Джо Ройл

Розпочав тренерську кар'єру відразу ж по завершенні кар'єри гравця, 1982 року, очоливши тренерський штаб «Олдем Атлетика» і пропрацювавши в цьому клубі дванадцять років. У 1991 році команда під його керівництвом виграла турнір другого дивізіону, заслуживши право грати у Першому дивізіоні (через рік перетвореному в Прем'єр-лігу). Також «Олдем» на чолі з Ройлем двічі виходив у півфінал Кубка Англії (в 1990 і 1994 роках), програвши обидва рази «Манчестер Юнайтед» в переграванні, а також дійшли до фіналу Кубка Ліги 1990 року, поступившись «Ноттінгем Форест».

Коли тренер збірної Англії Боббі Робсон ще в травні оголосив, що піде у відставку після чемпіонату світу 1990 року, кандидатура Ройла всерйоз розглядалася на заміну Робсону, незважаючи на те, що Джо керував клубом лише другого за рангом дивізіону англійського футболу. Але в підсумку, новим менеджером збірної Англії був призначений Грем Тейлор.[6]

У «Олдемі» у 1980-х і початку 1990-х років виступали кілька зірок англійського футболу тієї епохи. Серед них був нападник Грем Шарп — один з найуспішніших голеадорів 1980-х,[7] півзахисник Майк Мілліган (який був проданий «Евертону» за 1 мільйон фунтів стерлінгів в 1990 році,[8] лівий захисник Ерл Барретт (який на початку 1992 року був проданий «Астон Віллі» за 1,7 млн фунтів стерлінгів, ставши на той момент одним з найбільш дорогих захисників в Англії)[9] і правий захисник Деніс Ірвін, який надалі провів 12 років у «Манчестер Юнайтед».[10]

У сезоні 1991/92, в першому за майже 70-річну історію клубу у вищому дивізіоні, «Олдем» посів 17-е місце, заслуживши право грати в щойно заснованій Прем'єр-лізі. Там у наступному сезоні команда змогла зберегти місце в еліті тільки завдяки кращій різниці м'ячів після того як в останньому турі здобула домашню перемогу над «Саутгемптоном» з рахунком 4:3. Однак наприкінці сезону 1993/94 клуб очікувала ще одна битва за виживання, і цього разу «Олдем» не зміг її виграти. Після поразки від «Манчестер Юнайтед» у півфіналі Кубка Англії, команда не змогла здобути перемогу в семи останніх турах чемпіонату і вилетіла з Прем'єр-Ліги.[11]

У листопаді 1994 року Ройл замінив Майка Вокера на посаді головного тренера «Евертона» і в свій перший сезон завоював Кубок та Суперкубок Англії, втім в чемпіонаті посів лише 15-те місце.

Того ж літа 1995 року Ройл підписав найкращого бомбардира «Манчестер Юнайтед» Андрія Канчельскіса за клубний рекорд у 5 мільйонів фунтів стерлінгів, а «Евертон» посів шосте місце в Прем'єр-лізі та дійшов до другого раунду Кубку європейських кубків у своїй першій європейській кампанії за 11 років. Після цього 1996 року Джо Ройл підписав вінгера Гері Спіда з «Лідс Юнайтед» за 3,5 мільйона фунтів, а також заплатив новий клубний рекорд, 5,75 мільйона фунтів, за нападника «Міддлсбро» Ніка Бармбі, але їх форма в сезоні 1996/97 була менш переконлива, і після того як керівництво клубу не дозволило Ройлу підписати норвежців Туре Андре Фло і Клауса Ефтевога, він пішов у відставку.[12]. «Евертон» був лише на чотири очки вище зони вильоту, коли Ройл подав у відставку. У 2004 році Ройл був названий «Гігантом Евертона» за свої успіхи як гравець і тренер.[13]

У лютому 1998 року Ройл очолив «Манчестер Сіті». У той момент клуб був глибоко в зоні вильоту, і хоча Джо не міг врятувати клуб від вильоту, в наступному сезоні «городяни» вийшли в плей-оф, а через рік повернулися в прем'єр-лігу. «Манчестер Сіті» провів лише один сезон у верхньому дивізіоні, що призвело до того, що Ройла звільнили після вильоту в травні 2001 року.[14]

У листопаді 2002 року Ройл очолив «Іпсвіч Таун», який у попередньому сезоні вилетів з Прем'єр-ліги[15]. У січні 2003 року клуб опинився на межі банкрутства, що призвело до відходу кількох провідних гравців, заборону трансферів і обмеження зарплатних фондів[16] . Ройл двічі виводив команду в плей-оф в 2004 і 2005 роках, але програв в обох випадках «Вест Гем Юнайтед». Кілька гравців були згодом продані клубам Прем'єр-ліги, після чого «Іпсвіч» фінішував 15-м в сезоні 2005/06, зайнявши найгірше місце в своїй історії з 1966 року, а Джо покинув клуб за «взаємною згодою» 11 травня 2006 року[17].

У грудні 2006 року Ройл був призначений патроном некомерційної організації Trust Oldham, офіційної асоціації вболівальників «Олдем Атлетик». У листопаді 2007 року кандидатура Ройла на пост головного тренера розглядалася клубами «Лестер Сіті» і «Віган Атлетік», але в обох випадках він сам відмовлявся.[18]

15 березня 2009 року Ройл, після відставки Джона Шерідана, тимчасово очолив «Олдем Атлетик»[19]. У квітні йому запропонували роботу на постійній основі[20], але 28 квітня Джо відмовився, оголосивши, що покине клуб після фінальної гри сезону[21].

2 червня 2014 року було оголошено, що Ройл приєднається до «Норвіч Сіті» в якості консультанта нового тренера Ніла Адамса.

14 липня 2014 року було оголошено, що Ройл поряд з Девідом Ансвортом допомагатиме «Евертону» у розвитку молоді. А 12 травня 2016 року, після відходу Роберто Мартінеса Ройл допомагав Ансворту у фінальній грі «Евертона» в проти «Норвіч Сіті»[22][23].

У жовтні 2018 року Ройл був призначений директором клубу «Віган Атлетік»[24].

• Чемпіон Англії (1):

«Евертон»: 1969/70

• Володар Суперкубка Англії (1):

«Евертон»: 1970

• Володар Кубка англійської ліги (1):

«Манчестер Сіті»: 1975/76

• Володар Кубка Англії (1):

«Евертон»: 1994/95

• Володар Суперкубка Англії (1):

«Евертон»: 1995

• Тренер місяця англійської Прем'єр-ліги: лютий 1994[25]
• Тренер місяця англійського Чемпіоншипу: листопад 2004[26]