Дареджан Дадіані

Народилася 20 липня 1738 року в родині Кація-Георгія Дадіані, молодшого сина мегрельського князя Бежана Дадіані і княгині Тамари, з роду Геловані — еріставі Сванетії. У 1750 році, у віці дванадцяти років, Дареджан видали заміж за кахетинського царя Іраклія II. Вона стала третьою дружиною царя, до цього вже двічі овдовілого. Його друга дружина, Анна Абашидзе померла за рік до весілля з Дареджан. Шлюбні переговори від імені Іраклія II вела його родичка, Картлійська царівна Хорешан, дочка покійного Картлійського царя Ієссея і дружина князя Ієссея Амілахварі. Наречену до нареченого в Сурамі привезли Хорешан і Саба, єпископ Ніноцмінди. Цар особисто зустрів майбутню дружину. Весільні урочистості в Тбілісі пройшли при дворі батька нареченого, Картлійського царя Теймураза II. Після смерті останнього, в 1762 році Іраклій II успадкував його трон, об'єднавши обидва східно-грузинських царства в єдину державу[1].

Найперша згадка в документах про народження у Дареджан дитини, царівни Олени, відноситься до 1753 року. З 1755 по 1782 рік вона народила ще двадцять одну дитину. До повноліття дожили лише тринадцять з них[2]. Цариця прагнула забезпечити правонаступництво одному зі своїх синів, позбавивши цього права законного спадкоємця престолу, царевича Георгія — сина царя від другого шлюбу. Це стало головною метою участі Дареджан в політиці держави. В останні роки життя Іраклія II вона мала на царя великий вплив. У 1791 році Дареджан переконала чоловіка скасувати принцип первородства на користь братнього спадкування, за яким, після смерті Іраклія II його спадкоємцем ставав старший син — царевич Георгій, але після смерті самого Георгія трон мав перейти до наступного живого на той час сина Іраклія II, а не до спадкоємців пасинка Дареджан. Таким чином в лінії престолонаслідування відразу за Георгієм стали сини цариці — принци Юлон, Вахтанг, Міріан, Олександр і Фарнаваз. Однак, зійшовши на трон після смерті Іраклія II в 1798 році, цар Георгій XII повернув принцип первородства, оголосивши його скасування покійним батьком недійсним. Останнє призвело до конфлікту між Георгієм XII і його рідними братами й самою Дареджан[3][4].

Ще однією причиною напружених відносин між вдовою царицею і її царствующим пасинком, були його відносини з Російською імперією. Дареджан скептично ставилася до зближення Картлі-Кахеті зі своїм північним сусідом ще з часів правління Іраклія II, особливо після того, як в 1795 році російська армія, порушивши Георгіївський трактат від 1783 року, в якому зобов'язалася захищати Картлі-Кахеті від зовнішньої загрози, залишила царство перед лицем катастрофічного вторгнення з Ірану. Цариця неодноразово стверджувала, що стосунки з Російською імперії не принесли державі ніякої користі[5].

Дареджан і її прихильники були налаштовані рішуче проти прагнення Георгія XII знову вдатися до протекції російського імператора. В 1800 році один з синів цариці вдови, царевич Олександр, відкрито виступив проти єдинокровного брата-царя і спробував зробити переворот за допомогою аварців та іранських союзників. Відносини в царській родині остаточно прийшли в занепад, коли в липні 1800 Георгій XII помістив під домашній арешт свою мачуху в палаці в Авлабарі, змусивши її синів зібрати всі свої сили навколо Тбілісі, заради звільнення з-під арешту матері[6].

Після смерті Георгія XII в грудні 1800 року російський генерал Іван Лазарєв оголосив наказ імператора Павла I всім членам царської сім'ї, включаючи царицю вдову, утриматися від оголошення себе спадкоємцями престолу[7]. Після смерті імператора в березні 1801 Дареджан звернулася до його спадкоємця імператора Олександра I з проханням визнати царевича Юлона новим царем Картлі-Кахеті та захистити саму вдову царицю і її родичів від переслідувань з боку старшого сина її покійного пасинка — царевича Давида і його прихильників. Однак російський уряд оголосив про пряму анексію Картлі-Кахетинського царства, тим самим, знищивши тисячолітнє правління Багратіонів[7].

Гробниця Дар'ї Георгіївни, цариці грузинської в Олександро-Невській лаврі

Вдова цариця і її сини пішли в опозицію до нового режиму. Царевич Юлон, Олександр і Фарнаваз очолили повстанців. Окупаційна влада уважно стежили за кожною поїздкою Дареджан за межі Тбілісі[8]. Аби не допустити подальшої ескалації, 20 серпня 1802 імператор Олександр I наказав генералу Карлу Кноррингу депортувати всіх членів царської сім'ї з Картлі-Кахеті на територію Російської імперії. Державна рада підтвердила це рішення і дала вказівку «вжити всіх заходів що до перевезення цариці Дареджан та інших членів царської родини в Росію, тому що їх присутність в Грузії завжди буде причиною і наслідком (для розвитку) сил, ворожих російській гегемонії»[9]. Відносини Дареджан з Кноррингом були особливо напруженими. Одного разу генерал розсердив царицю, надівши капелюх і пальто у її будинку і перервавши обідню аудієнцію зі словами, що прийшов час для його горілки[10].

Операція з депортації мала бути виконана наступником Кнорринга, генералом Павлом Ціціановим, грузином за походженням. Щоб уникнути засання, Дареджан назвалася хворою. Ціціанов відповів, що ніяка причина не відкладе її від'їзд. Царицю також звинуватили в «зрадницькому» листуванні з ворогами Російської імперії і видаленні шанованої ікони Анчийского Спаса[en] з церкви в Тбілісі. 25 жовтня 1803 року російська армія вивезла Дареджан з маєтку онука королеви в Мухрані і перевезла в Росію[11][12].

Під час заслання до Дареджан зверталися як до цариці Дар'ї Георгіївни. Їй дозволили оселитися в Санкт-Петербурзі, де вона жила в орендованому будинку при парафії церкви Святих Симона і Анни. Пізніше, хворій Дареджан було дозволено мати домашню церкву, яку освятили 22 липня 1804 року і закрили після смерті цариці 8 листопада 1807 року[13]. Дареджан, вдова цариця грузинська і дама Великого хреста ордена святої Катерини була похована в Олександро-Невській лаврі[14].

Альтанка палацу цариці Дареджан

«Сачін» — Палац цариці Дареджан (1776) — пам'ятка Тбілісі[15][16].

• Кобак Ал., Антонов В. Упраздненная церковь в доме грузинской царицы Дарьи. www.encspb.ru. Процитовано 5.11.2018. Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка) (рос.) (рус. )