Денисов Едісон Васильович

Едісо́н Васи́льович Дени́сов (Эдисо́н Васи́льевич Дени́сов; *6 квітня 1929, Томськ — †24 листопада 1996, Париж) — радянський і російський композитор, музикознавець, громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1989). Народний артист Росії (1994).

Денисов Едісон Васильович
Народився 6 квітня 1929(1929-04-06)[1][2][…]
Томськ, Сибірський край, РСФРР, СРСР[1][3]
Помер 24 листопада 1996(1996-11-24)[1][2][…] (67 років) або 23 листопада 1996(1996-11-23)[4] (67 років)
Париж, Іль-де-Франс[1][3]
Поховання Валь-де-Марн
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність композитор, музикознавець, викладач університету, кінокомпозитор, математик
Alma mater Томський державний університет (1951) і Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського (1956)
Вчителі Шебалін Віссаріон Якович
Знання мов російська[2] і французька
Заклад Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського
Членство Академія мистецтва НДРd, Берлінська академія мистецтв і Баварська академія витончених мистецтвd
Жанр опера і симфонія
Magnum opus L'écume des joursd
Нагороди
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону
Орден Мистецтв та літератури
IMDb ID 0219231

Біографія

З 1946 одночасно вчився у Томському університеті (радіофізичний факультет) й музичному училищі. У 1950 Денисов переміг у студентському композиторському конкурсі, цього ж року здійснив невдалу спробу поступити до Московської консерваторії.

У 1951, після закінчення університету, з другої спроби Денісов поступив до Московської консерваторії у в клас композиції В. Я. Шебаліна. У роки навчання Е.Денисов здійснив кілька фольклорних експедицій в Алтай та Курську область. По закінченні консерваторії у 1956 році Денісов продовжував навчання в аспірантурі, у 1957 одружився з Г. В. Григор'євою, з якою мав сина Дмитра. Після закінчення аспірантури в 1959 р. Денисов викладав у Московській консерваторії оркестровку, а потім композицію.

На рубежі 1950-х й 1960-х Денісов став одним з провідних авангаридстів СРСР, поряд із Софією Губайдуліною, Альфредом Шнітке, Арво Пяртом та Валентином Сильвестровим. Ключовий твір цього періоду — кантата «Сонце інків» на слова чилійської поетеси Габріели Містраль (1964, перше виконання — Лідія Давидова), написана у вільно трактованій 12-тоновій техніці, а також кантата «Плачі» на російські народні тексти (1966). Починаючи з 1960-х років він установив міцні зв'язки із представниками «авангарду» в інших країнах, сприяючи тим самим як знайомству Заходу з діяльністю музикантів, що жили в СРСР, так і поширенню в країні знань про тенденції західної музики; із цього ж часу твори Денисова часто виконувалися за рубежем і публікувалися в західних видавництвах.

В 1979 році на VI з'їзді композиторів у доповіді Тихона Хрєннікова його музика зазнала жорсткої критики, і Денисов потрапив у так звану «Хрєнніківську сімку» — «чорний список» 7 вітчизняних композиторів.

У 1994 році Едісон Денисов потрапив в автокатастрофу і був вивезений для лікування у Францію (де його творчість була давно відомою). Там він прожив останні два роки життя, періодично відвідуючи Росію. Він став почесним громадянином Парижа, першим з музикантів був визнаний гідним вищої державної нагороди Франції — ордена Почесного легіону.

Помер у Парижі 24 листопада 1996.

Творчість

Жанровий діапазон творчості Денисова доволі широкий — він є автором двох опер, найвідомішою з яких вважається «Піна днів» по Борису Віану (1981), балету «Сповідь», ряду симфонічних творів та творів для оркестру й особливо для солюючих інструментів з оркестром (концерти для віолончелі, фортепіано, флейти, скрипки, флейти й гобоя з оркестром, створені в основному на замовлення відомих виконавців).

В 1980—1990-і роки Денисовим написано ряд великих вокально-інструментальні форми (наприклад, Реквієм для солістів, хору й оркестру, у якому різномовні вірші Франциско Танцера з'єднуються із традиційними латинськими текстами, 1980; твір у жанрі пасіонів «Історія життя й смерті Господа нашого Ісуса Христа», 1992). В 1990-і роки Денисов завершив і оркестрував ранню опери К.Дебюссі «Родріго й Химена» (1993), а також реставрував духовну оперу-ораторію Ф.Шуберта «Воскресіння Лазаря» (1994). Значне місце в його творчості займає також музика для театрів, кіно і радіо.

Крім того Е. Денисов — автор музикознавчих робіт — «Ударні інструменти в сучасному оркестрі» (1982) та «Сучасна музика й проблеми еволюції композиторської техніки» (1986)

На відміну від більшості радянських «авангардистів», Денисов творчо був із самого початку зорієнтований не на німецьку (Шенберг, Веберн й їхні послідовники), а на французьку культуру. Вплив традицій французького імпресіонізму, а також творчості П. Булеза відчувається в характері його оркестрового письма, звуковій палітрі. Для його зрілої техніки характерно вільне сполучення технік серіалізма, алеаторики і сонористики. Ключовою категорією своєї естетики сам композитор вважав поняття «пластики».

Фільмографія

Автор музики більш ніж до сорока фільмів (художніх, науково-популярних, мультфільмів). Серед них:

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118990241 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Archivio Storico Ricordi — 1808.
  4. Library of Congress Authorities — Library of Congress.

Бібліографія
  • Ю. Холопов, B. Ценова: «Эдисон Денисов». Москва. Композитор. 1993
  • Yuri Kholopov & Valeria Tsenova: Edison Denisov, Harwood Academic publ., 1995 (англ.)
  • Yuri Kholopov & Valeria Tsenova: Edison Denisov — The Russian Voice in European New Music; Berlin, Kuhn, 2002 (англ.)
  • Brian Luce: Light from Behind the Iron Curtain: Anti-Collectivist Style in Edison Denisov's «Quatre Pièces pour Flûte et Piano;» UMI, Ann Arbor, 2000 (англ.)

Посилання

    Edison Denisov Society

      сторінка на people.ru

      This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.