч) і Давидом Кіпіані (праворуч) напередодні матча-відповіді півфіналу Кубка володарів Кубків УЄФА проти «Феєнорда». 21 квітня 1981 року.

Вже у віці 19 років, восени 1971 року, вперше вийшов в основному складі «Динамо» в домашньому матчі проти львівських «Карпат». У 2-му своєму матчі проти «Зеніту» забив 1-й гол у кар'єрі. За «Динамо» виступав аж до завершення кар'єри гравця в 1986 році, зігравши за цей час у чемпіонаті 303 матчі і забивши 47 м'ячів у ворота суперників. Разом з командою ставав чемпіоном СРСР, двічі переможцем Кубку СРСР і володарем Кубка володарів Кубків УЄФА.

В 1982 і 1985 переніс дві операції на меніску, після яких вже грав менш яскраво.

Як футболіст був відомий не тільки високою технікою поводження з м'ячем, але і умінням «підставитися» у штрафному майданчику супротивника і тим самим заробити пенальті[4].

У складі головної національної збірної СРСР дебютував 29 березня 1972 року в товариському матчі проти збірної Болгарії, а останній раз вийшов на поле в складі збірної 10 березня 1982 року в товариському матчі зпроти збірної Греції. Всього за першу збірну зіграв 11 матчів і забив 1 гол 5 жовтня 1978 року у ворота збірної Туреччини.

Крім цього, 25 травня 1972 року зіграв один матч за олімпійську олімпійську збірну СРСР у відбірковому турнірі до XX літній Олімпіаді у повторній зустрічі проти збірної Франції[3].

Після завершення кар'єри гравця перейшов на адміністративну роботу, з 1987 до середини 1991 року був начальником команди в рідному тбіліському «Динамо».

В 1991 році виїхав на Кіпр, де почав тренерську кар'єру, спочатку в ролі помічника, а потім, в тому ж році, і в ролі головного тренера клубу «Анортосіс», який очолював до 1994 роуц.

У 1994 році обійняв посаду начальника команди в клубі «Спартак-Аланія», який в наступному році став чемпіоном Росії. На честь перемоги Гуцаеву керівництвом клубу був подарований «мерседес»[3].

У 1996 році очолив молодіжну збірну Грузії, з якою працював досить успішно. Завдяки цьому в 1997 році був призначений на посаду головного тренера збірної Грузії, з якою працював до квітня 1999 року.

Того ж року очолив «Аланію», з якою працював до 2000 року.

У 2001 році працював директором у кутаїському «Торпедо».

У березні 2004 році Володимир Гуцаєв був обраний у Парламент Грузії, був депутатом протягом чотирьох років. Був членом парламентського комітету у справах освіти, науки, культури і спорту[2].

Повернувся у великий футбол у 2009 році, пройшовши курс навчання в Києві, де отримав ліцензію УЄФА категорії PRO[5].

У 2010—2011 роках очолював юнацьку збірну Грузії до 19 років[6].

У 2011—2012 роках працював головним тренером молодіжної команди «ВІТ Джорджія»[7].

У жовтні 2012 року Володимир повернувся у владикавказьку «Аланію» і був призначений на посаду спортивного директора[8].

Отримав вищу освіту в Тбіліському державному університеті за спеціальностями економіст і юрист[2].

Одружений, виховує двох синів[2]. Дружина — Тея Амурвелашвілі, грузинка за національністю. Старший син — Георгій, футболіст[3].

• Майстер спорту СРСР (1972)
• Майстер спорту СРСР міжнародного класу (1976)
• Заслужений майстер спорту СРСР (1981)

• Стаття про гравця на сайті rusteam.permian.ru (рос.)
• Профіль на transfermarkt.de (англ.)
• Гуцаєв Володимир Гаврилович на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
• Владимир Гуцаев: «Предложение „Реала“ пришлось отклонить» «Спорт-Экспресс», 21 декабря 2012
• Григорян А. Г. Мастер «кинжального прорыва». «Спорт айсор». 30 октября 2007