Біле море

Акваторія моря поділяється на води заток та три частини моря: Басейн, Горло, Воронка. З океаном Біле море з'єднується звуженим гирлом (Горло), гідрологічний режим якого ізолює його від Північного Льодовитого океану. Акваторія моря лежить у межах 63°47' — 68° 40' північної широти.

Глибина центральної частини — 140 — 160  м, Горла — 100 м. Найбільша глибина — 340 м — в Кандалакській губі, середня 67 м.

До Білого моря течуть річки: Північна Двіна, Онега, Мезень, Кем, Кулой, Виг, Ковда, Поной, Стрельна. Річки щорічно вливають в море близько 215 км³ прісної води. Більш 3/4 усього стоку припадає на річки, що впадають в Онежську, Двинську і Мезенську затоки. У багатоводні роки Північна Двіна дає 171 км³, Мезень — 38,5 км³, Онега — 27,0 км³ води за рік. Кем дає 12,5 км³ і Виг 11,5 км³ води за рік. Інші річки дають всього 9 % стоку.

Великою нерівномірністю характеризується і розподіл стоку річок за порами року — річки, що течуть в Онежську, Двинську і Мезенську затоки, навесні скидають 60-70 % води. У зв'язку з природною зарегульованістю озерами багатьох інших річок узбережжя розподіл їх стоку протягом року відбувається більш-менш рівномірно. Максимум стоку спостерігається навесні і становить 40 % річного стоку. У річок, що впадають з південного сходу, весняний паводок різкіший. Для моря в цілому максимальний стік припадає на травень, мінімальний на лютий-березень.

Багато островів: Соловецькі, Моржовець, Мудьюгський та ін. Біля західних та південно-західних берегів чимало підводного каміння (луд), в середній частині (Басейн) зустрічаються мілини (кошки). Великий Соловецький острів — найбільший на Білому морі (246,9 км²). Інші острови: Анзер (24 км²), Велика Муксалма (17,6 км²), Великий Заєцький (1,25 км²), Малий Заєцький (1,02 км²), Мала Муксалма (0,57 км²).

На кліматі акваторії внутрішнього моря відзначається вплив континенту. Море лежить в перехідній зоні від помірного континентального до субарктичного морського кліматичного поясу з надлишковим зволоженням[1]. Переважають помірні повітряні маси із західним переносом. Значні сезонні коливання температури повітря. Цілий рік переважає циклонічна діяльність, погода мінлива, часті шторми. Взимку часті вторгнення арктичного повітря[2].

Акваторія моря утворює власний екорегіон Білого моря арктичної морської зоогеографічної провінції[3]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу до глибини 200 м відноситься до арктичної циркумполярної області арктичної зони[4].

Солоність води у різних районах коливається: від мінімальної (на півдні 20—26 ‰) — через потужне опріснення заток, до значної (30—33,8 ‰) — у північних частинах моря. Солоність води в районі Соловецьких островів — велика, але гідрологічний режим цієї частини Білого моря має істотні коливання. Пересічна температура липня від +8 до +15 °C; січня від −9 до −14 °C. Температура води дуже низька. Біле море замерзає на 6—7 місяців (з листопада по травень).

Промислове значення мають риби: біломорський оселедець, тріска, сьомга, навага, камбала і тюлень, яких традиційно виловлюють фіно-угорські народи. Кількість сигових риб постійно зменшується, особливо після нафтовиливу 1995 року.

Хижацький промисел російських фірм та браконьєрів звели на ніщо кількість сьомги, зменшуються запаси лосося. Перспективу поновлення рибних запасів пов'язують з деколонізацією фіно-угорських країн акваторії моря та відновлення традиційної риболовецької культури карелів, вепсів, помор та саамів.

Промисел водоростей та морських трав у морі переважно ведуть в Онезькій затоці та прибережних зонах Соловецьких островів (зокрема, цим займаються посезонно русини із Закарпаття). Проте найбільші ресурси — у Кандалакській затоці, біля Терського берегу. Запаси ламінарії достатні, але промисел недорозвинений. Ще менше збирають фукоїди. Величезні ресурси ламінарії у Лумбовській затоці (можливий збір до 10 тис. тон) — перспективний економічний резерв фіно-угорських країн регіону. Запаси анфельції — обмежені, збір цієї водорості федеральна влада дозволяє лише після штормових викидів.

Господарське значення і вантажообіг Білого моря дуже зросли в зв'язку з індустріалізацією прилеглих областей, спорудженням Біломорсько-Балтійського каналу, освоєнням Печорського вугільного басейну і Північного морського шляху.

Порти: Архангельськ, Сєверодвінськ, Онега, Біломорськ, Кем, Кандалакша, Мезень, Кардор.

Туризм представлений походами на байдарках по Білому морю, релігійним паломництвом до північних православних святинь Соловецького монастиря.

В акваторії моря були розташовані концтабори ГУЛАГу СРСР, де каралися тисячі українців. Саме тому Біле море — частина українського «політзеківського» фольклору:

Міняю чорний хліб і Біле море на білий хліб і Чорне море!

• Соловецькі острови
• Архангельськ

1. Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

• (рос.) Визе В. Ю. Моря Советской Арктики. — М.-Л. : Гидрометеоиздат, 1948.
• (рос.) Воскресенский С. С., Леонтьев О. К., Спиридонов А. И. и др. Геоморфологическое районирование СССР и прилегающих морей : Учебное пособие. — М. : Высшая школа, 1980. — 343 с.
• (рос.) Геоморфология СССР. Дальний Восток и берега морей, омывающих территорию СССР / Под ред. А. А. Асеева, С. С. Коржуева. — М. : Наука, 1982. — 277 с.
• (рос.) Геоэкология шельфа и берегов морей России / Под ред. Н. А. Айбулатова. — М. : Ноосфера, 2001. — 427 с.
• (рос.) Добровольский А. Д., Залогин Б. С. Моря СССР. — М. : Изд-во МГУ, 1982.
• (рос.) Зенкевич Л. А. Биология морей СССР. — М. : Изд-во АН СССР, 1963. — 739 с.
• (рос.) Кондрин А. Т., Косарев А. Н., Полякова А. В. Экологическое состояние морей России. — М. : Изд-во МГУ, 1993.
• (рос.) Леонов А. К. Региональная океанография. — Л. : Гидрометеоиздат, 1960.
• (рос.) Обзор экологического состояния морей СССР и отдельных районов Мирового океана за 1989 г. — Л. : Гидрометеоиздат, 1990. — 174 с.
• (рос.) Фауна беспозвоночных Карского, Баренцева и Белого морей (информатика, экология, биогеография). — Апатиты : Кольский научный центр РАН, 2003. — 387 с.
• (рос.) Новиков М. А. Эколого-рыбохозяйственное картографирование акваторий Баренцева и Белого морей: теоретические основы и методические подходы. — Мурманск : Изд-во ПИНРО, 2002. — 91 с.
• (рос.) Шамраев Ю. И., Шишкина Л. А. Океанология. — Л. : Гидрометеоиздат, 1980.

• БСЭ — Белое море (рос.)
• Моря СССР — Белое море (рос.)
• Encyclopedia Britannica — White Sea (англ.)
• Collier's New Encyclopedia (1921) — White Sea (англ.)