Гней Марцій Коріолан

Плутарх повідомляє, що рід Марція переселився в Рим разом з Нумою. Причому Марції супроводжували Нуму, вже будучи родичами роду Помпілія[5]. Відразу ж вони придбали в Римі чільне становище. Голова роду, Марк Марцій, був зведений в звання сенатора і став родоначальником Марціїв, які відомі з цього часу римській історії. Крім того, Нума Марцій, син Марка, був призначений царем Нумю понтифіком, за словами Лівія, з числа patres, тобто з числа сенаторів. Після закріплення за собою місця в сенаті і отримання жрецького сану рід Марціїв був зарахований до патриціїв.

До роду Марціїв належав цар Анк, онук Нуми по материнській лінії.

Але Марції Рекси відомі тільки з 210 р. До н.е. як плебеї, тоді як хронологічно найбільш раннім з можливих згаданих нащадком царя Анка був Гней Марцій Коріолан. Такої думки дотримувався Валерій Максим. З його точки зору, Коріолан походив із сенаторського роду і був знатним нащадком царя Анка Марція. Твердження Валерія Максима узгоджується з тим, що вже відомо з традицією про становище роду Марція в епоху доетрусского панування в Римі.

Джерела представляють рід Марція на початку республіки не тільки патриціанським, а й досить впливовим, про що свідчать існування великих загонів клієнтів, за допомогою, яких Коріолан робив військові походи. Плутарх відзначає, що родичі Марція Коріолана перебували в сенаті, а Діонісій відносить до числа молодших сенаторів і самого Марція, що утворив в сенаті навіть свою фракцію. Таким чином, Діонісій і шахрай зображують Марція на початку республіки одним з впливових людей в сенаті. На відміну від цих авторів Лівій не передає подібних відомостей. Коріолана, який вперше з'являється в його оповіданні в війську консула Коміна, яке стояло під стінами Коріол, Лівій згадує в числі primores iuvenum і характеризує його як adulescens consilio et manu promptus, що не містить будь-якої певної станової характеристики[6].

Батько Марція помер рано його виховувала мати через це він її дуже любив[7]. Сам Плутарх говорить, що саме сирітство повпливало на характер Гая. Ще з дитинства Коріолан любив військові змагання, він завжди управлявся в майстерності володіння зброєю, адже в римлян тоді були популярними військові звитяги. Він відзначився своєю доблестю ще за часів вигнання Тарквінія Гордого[8]. Першою битвою Гая Марція була битва при Регальському озері  499р. до н.е.[9] На очах диктатора, на той час це був Постум, Коріолан закрив своїм щитом впав біля нього громадянина і порубав напав ворога, за що був нагороджений дубовим вінком[8]. За Плутархом, Коріолан брав участь в багатьох битвах і завжди діставав вінки, все це він робив, щоб порадувати свою мати[10].

Ще з часу, коли плебеї пішли на Священну гору (494 р до н.е.) Коріолан проявляв своє негативне відношення до плебеїв, відомо, що після цього плебеям було даровано багато прав, так вони здобули право вибирати народного трибуна. Про це повідомляє Плутарх :

«Одна­к Мар­цій, і сам незадоволений перемогою наро­ду і поступ­ка­ми зна­ті, і бачачи, що багато хто з пат­ри­ціїв поді­ля­є його почуття, закликав не поступатися про­столюду першість в бит­вах за батьківщину, та довести, що кращі громадяни переважають чернь не стіль­ки могутністю, скіль­ки звитягою.»[11]

Найбільш відомий Коріолан став завдяки війні римлян з вольськами. Вирішальний бій з вольськами відбувся під стінами міста Коріол, 493 р. до н.е. Самі тоді зміг себе проявити молодий Гай Марцій. Так описує ці події Тіт Лівій:

«Коли рим­ське вій­сько, яке обложило Коріо­ли, оберну­ло всі сили про­ти городян, замкнених в стінах, і за­бу­ло про небезпеку напа­ду ззовні, на нього раптом уда­ри­ли легі­о­ни воль­сків з Антія і одночас­но зробили вилаз­ку воро­ги з міста — саме в тому місці, де трапи­лось сто­яти на варті Мар­цію. З добір­ним загоном вої­нів він не тіль­ки відбив вилаз­ку, а й сам шалено вдерся у відчинені ворота, влаштував різанину у найближчій частині міста і схопивши смолоскип, запалив прилеглі до міської стіни будови. Скоєний серед мешканців міста пере­по­лох, змішаний з пла­чем дітей та жінок, як це буває при появі ворога, надихнув римлян і збентежив вольськів; зда­лось, наче місто, куди вони поспішали на допомогу вже взяте. Так були роз­би­ті антій­ські воль­ски і взяте місто Коріо­ли.»[12]

Коріолан потім переміг антійські війська, які спішили на допомогу жителям міста[13]. Після битви консул Коміній хвалив Марція перед  усіма і дозволив Гаю вибрати першому полонених, коней, дорогі речі, обладунки[14]. Проте Гай прийняв тільки коня і попросив про послугу в консула, він хотів, щоб не продавали його друга, що потрапив в полон[15] за Аврелієм Віктором цей полонений був для Марція незнайомий і він його прихистив у себе[16].Діонісій говорить, що друг Коріолана випадково опинився саме полоненим, який дістався Гаю. І цією сором'язливістю Коріолан заслужив ще більшої поваги серед людей[17].

В наступному 492 році до н.е. в Римі почався голод. Причиною цього голоду було незадоволення плебеїв своїм становищем, землі залишилися незасіяними, а продовольство не можна було дістати через ймовірність війни[18]. Вирішуючи цю проблему консули, відправили військо на чужі території з метою набігів. Очолив це військо Марцій і воно без перешкод захопило багато продовольства[19]. Проте повністю проблему не було вирішено і консули повинні були відправити посольства в інші держави. В результаті цих дипломатичних місій було привезено продукти з Сицилії.

Коли в 492 р. до Р. Х. у Римі почався голод, із Сицилії прибуло зерно і Коріолан, що став на чолі патриціанської партії,[1] запропонував продавати його за низькими цінами, якщо плебеї відмовляться від трибунського захисту, цей виступ був доволі емоційний і радикальний з деякими погрозами в сторону Сицинія, тодішнього народного трибуна[20]. Після цього Коріолан висунув свою кандидатуру на посаду консула, проте народ не підтримав Гая через його підтримку аристократії[21] і його горду зарозумілість[22]. Трибуни викликали його до суду, причому це був перший випадок виклику патриція на суд плебеїв[1]. За Лівієм Коріолан на суд не з'явився, а відправився в добровільне вигнання до вольсків і почав шукати привід до війни з Римом[23], цю версію підтримує Ковальов[24]. За Діонісієм Коріолан прибув на суд, успішно виступив у свій захист. Під час захисту він розірвав свою тогу і показав всі свої шрами, що були зароблені в численних походах проти нього виступали Мінуцій Сициній, але був все-таки засуджений, оскільки розкрився факт привласнення військової здобичі, захопленої під час походу проти анціатських вольсків[25]. Флавій Євтропій говорить, що це відбулося на вісімнадцятий рік після вигнання царів, тобто в 491 році до н.е[26].

Ось як прощання з родиною описує Діонісій:

Карикатура XIX століття. Коріолан розлучається з сім'єю

"Та не помітили, щоб сам Марцій став скаржитися на свою долю і оплакувати її, або сказав чи зробив щось інше не гідне величі його душі - взагалі нічого. А ще більше шляхетності та твердості духу він виявив, коли прийшов додому і побачив, як дружина і мати роздирають від горя свою одежу, б'ють себе у груди і викрикують те, що природно говорити в таких випадках жінкам, роз'ятреним смертю чи вигнанням найближчих родичів. Бо він зовсім не був вражений сльозами та стогонами жінок, та, лишень привітавши їх і закликавши твердо переносити розпач, доручив їм своїх синів (адже старший з дітей мав десять років від народження, а молодший був ще немовлям). Не виказавши жодної іншої ласки і не распорядившись щодо того, що йому знадобиться у вигнанні, він поспіхом рушив до воріт, нікому не повідомивши, куди має намір йти."[27]

Очоливши разом з вольським аристократом Тулієм Ауфідієм (Аттієм)[28] вольсків в 488 році до н.е.[29], що мешкали біля Ферентінського джерела, Коріолан довів їхнє військо до Рима, на шляху розорюючи римські землі, тоді як Тулл Аттій розорив землі латинів.[30] Цікаво, що, коли Коріолан сказав розграбовувати землі, то він наказав не чіпати землі патриціїв[31]. Ось що про це говорить Секст Юлій Фронтін в своєму творі:

"Коли Коріолан мстився війною за ганьбу свого засудження, він не допустив спустошення ланів патриціїв, а підпалив і розорив поля плебеїв, аби викликати розбрат та зруйнувати єдність римлян."[32]

Бачачи, що простий народ ненастроєний на війну[29] навіть більше того народ хотів вернути Марція з вигнання, проте сенат був проти цього, що ще більше розгнівало Марція.[33] Проте, коли римляни відправляли свої посольства до Марція, які складалися з сенаторів[34], то він, незважаючи на його гнів погодився дати відстрочку на тридцять днів.[33] Думаючи, що робити римлянки зібрали свою дипломатичну місію до Марція і тільки посольство жінок на чолі з дружиною Волумнією і матір'ю Коріолана, яку звали Ветурія[35][16], зворушило його серце він сказав до матері: «Ти Отримала перемогу, щасливу для Вітчизни, але смертельну для мене. Я йду, зазнавши поразки від тебе однієї!»[36], в честь цього в Римі було споруджено храм Жіночого Щастя.[16] [37] Після цього він відвів вольсків від міста, за що був убитий ними як зрадник, його закидали камінням, ініціатива йшла зі сторони Туллія Аттія.[38] Вольськи гідно похоронили Коріолана, більшість вольськів любили Гая Марція[39], а в Римі патриціанські жінки носили за ним траур протягом року[1]. Лівій, посилаючись на Фабія Піктора, передає, що Коріолан дожив до глибокої старості[37]. Ця неортодоксальна версія була відома і Цицерону.