Демидов Маркіян Дмитрович

Народився 7 листопада 1935 року в селі Дуброви Верхньодвинського району, Білорусь.

1943-го разом з матір'ю опинився у концтаборі смерті Саласпілс. Як малолітній був переданий Янісу Вейде, що проживав на хуторі Спалвас Огресгальської волості Ризького повіту, для трудового використання і виховання. Втік і блукав дорогами Латвії, намагаючись дійти до білоруських земель. Потрапив до латвійської поліції, яка передала його місцевому поміщику Людвігу Ізмаїловичу, що мешкав в Асуньській волості Дагдського повіту. У поміщика працював пастухом.

В липні 1944 року визволився з поміщицької неволі, коли цими місцями проходила Червона армія. Пішов до школи у перший клас.

Після семикласної школи Маркіян вчився в Полоцькому (Вітебському) будівельному технікумі. Після закінчення технікуму його направили до Києва, де Маркіян працював спочатку майстром на будівництві, потім виконробом, згодом — старшим виконробом, а через кілька років — начальником СБМУ і ПМК.

Заочно навчався в Київському інституті народного господарства, який закінчив 1970 року.

Працював головним інженером інституту «Укрдержпроектмісцепром».

У лютому 1991 року була створена Українська спілка колишніх малолітніх в'язнів фашизму, а Демидова М. Д. обрано головою спілки.

З 1993 року входить до складу Спостережної ради Фонду «Взаєморозуміння і примирення», з 1997 року він — член урядової Міжвідомчої комісії з проблем «нацистського золота» і компенсаційних виплат жертвам нацизму.

У березні 2011 року Регіональна академія козацтва присвоїла йому звання генерал-полковника.

У 2002 році на чергових виборах балотувався по багатомандатному виборчому округу від КПУ (о) за № 14 у списку.[1] Центральна виборча комісія скасувала рішення про реєстрацію у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на підставі порушення пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про вибори народних депутатів України», а саме Демидов Маркіян Дмитрович у розділі IV декларації про майно та доходи кандидатів у народні депутати України та членів їх сімей не задекларував легковий автомобіль «Шкода Фабія».[2]

Помічник народного депутата 4-го скликання Ігоря Шарова (Блок «За єдину Україну!»)[3].

Помічник народного депутата 5-го скликання Сергія Червонописького (Соціалістична партія України)[3].

Одружений. Дружина — Аліна Степанівна, за фахом юрист, багато років працювала помічником заступника Київського міського голови. У дитинстві примусово була вивезена до Німеччини на роботи.

Дві дочки, мають вищу освіту. Старша Маргарита — відповідальний працівник банку. Молодша Алла — юрист, суддя Вищого господарського суду України[4].

Дорослий онук Владислав має юридичну освіту і є суддею Господарського суду міста Києва[5]. І ще у них три внучки. Дві семирічні: Аліна і Орина і найменша Алла.

• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (5.5.2008)[6]
• Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (4.11.2011)[7]
• Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (1.12.2016)[8]
• Орден «За заслуги» III ст. (1994)
• Орден «За заслуги» II ст. (1998)
• Орден «За заслуги» I ст. (2005)
• Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2000, 2013)
• Почесна грамота Верховної Ради України (2005)
• За активну співпрацю з польськими організаціями людей постраждалих від ІІІ Рейху його нагороджено «Золотою медаллю ZРР» (2004).
• «Подяки», «Почесні грамоти» Київського міського голови та відзнака «Знак Пошани» (2005) від Київської міської ради.
• Орден «1020-річчя Хрещення Київської Русі» (2011)
• 23 медалі
• Пам'ятний нагрудний знак «70 років визволення Києва від фашистських загарбників» (2013)
• медаль М.R. Штефаника II ступеня (Словаччина, 2012)
• медаль «70—річчя Липневого повстання» (Чорногорія, 2013)

• Демидов Маркіян Дмитрович
• Демидов Маркіян Дмитрович