Джалібот

Існує декілька версій походження назви джалібот. Одна з них, спираючись на схожість конструкції джалібота на європейські човни стверджує, що його назва походить від перекрученого англійського «jolly boat» (дослівно з англійської — «човен для розваг»), що у XVIII—XIX ст. використовувалась для позначення корабельної шлюпки британського королівського військово-морського флоту[1]. Інші дослідники стверджують, що ця назва має місцеве походження і що ще в 1183 році мандрівник і географ з Аль-Андалусу Ібн Джубайр згадував про дау з назвою «джалаба» (jalabah) або «джалба» (jalbah), на яких він переправлявся через Червоне море під час свого хаджу до Мекки[2]. Необхідно також згадати, що невеликі дау з вертикальним форштевнем, які дотепер будують на архіпелазі Ламу на узбережжі Суахілі мають схожу назву джалбут (jalboot).

Джалібот біля Мухаррака, Бахрейн. Фото 1911 р.

Профіль джалібота добре впізнаваний завдяки прямому вертикальному форштевню, який дуже нехарактерний для арабських дау, і піднятій пласкій транцевій кормі, прикрашеній по краях характерними «крилами»[3]. Середня довжина корпусу джалібота складає від 6 до 13 метрів. Джалібот, разом із шуї, багалою та ганджою відноситься до типів дау з «європеїзованою» пласкою транцевою кормою і історично мав одну, або зрідка — дві щогли з чотирикутними косими «арабськими» вітрилами у формі неправильної трапеції[4]. Пласка корма джаліботів чудово підходить для розміщення на ній підвісних чи вбудованих двигунів і сьогодні значна кількість цих човнів у Перській затоці моторизовані і використовують вітрила лише в якості допоміжного засобу до двигуна, або й взагалі позбавлені щогл і вітрил.

На кормі джаліботіа зазвичай встановлюється легкий каркас з дерев'яних брусів, на якому робиться навіс для захисту від сонця, а на рибальських джаліботах зберігаються сітки.

Історично, як усі дау, джаліботи відносились до «зшитих суден» і будувались за традиційною арабською технологією «спочатку корпус» за допомогою зв'язування або «зшиття» дерев'яних елементів судна мотузками з койру, без застосування металевих цвяхів[5]. Хоча сучасні джаліботи продовжують будуватись за технологією «спочатку корпус», при їх будівництві використовують сучасні технології те металеві цвяхи, а човни з корпусом, зшитим мотузками сьогодні майже не зустрічаються.

Модель джалібота, встановлена над аркою воріт корабельні, що будує сучасні дау в Ель-Хаурі, Катар.

Джалібот є традиційними човнами для країн, розташованих на узбережжі Перської і Оманської заток, таких як Катар, Бахрейн, Кувейт, Оман і ОАЕ[6]. Історично вони використовувались для вилову перлів і рибальства наряду з іншими дау малих і середніх розмірів, таких як шуї, самбук і батиль[3]. Після винайдення і розповсюдження в 1910-х роках в Японії штучного способу вирощування перлин в промислових масштабах, а також відкриття в 1930-х роках в Перській затоці великих покладів нафти, перловий і риболовний бізнес в регіоні почав швидко втрачати свою актуальність, що призвело до зникнення традиційних дау і занепаду традицій їх будівництва. Проте, якщо великі і середні традиційні торгові, транспортні та риболовні дау, такі як бум, ганджа, багала, самбук і батиль в другій половині XX ст. майже повністю зникли, невеликі дау, такі як джалібот і шуї, змогли пристосуватись до змін і знайти свою нішу в нових умовах[3]. Моторизовані джаліботи сьогодні використовуються рибальства та відпочинку, а також для перевезення пасажирів та невеликих вантажів між затоками та прилеглими до узбережжя островами, хоча цей тип човнів і не так поширений, як схожі на них шуї[1].

Суднобудівні верфі, що будують човни типу джалібот, переважно розташовані в Катарі і на узбережжі Оману, від Моската до Сухара.

На джалібот дуже схоже інше дау, що широко використовується сьогодні в Перській затоці — шуї. Цей тип дау має подібні до джалібота розміри, вітрильне озброєння та призначення, але відрізняється формою носа, на якому форштевень розміщується не вертикально, як у джалібота, а більш традиційно для арабських дау сильно нахилений вперед і прикрашений на кінці не одинарним увігнутим вигином, як у джалібота, а подвійним випуклим вигином[1]. За назвою і за загальною формою на арабський джалібот дуже схожі джалбути з східноафриканського узбережжя Суахілі, центр будівництва яких знаходиться на островах Ламу в Кенії.

• Зшите судно
• Дау
• Шуї

• Agius, Dionisius (2005). Seafaring in the Arabian Gulf and Oman. The People of the Dhow. Kegan Paul ltd, London, ISBN 0-7103-0939-2 (англ.)
• Agius, Dionisius (2008). Classic Ships of Islam: From Mesopotamia to the Indian Ocean, BRILL, ISBN 9004158634. p. 314 (англ.)
• Agius, Dionisius (2009). In the Wake of the Dhow: The Arabian Gulf and Oman, Ithaca Press, Amazon ISBN 9004158634 (англ.)
• Al-Hijji, Ya'qub Yusuf (2001). The Art of Dhow-building in Kuwait. Arabian Publishing Ltd ISBN 978-1900404280 (англ.)
• Hawkins, Clifford W. (1977). The Dhow: An Illustrated History Of The Dhow And Its World, Nautical Publishing Co. Ltd, ISBN 978-0245526558 (англ.)
• Hornell, James (1942). A Tentative Classification of Arab Sea-craft // Society for Nautical Research. Mariners Mirror 28 no1, 1942, 11-40 books.google (англ.)
• Hourani, George F. (1951). Arab Seafaring in the Indian Ocean in Ancient and Early Medieval Times. viii, 131 pages, 8 plates. Princeton University Press, 1951., Reprinted: Princeton University Press. 1995 ISBN 9780691000329 (англ.)
• Mondfeld, Wolfram (1979). Die arabische Dau. Delius Klasing & Co, ISBN 3-7688-0283-3 (нім.)
• Moreland, W.H. (1939). The Ships of the Arabian Sea about A. D. 1500 // The Journal of the Royal Asiatic Society of Great Britain and Ireland. Vol. I, IV. 1939. (англ.)
• Sheriff, Abdul (2010). Dhow Cultures of the Indian Ocean: Cosmopolitanism, Commerce and Islam. London Hurst&Co ISBN 978-1-84904-008-2 (англ.)

• Traditional boat types — Jaliboot (англ.)
• Traditional Arab sailing ships (англ.)