Джордж Гоманс

Видав автобіографію у 1984 року Джордж Гоманс народився 2 серпня 1910 року в США в м. Бостон. В 1928 році, продовжуючи сімейну традицію, вступає у Гарвардський коледж. Гоманса цікавила більше мікросоціологія, тобто прикладна соціологія, ніж теоретична. Він проводив чимало досліджень в соціології, психології та історії. На першу роботу Гоманса у співавторстві з Чарльзом П.Кертісом «Введення в Парето» справили вплив лекції Л.Дж. Хендерсона і В.Парето. В 1939 році[2] став членом Гарвардського факультету, пожиттєвої приналежності, на якому він викладав соціологію і середньовічну історію. В 1941 році Д.Гоманс пішов на службу у ВМС США для підтримки війни. У 1946 році повертається до викладання в університеті спочатку на посаду доцента, а після 1953 року — професора в Університеті Манчестера. З 1955—1956 рік викладав у Кембриджському університеті, а також в університеті Кента, В 1960-ті розробив найвідомішу свою теорію соціального обміну. В 1964 році був обраний президентом Американської соціологічної асоціації. У 1970 році пішов у відставку.

Основні роботи: «Людська група»(1950) (The Human Group); «Соціальна поведінка: її елементарні форми» (1961)(Social Behavior: Its Elementary Forms); «Природа соціальної науки» (1967)(Homans G. C. The nature of social sciences.)

Д.Гоманс критикував структурних функціоналістів. На відміну від Е.Дюркгейма, Гоманс вважав, що соціальні явища слід пояснювати через психологічне, а не соціальне. Не можна відкидати психологію, як це робив Дюркгейм. Соціальні факти викликають індивідуальні реакції, що в свою чергу ведуть до появи нових фактів. Але вирішальним фактором є поведінка, а не соціальний факт. По-перше, Е.Дюркгейм трактував пояснення, як просте виявлення причин. На думку Гоманса, цього недостатньо. Потрібно також пояснювати зв'язок між причиною і наслідком і обов'язково враховувати психологічний фактор. Гоманс критикував і послідовників Е.Дюркгейма — Леві-Строса за зневажання індивідуального і психологічного в організації соціальної дії. По-друге, структуралізм підмінює аналіз обміну між індивідами різними формами усуспільненого обміну, залишаючи поняття обміну всякого змісту. По-третє, критикує точку зору, згідно з якою, різні форми обміну символічно відтворюють соціальні інститути. Структурний функціоналізм, зокрема Т.Парсонса, критикував за їх пояснення інститутів. Заперечував функціональне пояснення інститутів: те, що інститут взаємопов'язаний з іншими інститутами ще не означає, що він існує. По-друге, не погоджувавася зі структурним поясненням інститутів: що інститути існують, оскільки без них не могло б існувати суспільство. За Гомансом, всі людські інститути є продуктами процесів історичної зміни. Маючи достатню фактичну інформацію і намагаючись використовувати передумови нашої слабкої дедуктивної системи, ми знаходимо постулати не про взаємовідносини інститутів, як в структурному типі пояснення, і не про умови виживання суспільства, як в функціональном типі пояснення, але постулати про поведінку людини як людини. Тобто психологічні постулати: історія і психологія, по суті, єдині.[3] Соціальна структура в розумінні Гоманса складається з елементарних форм поведінки і постійно змінюється у відповідь на зміни цієї поведінки в агрегаціях. Він доводив, що схожі поведінки досить великого числа людей можуть трансформувати наявні соціальні структури та інститути. «Часом великі повстання і революції ламали інституційні рамки, розбивали правила соціальної поведінки»[4]

Теорія обміну Гоманса — спроба застосувати принципи біхевіоризму до завдань соціології. Гоманс визанавав, що його теорія обміну витікає з поведінкової психології і елементарної економіки. Гоманс погоджувався з тим, що він є «психологічним редукціоністом». Редукціонізм, з точки зору дослідника, є «демонстрація того, як положення однієї науки [в даному випадку соціології] логічно ви тікає з загальніших положень іншої науки [в даному випадку психології]»[5] Отже, істинна соціологія, на думку Хоманса спираєтся на психологічні принципи. Вони є психологічними за двома причинами: По-перше, «Вони вводяться і емпірично перевіряються психологами», по-друге, «Вони є постулатами про поведінку окремої людини, а не постулатом групи чи суспільства; поведінка людини як людини вважається сферою психології».[6] Теорія обміну фокусується на психології і елементарних формах соціального життя. За Гомансом: «соціологія має справу з соціальною поведінкою як діяльністю обміну, яка відчутна або невловима і більш чи менш цінна між щонайменше двома особами»[7]. «Соціологія вивчає соціальну поведінку, при якій дія кожної з щонайменше двох тварин підкріплює (або подавлює) дію іншої і при якій, відповідно, кожна впливає на іншу». Фундамент теорії обміну становлять розроблені Гомансом постулати.

Гоманса критикували за замкнення на двоособистісному обміні, за ігнорування більш масштабних моделей обміну. Найбільшої критики теорії Гоманса завдав Талкотт Парсонс з позиції парадигми соціальних фактів:

1. Гоманс схильний розмивати різницю між поведінкою людей і поведінкою тварин.
2. Психологічні принципи не можуть пояснити соціальні факти.
3. Гоманс не показав, як застосовувати психологічні принципи на соціальному рівні.

• Джеймс Коулман