Декрипітація

Процес декрипітаційного руйнування пояснюється наявністю кристалізаційної води, газо-рідинних включень, низькою теплопровідністю деяких мінералів, яскраво вираженою спайністю. Наявність кристалізаційної води і газо-рідинних включень при нагріванні приводить до появи в мінералі значних внутрішніх напружень, що є причиною виникнення тріщин і руйнування мінералів. Неоднорідні теплові властивості компонентів корисної копалини при нагріванні також приводять до появи великої кількості точок внутрішніх напружень. Збільшення внутрішніх напружень досягається різким охолодженням поверхні грудок корисної копалини, що й приводить або до її руйнування, або до ослабленню зв'язку між мінералами.

Мінерали, схильні до декрипітації: барит, кальцит, кам'яна сіль, кіаніт, силіманіт, сподумен, флюорит, слюда. Температура нагріву цих мінералів знаходиться в межах 400—1100 °C і залежить від взаємопроростання. У результаті декрипітації відбувається концентрація компонентів у вузьких класах.

Декрипітація найбільш широко застосовується при переробці сподуменових (літієвих) руд. У цих рудах цінний компонент представлений α- сподуменом. При температурі 1100—1200 °C α-сподумен переходить в β-сподумен із зміною густини від 3150 до 2400 кг/м³. При цьому він розсипається в порошок крупністю до 0.15 мм. Порода (кварц, польовий шпат, слюда) не змінюється. На рисунку наведена схема переробки сподуменової руди родовища Кет-Лейк (Канада).

Схема включає:

• дроблення руди до 19 мм;
• виділення класу 0-0.2 мм як відвального продукту;
• випалення кл. 0.2-19 мм у обертових барабанних печах при t =1100 оС (ступінь переходу ${\displaystyle \alpha \rightarrow \beta }$ складає близько 99%);
• охолоджування руди;
• подрібнення в барабанному млині з гумовою футеровкою до ~0,07 мм;
• тонке грохочення або повітряну класифікацію.

Сульфатизація ${\displaystyle \beta }$-сподумену йде при обпалі газом, який подається назустріч концентрату. На виході з обертальної пічки температура сульфітизованого матеріалу 250С. Його обробляють водою у реакторі, неперервно перемішуючи із стисненим повітрям. У реакторі нейтралізується надлишок сірчаної кислоти карбонатом кальцію до рН 6-6,5. Після цього маса надходить на барабанний вакуум-фільтр, на якому залишок промивається водою (промивні води використовують для вилужування нової порції спікання). За вологості близько 30% нерозчинний залишок виводять з процесу як відвал. Втрати разом із ним літію складають набагато менше 1% вмісту елемента у концентраті, а невеликі кількості рубітію та цезію, які можуть бути у сподуменовому концентраті, втрачаються повністю.

Розчин, після вилучення літію з піску, містить ${\displaystyle \mathrm {Li_{2}SO_{4}} }$ (до 100г/л), сульфат натрію й ряд домішок, які до осаду ${\displaystyle \mathrm {Li_{2}CO_{3}} }$ повинні бути видаленими. Спочатку розчин очищують від магнію, нейтралізуючи вапном до рН 12-14, магній осаджується у вигляді ${\displaystyle \mathrm {Mg(OH)_{2}} .}$ Потім видаляють кальцій у вигляді ${\displaystyle \mathrm {CaCO_{3}} ,}$ обробляючи розчин кальцифікованою водою (12 кг/м3). Після відділення на фільтр-прес залишків ${\displaystyle \mathrm {Mg(OH)_{2}} }$ та ${\displaystyle \mathrm {CaCO_{3}} }$ які по мірі накопичення вилужують водою до вилучення літію, розчин ${\displaystyle \mathrm {Li_{2}SO_{4}} }$залишається забрудненим алюмінієм (з рудного матеріалу переходить 2-4%) та залізом (з кородуючих трубопроводів). Для видалення цих домішок у вигляді ${\displaystyle \mathrm {Me(OH)_{3}} }$ розчин нейтралізують сірчаною кислотою (до рН 7). Кислоту подають у живильних однокорпусного випарувального апарату, призначеного для концентрування розчину до близько 200г/л ${\displaystyle \mathrm {Li_{2}SO_{4}} }$. Після концентрування у розчин вносять для обезбарвлення трохи газової сажі, яка потім видаляється з осадом ${\displaystyle \mathrm {Al(OH)_{3},\,\,Fe(OH)_{3}} }$на рамному фільтрі. Очищений таким чином концентрований розчин надходить до реактору на стадію отримання ${\displaystyle \mathrm {Li_{2}CO_{3}} }$. Карбонат літію осаджують кальцифікованою содою за 90 градусів. Кристали ${\displaystyle \mathrm {Li_{2}CO_{3}} }$ після відділення маточного розчину промивають деіонізованою водою. Таким чином, карбонат літію після промивання містить близько 80% основної речовини. Після другого промивання - вже 96-97%. Після відмивання й центрифугування сушать (із 10%-ю вологістю) при 510-635 мм.рт.ст. Така схема застосовується лише для ${\displaystyle \beta }$-сподумену[1].

Основні операції декрипітаційного руйнування: випалення, охолоджування, подрібнення.

Крім збагачення сподуменових руд декрипітація може бути застосована також при збагаченні баритових, флюоритових та інших руд.

• Спеціальні методи збагачення корисних копалин
• Вибіркове руйнування корисних копалин

Самилін В., Білецький В. Спеціальні методи збагачення корисних копалин. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 116 с.

1. В.Е.Плющев, С.Б.Степина, П.И.Федоров - Химия и технология редких и рассеянных элементов.