Давньоримські імена

Преномен (лат. praenomen, множ. — praenomina) був єдиною складової частиною імені, де батьки мали хоч якийсь вибір. Він був подібний сучасному чоловічому імені. Це було особове ім'я, яке давалося хлопчику в день його люстрації. Як правило, тільки члени родини називали особу її преноменом. Термін «praenomen» складається з префіксу prae- («перед») і nomen («ім'я») . Жінки за римським звичаєм преноменів не мали.

Порівняно з більшістю культур, римляни вживали невелику кількість особових імен (загальна кількість — 72). Приблизно 98 % усіх чоловічих римських імен становили 18 найуживаніших преноменів, з яких найпопулярніші — Луцій, Гай, Марк — становили 59 %. Як правило, преномени були настільки давнього походження, що в класичну епоху значення більшості з них виявилося забутим. У написах особові імена майже завжди писалися скорочено (1—3 букви).

У III ст. номен Аврелій (Aurelius) став одним з найпопулярніших преноменів, після того, як імператор Марк Аврелій Антоній, відомий як Каракалла надав римське громадянство усім вільнонародженим жителям Імперії, а нові громадяни на знак подяки прийняли ім'я свого імператора.

Хлопчик отримував особисте ім'я на восьмий або дев'ятий день після народження. Існувала традиція давати особове ім'я тільки чотирьом старшим синам, а решті особистим іменем могли слугувати порядкові числівники: Quintus (П'ятий), Sextus (Шостий), Septimus (Сьомий), Octavius (Восьмий), та Decimus (Десятий). З часом ці імена стали загальновживаними (тобто перетворилися на особові), і як наслідок, людина, що носить ім'я Секст, не обов'язково має бути шостим сином у родині. Як приклад, можна згадати полководця Секста Помпея, другого сина члена першого тріумвірата Гнея Помпея Великого. За однією теорією, преномен-числівник став означати номер місяця, коли народилася дитина, а можливо, батькам зрештою здалося, що такі імена досить милозвучні та можуть надаватися незалежно від послідовності та місяця народження.

Часто старший син отримував преномен батька. У 230 р. до н. е. ця традиція була закріплена постановою сената, тому особове ім'я батька почало, як правило, переходити до старшого сина. Наприклад, імператор Октавіан Август мав, як і його прапрадід, прадід, дід і батько, ім'я Гай.

У деяких родах використовувалася обмежена кількість особистих імен і, в свою чергу, деякі преномени вживалися тільки в межах одного роду. Наприклад, у Корнеліїв Сципіонів були тільки Гней, Луцій та Публій, у Клавдіїв Неронів — тільки Тіберій та Децим, у Доміціїв Агенобарбів — тільки Гней та Луцій. Частково це пояснюється тим, що батьки сімейств називали синів своїми іменами.

За римською традицією постановою сенату преномен злочинця міг бути назавжди виключений з того роду, до якого він належав. Тіт Лівій розповідає, як у IV ст. до н. е. Марк Манлій Капітолін був обвинувачений у зраді. Сенат постановив, що відтепер жоден член роду Манліїв не може носити преномен Марк; це продовжувалося аж до І ст. н. е. Подібно до цього в патриціанській родині Клавдіїв не вживалося ім'я Луцій, а згідно з постановою сенату назавжди було вилучене з роду Антоніїв ім'я Марк після падіння тріумвіра Марка Антонія.

Зазвичай, тільки близькі друзі та члени родини вживали преномени для звернення, в той час як сторонні люди вживали особові імена лише для глузування. Греки до І ст. також мали звичку вживати тільки преномен, звертаюсь до римлян. Особове ім'я Pupus (хлопчик) вживалося тілько по відношенню до дітей.

У ранній дореспубліканський період, преномени мали жіночі версії, які зазвичай закінчувались на -a (напр.: Larthia від Larth). За часів Республіки жінки вже не мали преноменів. Винятком були жінки з імператорської родини, яким часто давали ім'я Юлія (лат. Julia); це найчастіше були дружини імператорів, але іноді і сестри та матері.

Родове ім'я, або nomen gentile, було назвою роду і відповідало приблизно сучасному прізвищу. Номен вказувався у формі прикметника чоловічого роду і закінчувався в класичну епоху на -ius: Tullius — Туллій (з роду Тулліїв), Julius — Юлій (з роду Юліїв); в республіканську добу зустрічаються також закінчення -is, -i. Родові імена неримського походження мали закінчення, що відрізняються від вищезгаданих.

В написах номени, як правило, пишуться повністю; за часів Імперії скорочувались лише імена дуже відомих родів: Aelius — Ael., Antonius — Ant.або Anton., Aurelius — Avr., Claudius — Cl. або Clavd., Flavius — Fl. або Fla., Julius — I. абоIvl., Pompeius — Pomp., Valerius — Val., Ulpius — Vlp.

Загальна кількість родових імен, по Варрону, доходило до тисячі. Більшість номенів має настільки давнє походження, що їх значення забуто. Тільки деякі мають певний зміст: Asinius від asinus (осел), Caelius від caecus (сліпий), Caninius від canis (собака), Decius від decem (десять), Fabius від faba (біб), Nonius від nonus (дев'ятий), Octavius відoctavus (восьмий), Ovidius від ovis (вівця), Porcius від porca (свиня), Septimius від septimus (сьомий), Sextius та Sextilius від sextus (шостий), Suillius від suilla (свинина).

Когномен (лат. cognomen, від co — «разом» і nomen — «ім'я», множ.- cognomina) — був третьою складовою давньоримського імені. Він виник як прізвисько, але втратив своє значення, коли став спадковим.

Через обмежену кількість латинських преноменів, когномен почав використовуватися, щоб відокремити сім'ї одного роду одну від одної, особливо, коли особисте ім'я батька переходило до старшого сина. Таким чином, в написах зустрічаються Луцій Сергій Перший, Квінт Емілій Другий; в одному написі дід, син та онук звуться Квінт Фульвій Рустік, Квінт Фульвій Аттіан і Квінт Фульвій Карізіан.

Когномени виникли значно пізніше, ніж особисті та родові імена, тому їх значення у більшості випадків зрозуміле. Вони можуть означати:

• походження роду (напр: Фуфії пересилилися до Рима з кампанейського містечка Cales, тому мали когномен Calenus)
• пам'ятні події (в плебейському роді Муціїв з'явився когномен Scaevola (Лівша) після того, як у 508 р. до н. е. під час війни з етрусками Гай Муцій спалив свою руку на вогні жаровні, чим кинув в дрож ворогів та їх царя Порсенну)
• особливості зовнішності (Crassus — Товстий, Laetus — Огрядний, Macer — Худий, Celsus — Високий, Paullus — Невисокий, Rufus — Рудий, Strabo — Косоокий, Nasica — Гостроносий тощо)
• риси характеру (Severus — Жорстокий, Probus — Чесний, Lucro — Ненажера тощо)

Індивідуальне прізвисько, яке дали комусь з представників роду, часто переходило на нащадків і ставало назвою родини або окремої гілки роду: Cicero — Цицерон, Caesar — Цезар. Наприклад, до роду Корнеліїв належали сім'ї Сципіонів, Руфінів, Лентулів і т. ін.

Наявність когномена не була обов'язковою, і в деяких плебейських родинах (у Маріїв, Антоніїв, Октавіїв, Серторіїв і т. д.) особисті прізвиська, як правило, були відсутні; прикладом може слугувати консул Гай Марій (Gaius Marius). Але відсутність когномена була винятком з правил, бо більшість родів Риму була настільки давнього походження, що кожен з них нараховував по декілька відгалужень.

Вже в пізній Республіці вживання когноменів навіть в побутовій розмові стало типовим. Представники вищих верств населення, звертаючись один до одного, зазвичай вживали когномен.

Зараз ми говоримо про багатьох видатних римлян, вживаючи лише їхній когномен. Наприклад Цицерон (лат. Cicero — «курча») коротко визначає Марка Туллія Цицерона, а Цезар (Caesar) — Гая Юлія Цезаря.

Траплялись випадки, коли одна людина мала два прізвиська, друге з яких називалося агномен (лат. agnomen). Поява агномена частково обумовлена тим, що старший син часто успадковував всі три імені батька, і таким чином, в одній родині виявлялося декілька чоловіків з однаковими іменами. Наприклад, у відомого оратора Марка Туллія Цицерона батько і син також були Марками Тулліями Цицеронами.

Агномен частіше за все був особистим прізвиськом в тому випадку, якщо когномен був успадкований. Іноді римлянин отримував агномен за які-небудь особливі заслуги. Публій Корнелій Сципіон на честь своєї перемоги над Ганнібалом в Африці у 202 р. до н. е. почав урочисто називатися Африканським (лат. Africanus). Lucius Aemilius Paullus отримав прізвисько Macedonicus за перемогу над македонським царем Персеєм у 168 р. до н. е.. Диктатор Сулла самостійно приєднав до свого імені агномен Felix («щасливий»), таким чином його повне ім'я стало Lucius Cornelius Sulla Felix. Агномен Felix з особистого прізвиська перетворився на спадкове (консул 52 р. до н. е. Faustus Cornelius Sulla Felix).

Як правило, агномен мали члени давніх і вельможних родів, що нараховували багато відгалужень та когноменів. В таких родах когномен іноді майже зливався з родовим іменем і вживався неподільно з ним для назви роду. Відомий плебейський рід Цециліїв (Caecilii) мав давній когномен Metellus, значення якого забуте. Природно, що майже всі члени цього роду мали агномен.

Багато відгалужень мав патриціанський рід Корнеліїв. Один з членів цього роду отримав прізвисько Scipio (жезл, палка), тому що був поводирем свого сліпого батька і був йому начебто замість посоха. Когномен Scipio закріпився за його нащадками, з часом Корнелії Сципіони посіли видне місце у своєму роді і отримали агномени. У III ст. до н. е. Гней Корнелій Сципіон отримав агномен Asina («ослиця») за те, що привів на Форум навантажену золотом ослицю як заставу. Інший представник Корнеліїв Сципіонів отримав прізвисько Nasica («гостроносий»), яке перейшло до його нащадків і стало слугувати назвою відгалуження роду, таким чином, з роду Корнеліїв Сципіонів виділилися Сципіони Назіки. Природно, що Сципіони Назіки як індивідуальне прізвисько отримували третій когномен, так що повне ім'я могло складатися вже з п'яти імен: Publius Cornelius Scipio Nasica Serapio, консул 138 р. до н. е.; прізвисько Serapio (від єгипетського бога Серапіса) йому дав народний трибун Куріацій за його схожість з торговцем жертвенними тваринами.

Деякі особи мали по два родових імені, це бувало в результаті усиновлення. За римськими звичаями, всиновлений приймав особисте ім'я, родове ім'я та когномен того, хто його всиновлював, а своє родове ім'я зберігав у зміненому вигляді з суфіксом -an-, яке займало місце агномена. Гай Октавій, майбутній імператор Август, після його всиновлення Гаєм Юлієм Цезарем отримав ім'я Gaius Julius Caesar Octavianus — Гай Юлій Цезар Октавіан.

З поширенням римської експансії поза межі Апеннінського півострова у вжиток вводилися іноземні імена. Звільнені солдати іноземних римських легіонів та усі інші, що отримали римське громадянство, могли (а багато хто саме так і робив) використовувати далі щонайменше частково свої старі імена. Більшість з них були грецького походження, а інші походили з регіонів, які були під римським впливом. Іноземні солдати діючої армії, яким було надано громадянство, часто приймали номен їхнього імператора, додаючи своє іноземне ім'я як когномен.

Нові громадяни часто на додачу брали номен правлячого імператора. Наприклад, після того, як Каракалла (Marcus Aurelius Septimius Bassianus Antoninus) поширив громадянські права на всіх вільних людей в імперії, багато хто з них взяли номен Aurelius (насправді, номеном Каракалли був Septimius. Номен Aurelius був доданий з претензією на приналежність до римського нобілітету).

Спочатку, римські жінки називалися виключно родинним ім'ям. Наприклад, жінка з роду Еміліїв носила б ім'я Емілії (Aemilia). Якщо в родині було багато дочок, їй би дали когномен, що вказував на порядок її народження (приклад: Емілія Терція (Aemilia Tertia), тобто Емілія Третя).

Жіночі імена загалом відображали родинне ім'я або номен батька чи патріарха родини. Наприклад, якщо чоловічий номен був Корнелій (Cornelius), тоді його дочка звалася б Корнелією (Cornelia); якщо б номен був Семпроній (Sempronius), дочка була б Семпронією (Sempronia).

Ще одним прикладом можуть бути Лелія Старша (Laelia Major) та Лелія Молодша(Laelia Minor), дочки Гая Лелія Сапієнса (Gaius Laelius Sapiens).

Невідомо, чи перейменовувалися дочки, якщо старші сестри помирали, але Емілія Терція дружина Сципіона Африканського нащадкам була відома як Емілія Маленька (Aemilia Paulla). Це може відображати її видатніше становище, як це сталося з її меншою дочкою, яку всі називали Корнелією Африканською (Cornelia Africana), а не Корнелією Африканською Молодшою (її старша сестра прожила достатньо довго, аби народити сина).

Жінка почала використовувати когномен свого батька, наприклад Корнелія Сулла (Cornelia Sulla), Помпея Магна (Pompeia Magna) або Корнелія Метелла (Cornelia Metella)

Іншими історичними прикладами слугують:

• Ліцинія Красса Старша (Licinia Crassa Major) та Ліцинія Красса Молодша (Licinia Crassa Minor), дочки Луція Ліцинія Красса (Lucius Licinius Crassus);
• Семпронія Тудітані (Sempronia Tuditani), дочка Семпронія Тудітана (Sempronius Tuditanus).

Полібій, описуючи останні роки Середньої Республіки, називає Емілію Терцію просто Емілією, роблячи її ідентифікацію зрозумілою за контекстом. Лівій, пишучи про численних жінок Республіки, також називає їх просто жіночими версіями номенів їх батьків. За часів Ранньої Республіки — це Волумнія (Volumnia — матір Коріолана), діва Вергінія (Verginia), зраджена дружина Лукреція (Lucretia), за Середньої Республіки — отруйниці Корнелія (Cornelia), Ліцинія (Licinia), Муція (Mucia) та Публілія (Publilia).

За часів розквіту імперії римські жінки використовували різноманітніші імена, і навіть не одне. Система найменувань стала більш ексцентричною.

1. Жінка могла називатися на честь бабки по лінії батька, наприклад, Лівілла (Livilla) на честь своєї бабусі Лівії (Livia)
2. Ім'я могло бути комбінуванням родинного імені та імені матері або бабки, наприклад Плавтія Ургуланілла (дружина імператора Клавдія) називалася на честь роду батька і бабусі по батьковій лінії.
3. Жінка також могла мати ім'я на честь роду свого батька і місця походження (щось на зразок подібних чоловічих імен, але без окремого преномена).
4. Жінка могла називатися на честь інших родичів, наприклад Друзілла (Drusilla), сестра Клавдія, була названа на честь діда по лінії батька, когноменом якого був Друз (Drusus).

Особливо чітко це простежується в іменах імператорських родин. Коли ще дружин Августа називали родовими іменами їх родів (наприклад, Клавдія Пульхра (Claudia Pulchra), Скрибонія (Scribonia) та Лівія (Livia)), а дружин Тиберія — Віпсанією та Юлією за номенами їх батьків, третє покоління імператорської родини вже використовувало змінену систему найменувань.

Дочки Юлії від другого чоловіка Марка Віпсанія Агріппи були Юлія Молодша та Агріппіна, не Віпсанія Терція (Третя) та Віпсанія Кварта (Четверта). Її онучок звали Агріппіна Молодша, Друзілла тощо, а не за ім'ям родини їх прийомного батька Юлія. Більш того, у родині Октавії та Марка Антонія система імен для їх дочок (і дочок Октавії від першого шлюбу) була традиційна, але їх онучка Лівілла (дочка Друза Клавдія) названа вже незвично.

У пізніших поколіннях жінки брали відразу два імені, так дочки Клавдія не були Клавдією Старшою (Claudia Major) та Клавдією Молодшою (Claudia Minor), а звалися відповідно Клавдія Антонія (Claudia Antonia) та Клавдія Октавія (Claudia Octavia). Серед еліти стали звичними такі імена як Помпонія Греціна (Pomponia Graecina). В ще пізніших поколіннях жіночі імена мали невелику, або ж ніяку, схожість з іменами їх батьків. В династії Северів більшість жінок мали перше ім'я Юлія (яке не було іменем їх родини), а другі імена були різні. В династії Феодосіїв дочку Феодосія І звали не Феодосія, а Галла Плацидія (Galla Placidia), тобто частково на честь матері.

Лівій, Светоній і Тацит, як і інші історики класичного Риму Валерій Максім, Плутарх і Авл Гелій, описують зростаючу заплутаність римських жіночих імен. Вони писали, в основному, про жінок з імператорських родин, але згадують і імена деяких видатних патриціанок та вільних жінок.