Деребченко Андрій Васильович

Батько рано помер, мама виховувала Андрія та його сестру сама. 1992 року родина переїздить до села Вишняки. Закінчив Вишняківську школу, працював вантажником у місцевому сільгосппідприємстві. Пройшов строкову службу в 92-й бригаді. Після демобілізації працював охоронцем у Хоролі, 2 роки — у Полтаві, 2007-го перебрався до Кременчука, де також працював в охоронній фірмі. 2011 року одружився, перейшов працювати на Крюківський вагоноремонтний завод, коваль-штампувальник. За деякий час позбувся праці, через місяць сталося розлучення.

У часі війни — доброволець, призваний за мобілізацією 2 серпня. Старший стрілець 92-ї окремої механізованої бригади. 25 серпня вирушив у складі підрозділу із Дніпропетровської області в зону бойових дій.

28 серпня ротно-тактична група рухалась у район Старобешевого з метою деблокування українських підрозділів в Іловайську. За 5 км на схід від міста Комсомольське (Донецька область) о 4-й ранку колона потрапила під масований обстріл російських військ з РСЗВ «Град», мінометів і танків та під вогонь ДРГ терористів. Снаряд від «Граду» потрапив у його БТР. Тоді ж полягли Руслан Батраченко, Юрій Безщотний, Антон Бутирін, Сергій Бризгайло, Олександр Карасик, Олександр Карпенко, Василь Лепетюха, Ігор Романцов, Сергій Чорний.

Тіло Андрія перебувало в морзі Запоріжжя, ідентифіковане за експертизою ДНК. 20 лютого 2015 року воїна поховали у селі Вишняки. В останню дорогу прощали усім селом.

Залишились маленький син Артем, мама Тетяна, сестра.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений:

• 17 липня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно);[1]
• відзнакою «За вірність народу України» І ступеня (посмертно) — рішення Полтавської обласної ради від 21 жовтня 2015.

• Деребченко Андрій Васильович
• Воїни світла (рос.)