Дегенеративне мистецтво

Дегенеративне мистецтво (нім. Entartete Kunst) — термін нацистської пропаганди для позначення мистецького нонконформізму та авангардних напрямів мистецтва, які розцінювалися як мистецтво, що вироджується (нім. Verfallskunst) та видавалося владою не лише модерністським, антикласичним, але й жидобільшовицьким, антинімецьким — а тому небезпечним для нації і для всієї арійської раси[1].

Доктор Йозеф Геббельс оглядає виставку

Походження терміна

Уперше термін «дегенеративне мистецтво» в 1892 р. застосував Макс Нордау в своєму бестселері «Дегенерація»[2], в якому він намагався дати біологічні пояснення сучасному мистецтву, музиці та літературі, указуючи на дегенеративні характеристики митців, які його створюють[3]. У своїй книзі автор піддав авангардне мистецтво (англ. degenerate art) різкій критиці, а також представив власне бачення окремих соціальних проблем Європи XIX ст. крізь призму концепції дегенерації. Ідеї, висловлені М. Нордау, набули поширення, а поняття дегенеративного мистецтва згодом підхопили націонал-соціалісти[3].

Заборона мистецького авангарду
Картина Йоахіма Рінгельнаца

Ідеологічна дискредитація, заборона і знищення зразків авангардного мистецтва, прямі репресії проти його творців становили значну частину більш широкої культурної політики гітлерівського режиму. У цілому за неї відповідав міністр народної освіти та пропаганди Йозеф Геббельс, а за даний конкретний напрямок — президент Державної палати образотворчих мистецтв Адольф Циглер.

До дегенеративного мистецтва зараховувалися цілі художні спільноти і напрями: імпресіонізм, дадаїзм, кубізм, фовізм, сюрреалізм, експресіонізм, Баухаус.

Крім живописців, до дегенеративних митців відносили композиторів Арнольда Шенберга, Пауля Хіндеміта, Бартока, Ернста Кшенека, Віктора Ульманна, Ервіна Шульхофа, Павла Хааса, Ганса Краса, кінорежисерів Фріца Ланга, Макса Офюльса, письменників Курта Хіллера, Георга Гейм, Ульріха Бехера, скульпторів Рудольфа Беллінген, Бернгарда Хетгер та ін..

Виставка зразків
Кандінський В."Фуга"

В 1936 році Адольф Гітлер доручив президентові Імперської палати образотворчих мистецтв професорові Адольфу Циглеру очолити спеціальну комісію, що повинна була провести чищення більш ніж 100 музеїв Німеччини з метою реквізувати всі зразки «дегенеративного мистецтва». Комісія зібрала 12890 творів образотворчого мистецтва, з яких 700 було продано в Люцерні, що принесло солідні валютні дивіденди для Німеччини, яка почала військове переозброєння. Експропріації піддалися полотна 112 художників, включаючи роботи Еміля Нольде, Макса Бекмана, Оскара Кокошки, Георга Гросса. Сюди ж потрапили полотна найбільших європейських майстрів — Пікассо, Гогена, Матісса, Сезанна, Жеріко, Ван Гога й ін. Виставка під назвою «Дегенеративне мистецтво», яка представляла близько 650 творів, конфіскованих в 32 музеях Німеччини, була відкрита 19 липня 1937 в мюнхенському «Будинку мистецтва». Картини, які часто висіли без рам, супроводжували написи, запропоновані нацистськими мистецтвознавцями: «Так хворий розум бачить природу» або «Німецькі селяни в єврейському стилі» та ін. До квітня 1941 р. вона об'їхала ще 12 міст, її відвідали 3 мільйони глядачів. Пізніше, у березні 1939, близько 5 тис. із числа виставлених робіт згоріло під час пожежі в Центральному міністерстві в Берліні. Серед художників, чиї твори фігурували в експозиції, були, поряд з іншими:

Пам'ятна табличка на місці складу творів мистецтва на Кепенікерштрассе в Берліні

Позиція Адольфа Гітлера

Вважають, що ставлення до різних видів сучасного образотворчого мистецтва як до «дегенеративного» в той час відбивало особисту точку зору фюрера. Будучи художником, що не відбувся, Гітлер, який мав симпатії до реалістичних напрямів мистецтва, повністю відкидав будь-які сучасні форми й напрямки від експресіонізму до кубізму, розцінюючи їх як Vertallskunst — «мистецтво, що вироджується».

У своїй книзі «Майн Кампф»[4] (нім. Mein Kampf, укр. Моя боротьба), Адольф Гітлер писав:

Звичайно, років 60 тому не можна було і уявити політичної катастрофи таких розмірів, що ми її пережили нині. Аналогічно й елементи загальнокультурного розкладу років 60 тому були значно слабшими, аніж ті симптоми розпаду, що від початку ХХ століття виродилися в кубізм тощо. Років 60 тому такі речі, як виставка так званих «переживань» дадаїстів, були б абсолютно нечуваними. В ті часи організаторів подібної виставки запроторили б до психіатричної лікарні. Натомість нині подібні суб'єкти очолюють навіть ціле мистецьке об'єднання. Років 60 тому подібна чума не могла б виникнути, бо громадська думка цього б не потерпіла, а держава миттєво застосувала б заходи. Керівники держави зобов'язані боротися проти того, щоб божевільні мали змогу впливати на духовне життя цілого народу. Надати «свободу» такому «мистецтву» означає грати долею народу. Той день, коли подібне мистецтво отримало б широке визнання, став би роковим днем для всього людства. Цього дня можна було б сказати, що замість прогресу розумового розвитку людства розпочався його регрес. Всі страшні наслідки такого «розвитку» важко собі навіть уявити.

Варто лише з цієї точки зору на хвилину поглянути на підсумок нашого розвитку протягом останньої чверті століття, і з жахом доведеться переконатися в тому, наскільки далеко пішли ми вже назад цим страшним шляхом. Куди не поглянеш — скрізь видно зародки таких хвороб, котрі рано чи пізно неминуче приведуть нашу культуру до загибелі. Всі ці симптоми вказують на процес тривалого періоду гниття. Горе тим народам, що не зуміють впоратися з такими хворобами!

База даних Вільного університету Берліна

У 2010 році Вільний університет Берліна відкрив в інтернеті базу даних[5], присвячену долі понад 20 тисяч творів мистецтва, які було оголошено нацистами «дегенеративними» і вилучено з музеїв у 1937 році. Сайт став результатом восьмирічної роботи університетських істориків мистецтва. На ньому, зокрема, представлені роботи Франца Марка, Еміля Нольде, Отто Дікса, Марка Шагала, Макса Бекманна, Василя Кандінського і Ернста Людвіга Кірхнера. Про кожну з картин розповідається, з якого музею вона була вилучена. У випадку якщо твір не було знищено, називається його нинішнє місцезнаходження. Майке Хоффманн (Meike Hoffmann), один з учених, що працювали над сайтом, розповів Bloomberg, що мета була не тільки каталогізувати «дегенеративне мистецтво», але й показати, якою багатою колекцією авангарду володіли німецькі музеї у 1930-х.

Галерея зразків «дегенеративного мистецтва»

Література
  • Roh F. Entartete Kunst. Kunstbarbarei im Dritten Reich. Hannover: Fackelträger-Verlag, 1962.
  • Brenner H. Die Kunstpolitik des Nationalsozialismus. Reinbek: Rowohlt, 1963
  • Kaiser F., Bunce W.C. Degenerate art: guide through the exhibition Degenerate art. Redding: Silver Fox Press, 1972
  • Richard L. Le nazisme et la culture. Paris: Editions Complexe, 1988
  • «Degenerate Art»: The Fate of the Avant-Garde in Nazi Germany/ Stephanie Barron, ed. New York: Harry N. Abrams, Inc., 1991
  • Zuschlag C. Entartete Kunst. Ausstellungsstrategien im Nazi-Deutschland. Worms: Werner Verlag, 1995
  • Davidson M.G. Kunst in Deutschland 1933–1945: eine wissenschaftliche Enzyklopädie der Kunst im Dritten Reich. Tübingen: Grabert, 1995
  • Petropoulos J. Art as Politics in the Third Reich. Chapel Hill; London: University of North Carolina Press, 1996
  • Childs E.C. Suspended license: censorship and the visual arts. Seattle: University of Washington Press, 1997
  • Lühr H.-P. Die Ausstellung «Entartete Kunst» und der Beginn der NS-Barbarei in Dresden. Dresden: Geschichtsverein, 2004
  • Kashapova D. Kunst, Diskurs und Nationalsozialismus. Semantische und pragmatische Studien. Tübingen: Niemeyer, 2006
  • Angriff auf die Avantgarde. Kunst und Kunstpolitik im Nationalsozialismus/ Uwe Fleckner (Hrsg.). Berlin: Akademie-Verlag, 2006
  • Norbert Berghof (Red.): Kunst in der Verfolgung: Entartete Kunst (Ausstellung) 1937 in München. 18 Beispiele. Neckar, Villingen 1998.
    • Begleitheft: Lebensdaten und Selbstzeugnisse (der Künstler). ebd. 1998, ohne ISBN
  • Sabine Brantl: Haus der Kunst München. Ein Ort und seine Geschichte im Nationalsozialismus. Allitera, München 2007, ISBN 3-86520-242-X
  • Hildegard Brenner: Die Kunstpolitik des Nationalsozialismus. Rowohlts deutsche Enzyklopädie 167/168. Rowohlt, Reinbek 1963
  • Uwe Fleckner (Hrsg.): Angriff auf die Avantgarde. Kunst und Kunstpolitik im Nationalsozialismus. Akademie, Berlin 2007, ISBN 3-05-004062-9
  • Boris T. Grell: «Entartete Kunst». Rechtsprobleme der Erfassung und des späteren Schicksals der sogenannten entarteten Kunst. Dissertation, Universität Zürich 1999
  • Berthold Hinz: Die Malerei im deutschen Faschismus. Kunst und Konterrevolution. Heyne, München 1984, ISBN 3-453-01906-7
  • Dina Kashapova: Kunst, Diskurs und Nationalsozialismus. Semantische und pragmatische Studien. Reihe Germanistische Linguistik, 266. Niemeyer, Tübingen 2006, ISBN 3-484-31266-1.
  • Hans-Peter Lühr: Die Ausstellung «Entartete Kunst» und der Beginn der NS-Barbarei in Dresden. Geschichtsverein, Dresden 2004, ISBN 3-910055-70-2
  • Beate Marks-Hanssen: Innere Emigration?: Verfemte Künstlerinnen und Künstler in der Zeit des Nationalsozialismus. dissertation.de, 2006, ISBN 3-86624-169-0
  • Franz Roh: Entartete Kunst. Kunstbarbarei im Dritten Reich. Fackelträger, Hannover 1962[6]
  • Christian Saehrendt: Die Kunst der «Brücke» zwischen Staatskunst und Verfemung. Expressionistische Kunst als Politikum in der Weimarer Republik, im «Dritten Reich» und im Kalten Krieg. Stuttgart 2005.(Reihe Pallas Athene. Beiträge zur Universitäts— und Wissenschaftsgeschichte. Hrsg. Rüdiger vom Bruch und Eckart Henning. Band 13.).
  • Matthias Wemhoff: Der Berliner Skulpturenfund: «Entartete Kunst» im Bombenschutt, Schnell + Steiner, Regensburg 2010, ISBN 978-3-7954-2463-3.
  • Rainer Zimmermann: Expressiver Realismus. Malerei der verschollenen Generation. 2. Auflage. Hirmer, 1994, ISBN 3-7774-6420-1. (Kurzbiographien von etwa 400 Künstlern)
  • Christoph Zuschlag: Entartete Kunst. Ausstellungsstrategien im Nazi-Deutschland. Werner, Worms 1995, ISBN 3-88462-096-7

Посилання

Примітки
  1. Emily D. Bilski, Sigrid Bauschinger. Berlin metropolis: jews and the new culture, 1890–1918., N.Y.: University of California Press, 2000.
  2. Entartung, By MAX NOKDAU. Erster Band. Berlin: Duncker. 1892.
  3. A. Herman (1997). «The Idea of Decline in Western History». стор. 110–113.
  4. Гитлер Адольф. Main Kampf , Частина І, Глава Х. — Харьков: Свитовид, 2003. — 704 с. — ISBN 966-7921-35-1 (рос.)
  5. «Дегенеративне мистецтво» виклали в Мережу
  6. enthält auch die sonst schwer erhältliche originale NS-Broschüre zur Ausstellung «Entartete Kunst», für München u. a. Orte, genannt «Ausstellungsführer» (Cover) bzw. «Führer durch die Ausstellung» (Titel) als Nachdruck

Див. також
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.