Даніель Анрі Канвейлер

Даніель Анрі Канвейлер (фр. Daniel-Henry Kahnweiler; 25 червня, 1884, Мангейм — 11 січня, 1979, Париж) — громадянин Франції, галерист і меценат, німецький єврей за походженням.

Даніель Анрі Канвейлер
фр. Daniel-Henry Kahnweiler
Худ. Хуан Гріс, графічний портрет Канвейлера, 1921 р.
Псевдо фр. Daniel-Henry Kahnweiler
Народився 25 червня 1884(1884-06-25)
Мангейм, Німеччина
Помер 11 січня 1979(1979-01-11) (94 роки)
Париж, Франція
·старість
Громадянство  Франція
Національність німецький єврей
Місце проживання Париж
Діяльність галерист, меценат, маршан, менше мистецтвознавець
Знання мов французька[1]
Родичі Louise Leirisd[2]
У шлюбі з Lucie Kahnweilerd
Нагороди

Ring of Honour of the city of Mannheimd

honorary doctor of the University of Kaiserslauternd (1974)

Життєпис, ранні роки

Даніель Анрі походив з забезпеченої буржуазної родини. Вони перебрались на житло з провінційного Рокенхаузена до міста Мангейм, земля Баден, де він і народився у 1884 році. З молодого Канвейлера готували прагматичного бізнесмена. Він готувався стати працівником банку. Ставлення до мистецтва мав лише його дядько, що мешкав у Лондоні і мав там брокерську контору. Дядько також колекціонував картини англійських митців і меблі.

На свідомість молодика мав вплив ще один родич Джозеф Голдшейдер, коли від перебував у місті Штутгарт. В бесідах вони часто торкались проблем музики та живопису. Згодом Даніель Анрі зажадав стати не художником, а арт дилером, що розглядалось як бізнес у непромисловій сфері.

З 1902 року він мешкав в Парижі. Рзпочалися часті відвідини паризьких музеїв, серед них Лувр та Люксембурзький музей.

1907 року Даніель Анрі заснував у Парижі невелику галерею на вулиці Vignon 28 і почав торгувати картинами. Тоді ж він розшукав пеших художників, гідних на його погляд його підтримки і діяльності промоутера. Серед них опинились Андре Дерен, Пабло Пікассо, Моріс Вламінк та ін. Він зробив ставку на невідомих або мало відомих на той час митців, купував їх твори, фотографував, розуміючи, що вони можуть стати частинами історії мистецтв. Розмаїття тодішніх стилістик відбилось і на складі його збірок, де були твори в стилі кубізм, фовізм, сюрреалізм тощо.

Політичні катастрофи і негаразди існування

Політичною катастрофою для мистецтва та суспільних зрушень стала 1-а світова війна. В художній практиці Парижа виник кубізм як один з різновидів модернізма і акт несприйняття методики академізму та солодкавого імпресіонізму, не здатного на створення суспільно значимих чи героїчних образів.

Канвейлера в Парижі сприймали як німця і представника ворожого табору. Він покинув Францію і вимушено перебрався до Швейцарії. Його майно і картини колекції були конфісковані урядом Франції і продані на аукціоні в Отелі Друо в період 1921-1923 років. Він мимоволі опинився серед тих громадян Німеччини, що мешкали у Франції і мали там свій бізнес і майно, але з початком війни розцінені як внутрішні вороги, а їх майно конфісковане на користь Франції.

Після приходу до влади в Німеччині фашистів Канвейлер знову став внутрішнім ворогом на цей раз як єврей. Повернутися у Німеччину він вже неміг через загрозу власному життю.

1937 року він отримав громадянство Франції.

Після окупації німецькими фашистами частини Франції він вимушено переховувався, знову вимушено покинувши Париж.

Канвейлер як мистецтвознавць та арт ділер

Негаразди життя примусили Канвейлера багато читати. Він почав вивчати мистецтво. Перебування в Парижі, котрий тривалий період вважався мистецьким центром західної цивілізації, наблизило Канвейлера до спілкування з оригіналами мистецтва та до естетики як галузі мистецтв. Зароблені гроші він витрачав на відвідини музеїв і картинних галерей, серед них і за межами Франції, навіть на інших континентах. Свій перший внесок в історію мистецтв 20 століття він зробив ще у 1912 році, коли розповів про заснування кубізму. Надалі будуть низка статей у різних виданнях та надруковані книги. Тривалий час Канвейлер був відомий здебільшого як торговець картинами та меценат, ніж як мистецтвознавець.

У 1950-і роки, вже громадянином Франції, його бізнес і картинна галерея потрапили у топ (вищий щабель) 100 бізнесуспішних компаній Франції з міркувань обороту та експорту.

Дарунки наприкінці життя

Прагматичний бізнесмен трохи пом'якшав наприкінці життя. Усвідомлення, що нічого з собою у потойбічний світ він не забере, спонукало його до розділу власного зібрання і безкоштовну передачу цих частин у низку західноєвропейських музеїв. Дещо несподіваним був і дарунок Державному Ермітажу семи друкованих графічних твори Пабло Пікассо, практично найкращих в творчості митця і кращих серед тих, що різними шляхами потрапили до музейних збірок СРСР, де десятиліттями не купували творів Пікассо і роками ховали їх від відвідувачів музеїв[3].

Серед подарованих графічних творів були — * «Ваза с квітами на килимі», 1947 р.[3]

  • «Танок з бандерільями», 1954 р.[3]
  • «Майстерня старого художника», 1954 р.[3]
  • «Родинний портрет з чотирма персонами», 1962 р.[3]
  • «Іспанка з віялом», 1962 р.[3]
  • «Жінка в капелюшку», 1962 р.[3]

Див. також

Примітки

  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. https://www.picasso.fr/details/ojo-les-archives-fevrier-2015-ojo-28-a-lire-louise-et-michel-leiris-et-lindefectible-defricheur-qui-a-nom-picasso-le-role-de-louise-leiris
  3. «Новые поступления Эрмитажа», каталог выставки 1966—1977, Ленинград, Аврора, 1977

Джерела

  • Malcolm Gee, Dealers, critics, and collectors of modern painting: aspects of the Parisian art market between 1910 and 1930, London, Garland, 1981.
  • http://www.vaclavchochola.cz/Osobnosti/Kahnweiller/Kahnweiller.html (пізні фотографії Канвейлер)
  • «Новые поступления Эрмитажа», каталог выставки 1966—1977, Ленинград, Аврора, 1977
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.