Даниїл (Чокалюк)

Богда́н Чокалю́к народився та виховувався в сім'ї патріотів своєї Батьківщини. Батько — протоієрей Михайло Чокалюк, активний учасник національно-визвольної боротьби, політичний в'язень воркутинських концтаборів, помер в 2004 році. Мати — Чокалюк (Кушнір) Василина — також відбувала заслання за активну участь у національно-визвольній боротьбі[1].

Після закінчення середньої школи (1975) у селі Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області, Богдан вступив до Одеської духовної семінарії, а в 1979 році — до Московської духовної академії, яку закінчує в 1983 році.

19 серпня 1983 року митрополитом Одеським і Херсонським Сергієм рукопокладений у сан диякона (целібат), а 28 серпня того ж року — на священика і призначається викладачем та помічником інспектора Одеської Духовної Семінарії.

10 березня 1985 року був пострижений в ченці в Одеському Свято-Успенському чоловічому монастирі з іменем Даниїл.

З 1987 до 1990 року навчався в Греції, в аспірантурі Богословського факультету Салонікського університету.

У липні 1990 року призначений секретарем Правління Київської Духовної Семінарії.

3 квітня 1991 року, до свята Пасхи, піднесений митрополитом Київським і всієї України Філаретом в сан ігумена. З нового навчального 1991 року призначений в. о. ректора, а з грудня того ж року ректором Київської Духовної Семінарії з піднесенням у сан архімандрита. У складних умовах боротьби противників автокефалії Української церкви з її прихильниками, провів перший випуск цього навчального закладу у 1992 році. Починаючи з 1990 року брав діяльну участь у всіх процесах становлення Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Після Всеукраїнського (об'єднавчого) Собору 25-26 червня 1992 року призначений ректором Київської Духовної Семінарії та Головою Навчального Комітету УПЦ Київського Патріархату. 3 червня 1993 року призначається намісником Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря міста Києва.

Меморіальна дошка на честь митрополита Даниїла (Чокалюка) на одному з корпусів Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря (Київ)

19 жовтня 1993 року призначений ректором Київської духовної академії.

Відповідно до рішення Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату 23 січня 1994 року хіротонізований у сан єпископа, з титулом Вишгородського, за Божественною літургією у Володимирському кафедральному соборі міста Києва.

21 лютого 1994 року призначається вікарієм Київської єпархії.

8 жовтня 1999 року йому присвоєно вчене звання доцента.

4 квітня 2000 року Даниїла призначено єпископом Рівненським і Острозьким, керуючим Рівненською єпархією.

З приходом на Рівненську кафедру владика Даниїл реорганізовує Рівненське Духовне Училище в семінарію, благословив заснування газети «Духовна нива», розбудовує єпархію, відроджує монастирі. За час його архіпастирської опіки на Рівненщині відроджується та утверджується Свято-Георгіївський чоловічий монастир на Козацьких могилах, священноархімандритом якого він був, утворюються та розвиваються Свято-Воскресенський чоловічий монастир на місці повстанських могил в урочищі Гурби, Свято-Миколаївський та Свято-Варваринський жіночі монастирі у м. Дубно.

21 жовтня 2000 року піднесений в сан архієпископа,

23 січня 2004 року, у день десятої річниці його єпископської хіротонії — до сану митрополита.

Митрополит Даниїл був одним з головних учасників переговорного процесу з визнання Української Православної Церкви Київського Патріархату світовою Православною спільнотою. Він неодноразово зустрічався з Константинопольським Патріархом Варфоломієм.

Помер 10 грудня 2005 року о 16 годині 30 хвилин в лікарні м. Рівного на 48 році життя після інсульту[2]. Похований у Рівному на території Свято-Покровського кафедрального собору.

Був удостоєний вищих церковних нагород: Ордена преподобного Сергія Радонезького (1986 р.) та Ордена Святого Архістратига Михаїла (1999 р.).

• Сайт УПЦ(КП)
• Пам'яті митрополита Даниїла (Відео)