Дельфіновиді

До підряду входять 7 родин[1]:

• надродина Delphinoidea — дельфінуваті
  • Delphinidae Gray, 1821 — дельфінові (17 родів)
  • Phocoenidae Gray, 1825 — фоценові (3 роди)
  • Monodontidae (2 роди) — нарвалові (2 роди)
• надродина Platanistoidea — платаністуваті
  • Platanistidae — «платаністові» (1 рід)
  • Iniidae — інієві (3 роди)
  • див. також: Ла-платський дельфін (Pontoporia)
• надродина Physeteroidea — кашалотуваті
  • Physeteridae — кашалотові (1 рід)
  • Kogiidae — когієві (1 рід)
• надродина Ziphioidea — дзьоборилуваті
  • Ziphiidae — дзьоборилові (6 родів)

У фауні України відомі три види двох родин[2]:

• афаліна чорноморська (Tursiops truncatus),
• дельфін білобокий (Delphinus delphis),
• фоцена звичайна (Phocoena phocoena).

Кашалот

Кашалот (Physeter catodon) — найбільший зубатий кит: самці досягають 20 метрів, а самки — 15 метрів. Він здатний занурюватися на глибину понад 1,5 кілометра, залишатися там протягом години, а потім спливати, не відчуваючи, очевидно, особливих перевантажень. Голова, що становить третину загальної довжини тіла, спереду тупа і може використовуватися як величезний таран; у минулому дерев'яні китобійні судна отримували пробоїни від таких ударів. Довга (5,5 метра), але вузька нижня щелепа несе від 8 до 36 пар міцних конічних зубів, кожний з яких важить приблизно по 1 кілограму. На верхній щелепі їх не більше 1-3 пар, причому вони нефункціональні. Кашалота можна впізнати по короткому широкому фонтану, направленому вперед і вгору. Основну його їжу складають кальмари і каракатиці, яких він ловить біля дна, пускаючи в хід довгі щелепи. Дорослі кашалоти поглинають на добу до тони корму. Мігрують тварини тисячними стадами. Самці поширені на більшій площі, аніж самки, мігрують далі за самок і влітку на півночі досягають Девісової протоки, Баренцева і Берингова морів, а на півдні — Антарктики. Самки живуть в гаремах, розмножуються в тропіках і рідко виходять за межі субтропічної зони. У водах Росії самці кашалота найчастіше зустрічаються біля Курильської гряди, в південних частинах Охотського моря, біля Командорських островів і Камчатки, але рідкісні в Японському морі, влітку досягають південних частин Анадирської затоки.

Карликовий кашалот (Kogia breviceps) відрізняється від «звичайного» кашалота невеликою, в порівнянні з тулубом, закругленою спереду головою. Спина і боки чорні, черево світліше, рот рожевий; спинний плавець серпоподібний. Довжина статевозрілих особин всього близько 4 метрів, маса приблизно 400 кілограмів. Нижня щелепа вузька, з 8-16 вузькими загостреними зубами на кожній стороні. Цей вид також пірнає на велику глибину і полює там на кальмарів і каракатиць. Карликові кашалоти живуть в теплому поясі океану і дуже рідкісні. Одинаки заходять на північ до берегів Голандії, Франції, півострова Нова Шотландія, Японії, штату Вашингтон, а на південь — до острова Тасманія, Нової Зеландії, затоки Імперіал (Чилі) і мису Доброї Надії.

Білуха

Білуха (Delphinapterus leucas) характеризується білим або жовтуватим забарвленням; спинного плавника у цього виду немає. Кожна сторона верхньої щелепи несе 10, а нижньої — 8 зубів. Ними кит схоплює і утримує їжу, що складається з кальмарів і риби. Дорослі самці досягають в довжину 3,5-5 метра при середній масі 900 кілограмів, хоча у деяких особин вона перевищує 1500 кілограмів; самки дещо дрібніші. Білуха поширена у всіх морях Арктики і в прилеглих басейнах — Беринговому і Охотському морях. У дуже суворі зими спускається на південь до берегів Японії, Великої Британії, штату Массачусетс, заходить навіть у Балтику. У водах Росії існують три підвиди білух — біломорська, карська і далекосхідна.

Нарвал, або одноріг (Monodon monoceros) володіє незвичайною ознакою — довгим (до 3 метрів) бивнем кольору слонячої кістки, гвинтоподібно скрученим за годинниковою стрілкою, він стирчить вперед з лівої половини верхньої щелепи самців. Довжина тіла статевозрілого нарвала 3,5-4,5 метра. Забарвлення дорослих особин темне, з численними жовтувато-білими плямами, але старі кити бувають і майже білого кольору. Морда округла; спинного плавника немає. Нарвали — мешканці Північного Льодовитого океану і північної частини Атлантичного, хоча відомі випадки, коли вони допливали до берегів Англії і Голландії. Нарвал занесений в Червоний Список МСОП.

Ременезуб (Mesoplodon) досягають середньої довжини 4,5-6,5 метра. Рило витягнуте в закруглений дзьоб, що звужується. Голова невелика, вузька; спинний плавник маленький, зрушений далеко назад. Одна з відмітних ознак — пара борозен на горлі. Ременезуби ведуть більш-менш одиночний спосіб життя. Вони часто зустрічаються в теплих водах обох півкуль. Основною їжею їм служать кальмари і каракатиці.

Дзьоборил (Ziphius cavirostris) в довжину не перевищує 8 метрів. На відміну від інших видів має короткий і конічний дзьоб, низький і похилий «лоб», короткий розріз рота. Забарвлення тіла мінливе, але переважає сіре, яснішає на череві і (у старих особин) на голові. По тілу розкидані білі неправильні плями в поперечнику від 2 до 5—8 сантиметрів і довгих смужок. Дзьоборил поширений у всіх помірних і теплих водах світового океану, від широти Шетландських островів і островів Прібилова до Південної Африки, Патагонії, Тасманії, Нової Зеландії, але усюди нечисленний. Занесений в Червоний Список МСОП.

Тасманів дзьоборил (Tasmacetus shepherdi) свою наукову назву отримав від Тасманова моря, де його вперше виявили, і від старогрецького слова «кетос» — кит. Про цей вид практично нічого не відомо, за винятком того, що у нього близько 90 функціональних зубів, з яких два передніх на нижній щелепі цибулеподібно роздуті. В наш час^[коли?] відомо 8 знахідок цього кита (6 в районах Нової Зеландії, 1 у водах Аргентини і 1 в Чилі). Це рідкісний вид родини з майже невивченою біологією. Вид занесений в Червоний Список МСОП.

Плавун північний (Berardius bairdi) досягає довжини тіла до 12,5 метрів у самок і до 11 метрів у самців. Маса північного плавуна 8-10 тон. На невеликій голові характерний високий сферичний «лоб» і сильно витягнутий циліндричний дзьоб. Верхня щелепа в області дзьоба трохи вужча і коротша нижньої, на якій дві пари сильно сплощенних (лише у молодих особин — конічних) зубів. Забарвлення тіла темно-буре, ледь яснішає донизу, іноді з білими відмітинами. Живуть ці кити в північній частині Тихого океану від мису Наварін, півострова Аляска і Британської Колумбії до широти Південної Японії і Каліфорнії. Бувають в Охотському морі і біля Курильських островів, рідше — в Японському і Беринговому морях. Головна їжа плавунів — головоногі молюски, а також придонна риба (скати і їхні яйця, морські йоржі, подонеми, тріскові), краби і великі раки. Плавун північний занесений в Міжнародну Червону Книгу.

Високочолий пляшконіс (Hyperoodon ampullatus) зазвичай зустрічається в Північній Атлантиці від Девісової протоки, Гренландського і Баренцева морів, до широти Північно-Західної Африки і середньої частини США. Є в Середземному морі, рідкісний в Балтійському і Білому морях. Величина самців до 9,4 метрів, самок — до 8,7 метрів. Забарвлення більш менш однотонне, дещо яснішає з віком, особливо на голові. Рило попереду високого «лоба» загострено звужується. «Лоб» з віком збільшується і прямовисно, а іноді навіть нависаючи, опускається до основи дзьоба. Пляшконоси живуть зграями. Своїм харчуванням і поведінкою нагадують північних плавунів, якого заміщають в Північній Атлантиці. Занесений в Червоний Список МСОП.

Близький вид, пляшконіс плосколобий (Hyperoodon planifrons), поширений у південній півкулі від льодів Антарктики, Південної Георгії, Південних Оркнейських і Фолклендських островів до широти Австралії, Нової Зеландії і Аргентини. Його щелепні гребені і «лоб» нижчі, а дзьоб коротший, ніж у високолобого пляшконоса. Включено до Червоного списоку МСОП зі статусом «найменший ризик».