Данська протока

Данська[1], Датська протока[2] або Гренландська протока (дан. Danmarksstrædet, ісл. Grænlandssund) розташована між Гренландією та Ісландією; ширина 290 км; найменша глибина на фарватері — 227 м; сполучає Гренландське море Північного Льодовитого океану з морем Ірмінгера Атлантичного океану.

Данська протока
Розташування
Координати 67°00′00″ пн. ш. 24°00′00″ зх. д.
Прибережні країни  Ісландія,
Данія (Гренландія)
Море Гренландське море Північного Льодовитого океану → Море Ірмінгера Атлантичного океану
Довжина 483 км
Ширина 290 км
Мапа

У протоці вздовж узбережжя Ісландії з півдня на північ проходить відгалуження теплої течії Ірмінгера; вздовж узбережжя Гренландії з півночі на південь проходить холодна Східно-Гренландська течія, що цілий рік несе кригу.

Геологія та гідрологія

Гренландсько-ісландський поріг
Схема розташування Гренландсько-ісландського порогу

По дну протоки тягнеться Гренландсько-ісландський поріг — підводна височина, яка з'єднує підводні основи островів Гренландія та Ісландія. Поріг перешкоджає водообміну між Атлантичним океаном і Гренландським морем, внаслідок блокування водних потоків, температура води на глибинах, що перевищують 400 метрів, на північ від порога становить -1 °C, на південь від нього близько +8 °C.

Підводний водоспад

На дні протоки знаходиться найбільший з нині відомих підводних водоспадів. Водоспад стікає по західній стороні Данської протоки[3]. Його протяжність становить близько 160 км, вода падає на 3505 метрів з Гренландського моря в море Ірмінгера, а витрата води становить близько 5 млн м3/сек.[4][5][6].

Течії

Уздовж берегів Ісландії, з півдня на північ проходить гілка теплої течії Ірмінгера. Вздовж берегів Гренландії з півночі на південь проходить Східногренландська течія, яка цілий рік несе крижини[6].

2004 року океанографи Стейнґримур Джонссон і Хедінн Валдимарссон з Океанографічного інституту Вудс-Гол виявили ознаки існування ще однієї течії, що протікає північним схилом Ісландії і потрапляє в Данську протоку. Течія отримала назву Північного ісландського потоку. 2008 року експедиція за участі Боба Пікарта експериментально підтвердила існування течії. Згідно з поточною гіпотезою, виявлена течія постачає приблизно половину обсягу води, яка згодом виходить з Данської протоки. Повторна експедиція 2011 року під керівництвом Стейнґримура Джонсона, Роберта Пікарта, Лаури де Стеур, К'єтила Вяге і Хедінна Владимарссона провела додаткові дослідження цієї течії[7].

Клімат

Акваторія протоки лежить в субарктичному кліматичному поясі[1]. Влітку переважають помірні повітряні маси, взимку — полярні. Чітко відстежується сезонна зміна переважаючих вітрів. Досить великі річні амплітуди температури повітря. Зустрічається багато морської криги. Прохолодне сире літо з частими туманами; досить вітряна волога зима[8].

Див. також

Посилання

Примітки
  1. Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
  2. Датська протока // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  3. To the Denmark Strait: Woods Hole Oceanographic Institution. www.whoi.edu. Процитовано 13 грудня 2019. // whoi.edu
  4. Антон Иванов. Самый большой в мире водопад находится под водой. Travel Ask. Процитовано 15 травня 2019.
  5. Софья Демьянец (15 грудня 2011). Водопады под водой. National Geographics Россия. Процитовано 15 травня 2019.
  6. Датский пролив. Планета Земля - Историческая география. 16 травня 2016. Процитовано 15 травня 2019.
  7. Dallas Murphy (3 вересня 2011). About the Expedition. Woods Hole Oceanographic Institute - To the Denmark Strait. Процитовано 15 травня 2019.
  8. (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.