Джанкарло Джанніні

Джанкарло Джанніні народився 1 серпня 1942 року у місті Ла Спеція району Лігурія на північному заході Італії. Спочатку він цікавився електронікою, і впродовж 10 років вивчав її в Неаполі[3], потім його зацікавила акторська майстерність, задля чого він вступив у 18-річному віці до Національної Академії драматичних мистецтв у Римі. Дебютував на сцені у 1961 році в ролі Пака в шекспірівській п'єсі «Сон літньої ночі». У 1965 році зіграв першу невелику роль у кіно (фільм «I criminali della metropoli»).

Став відомим завдяки ролям у низці фільмів Ліни Вертмюллер, з якою він почав працювати на початку 1960-х років, спочатку граючи ролі другого плану, а згодом і головні ролі. Ліна Вертмюллер задіяла його майже в усіх своїх стрічках, найпомітніший з яких — «Паскуаліно „Семеро красунь“» (1976). За роль ув'язненого концтабору, що принижується задля виживання, Джанкарло отримав «Оскар» у номінації за найкращу чоловічу роль (1977).

У 1968 році дебютував в американському кіно, знявшись у воєнній драмі «Анціо» та через рік у стрічці «Тайна Санта-Вітторії» (реж. Стенлі Крамер). Починаючи з 1970-х працював винятково в Італії, знімаючись здебільшого у стрічках Ліни Вертмюллер. Роль італійського сільського простака, чиї плани про вбивство Муссоліні виявляються нездійсненими через кохання до повії у «Фільмі про кохання та анархію» 1973 року принесла акторові визнання Каннського кінофестивалю де він отримав Золоту пальмову гілку у номінації «Найкращий актор».[4].

Окрім Ліни Вертмюллер знімався також у таких відомих режисерів, як Лукіно Вісконті («Невинний», 1976), Райнер Вернер Фассбіндер («Лілі Марлен», 1980), Ф. Ф. Копполи («Нью-йоркські історії», 1989).

З початку 1980-х почав працювати дублером, озвучуючи для італійського кіноринку акторів у голлівудських стрічках.

Був одружений (1967–1975) на акторці Лівії Джіампалмо. У цьому шлюбі має двох синів — Адріано і Лоренцо.

Актор

Режисер

• 1987 — «Гра в числа» / Ternosecco
• 2013 — «Я заглянув у некрологи» / Ti ho cercata in tutti i necrologi

• «Давид ді Донателло»
  • 1972 — Найкращий актор («Ображена честь Мімі-металурга»)
  • 1984 — Найкращий актор («Мене послав Піконе»)
  • 1995 — Номінація: Найкращий актор («Мій будинок в Умбрії»)
  • 1996 — Найкращий актор («Целулоїд»)
  • 2002 — Найкращий актор («Кохання і надія»)

• Срібна стрічка Італійського Національного синдикату кіножурналістів
  • 1973 — («Ображена честь Мімі-металурга»)
  • 1999 — («La stanza dello scirocco»)
  • 2001 — («Ганнібал»)

• Оскар
  • 1977 — Номінація: Найкраща чоловіча роль («Паскуаліно „Семеро красунь“»)

• Каннський кінофестиваль
  • 1973 — Приз «За найкращу чоловічу роль» («Фільм про кохання і анархію»)

• Міжнародний кінофестиваль у Сан-Себастьяні
  • 1973 — Приз Сан-Себастьяна «За найкращу чоловічу роль» («Це я!»)

• Великий офіцер ордена «За заслуги перед Італінською Республікою» (28 травня 2003 року)[5]
• Командор ордена ордена «За заслуги перед Італінською Республікою» (2 червня 1995 року)[6]

• Джанкарло Джанніні на CineDataBase (італ.)
• Біографія Джанкарло Джанніні(рос.)