Данілейченко Сергій Павлович

Народився 1990 року в селі Вербовець (Катеринопільський район, Черкаська область). 1992-го він залишився без батька, який трагічно передчасно загинув. 2003 року померла мама, виховувався бабусею, коли вона тяжко захворіла, сам за нею доглядав. 2006 року бабуся померла, жив у старенькій бабусиній хатині, що перейшла Сергію у спадок. Після закінчення 9-річної Вербовецької школи навчався у Тальянківському державному аграрному коледжі, напрям «експлуатація та ремонт машин і обладнання агропромислового виробництва»; 2010 року здобув спеціальність механіка.

26 травня 2015 року призваний на строкову військову службу, згодом підписав контракт. Старший солдат, старший механік-водій 1-ї роти 8-го батальйону (також вказують 108-й батальйон[2]) 10-ї бригади. Брав участь у звільненні Катеринівки та Новоолександрівки.

16 лютого 2019 року загинув перед опівніччю від кульового поранення у голову в бою поблизу села Кримське (Новоайдарський район), під час ведення вогню у відповідь. Того вечора противник з 22:50 розпочав другий за добу обстріл Кримського — з боку окупованих Сокольників, із застосуванням мінометів, озброєння БМП, РПГ, ВКК й стрілецької зброї.

20 лютого 2019-го похований у селі Вербовець, в останню дорогу проводжало близько тисячі людей, також духовий оркестр. Шляхом до кладовища люди скандували: «Герою України Сергію слава!»

Без Сергія лишилися старший брат (теж брав участь в боях) та дві сестри[3].

• 7 квітня 2020 року Указом Президента України №131/2020, за самовіддане служіння Українському народові, особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[4];
• 12 березня 2018 року нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу» (за оборону та добросовісне виконання службових наказів при звільненні сіл Катеринівка та Новоолександрівка Луганської області);
• нагрудний знак і медаль за службу в АТО.

• Данілейченко Сергій Павлович // Книга пам'яті