Данило Кіш

Дани́ло Кіш (серб. Danilo Kiš; 22 лютого 1935(19350222), Суботіца — 15 жовтня 1989, Париж) — сербський письменник. Його вважають одним із найвидатніших сербських письменників.

Данило Кіш
Народився 22 лютого 1935(1935-02-22)[1][2][…]
Суботиця, Королівство Югославія
Помер 15 жовтня 1989(1989-10-15)[1][2][…] (54 роки)
Париж, Франція[2]
·рак легень
Поховання
Алея почесних громадян Нового цвинтаря Белградаd : 
Країна  СФРЮ
 Королівство Югославія
Місце проживання Суботиця
Діяльність письменник, поет, прозаїк-романіст, сценарист
Alma mater Факультет філології Белградського університетуd (1958)
Мова творів сербська[1]
Роки активності з 1962
Членство Сербська академія наук і мистецтв
Автограф
Нагороди

Премія журналу НІН (1972)

Andrić prized (1983)

Preis der SWR-Bestenlisted (1988)

Сайт: kis.org.rs
 Данило Кіш у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис
Данило Кіш, фото 1947 року

Мати Кіша була уродженецею Чорногорії, а батько — угорським євреєм. Під час Другої світової війни його батько загинув в німецькому концентраційному таборі Аушвіц-Біркенау. Мати з сином втекли в Угорщину, де залишались до кінця війни.

З 1954 року Кіш навчався на філософському факультеті Белградського університету, який закінчив в 1958 році.

В 1962 році було з'явилися два перші його твори: «Мансарда: сатирична поема» (Mansarda: satirična poema) та «Псалом 44» (Psalam 44).

Довгий час Кіш працював в Белграді та Новому Саді перекладачем з угорської, французької та російської мов. Крім того він викладав сербську мову та літературу в Страсбурзі, Бордо та Ліллі.

В 1973 році Кіш був нагороджений визначною югославською літературною премією журналу НІН (NIN, Nedeljne informativne novine) за книгу «Пісочний годинник» (Peščanik).

В 1979 році, після літературних та політичних гонінь, Кіш переїхав до Франції.

З 1962 до 1981 року Кіш був одружений з Міряною Міочіновіч (Mirjana Miočinović). Після розлучення і до самої смерті жив з Паскаль Делпеш (Pascale Delpech). Помер від раку легень 15 жовтня 1989 року в Парижі, похований у Белграді.

Бібліографія
  • «Мансарда: сатирична поема» (серб. Mansarda: satirična poema, 1962)
  • «Псалом 44» (серб. Psalam 44, 1962)
  • «Сад, попіл» (серб. Bašta, pepeo, 1965)
  • серб. «Rani jadi: za decu i osetljive» (1969)
  • «Пісочний годинник» (серб. Peščanik, 1972)
  • «По-етика» серб. «Po-etika» (1972)
  • «По-етика, книга друга» серб. «Po-etika, knjiga druga» (1974)
  • «Гробниця для Бориса Давидовича» (серб. Grobnica za Borisa Davidoviča: sedam poglavlja jedne zajedničke povesti, 1976), укр. пер. 1998
  • «Урок анатомії» (серб. Čas anatomije, 1978)
  • «Ніч і морок» серб. «Noć i magla» (1983)
  • «Homo poeticus» (1983)
  • «Енциклопедія мертвих» (серб. Enciklopedija mrtvih, 1983), укр. пер. 1998
  • «Гіркий оцет мистецтва» (серб. Gorki talog iskustva, 1990)
  • «Життя, література» (серб. Život, literatura, 1990)
  • серб. «Pesme i prepevi» (1992)
  • серб. «Lauta i ožiljci» (1994)
  • серб. «Skladište» (1995)
  • серб. «Varia» (1995)
  • серб. «Pesme, Elektra» (1995)

Українські переклади
  • збірка оповідань «Енциклопедія мертвих» (Львів: «Класика», 1998)
  • збірка оповідань «Гробниця для Бориса Давидовича» (Львів: «Класика», 1998)
  • збірка оповідань «Книга любові і смерті» (Львів: «Піраміда», 2008)
  • повість «Мансарда: сатирична поема» (Івано-Франківськ: «П'яний корабель», 2020)

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118829645 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.