Джуліо Беллі

Джуліо Беллі народився у Лонджано, що поблизу Форлі на південний захід від Равенни у 1560 році. Навчався у Неаполі, але більшість життя провів у Північній Італії.

Відповідно до власного твердження, що міститься у присвяті його Missarum sacrarumque cantionum (1595)[1], він був учнем Джовантомазо Чімелло до 1569 року. Повернувся до Лонджано, вступив до місцевого францисканського монастиря 30 вересня 1579 року.

Очевидно маючи жвавий характер, Беллі працював у різних місцях, пересуваючись головним чином між Венето та Емілією-Романьєю: 7 листопада 1582 року стає капельмейстером при Соборі Імоли; з 20 травня1590 року, протягом трьох років, виконує аналогічні функції у церкві Санта Марія ін Кастелло у Карпі; з наступного, 1591, року працює у Болоньї при Базиліці Сан Франческо, можливо у Феррарі і пізніше у Венеції в церкві Ка' Ґранди; у 1596 році обіймає таку ж посаду в соборі Монтаньяни.

З 1597 року працює у Феррарі капельмейстером при дворі герцога Альфонсо II д'Есте та в Академії делла Морте (Accademia della Morte); знову змінює багато місць проживання та роботи, також виконуючи обов'язки маестро у Озімо, Равенні, Реджо та Форлі. Після подальших переміщень, серед яких праця при Базиліці Сант'Антоніо у Падуї, у 1621 році повернувся нарешті до Імоли. Де б не розгорталась його діяльність, він у всіх користувався репутацією поважної людини і пречудового музиканта. Романьйольский філолог та філософ абат Джованні Крістофано Амадуцці (1740—1792) назвав Беллі «musicae artis peritissimum» (лат. найдосвідченіший в мистецтві музики).

На початку Беллі притримувався «класичного» стилю своєї епохи, що відбивався у музичних писаннях Палестріни (ще живого, але вже вшанованого як найвеличнішого поліфоніста), однак він зазнавав також впливів поліхоральної музики. В останніх працях спостерігаються нові, сучасні композиційні тенденції, що полягають у використанні басо контінуо. Після такого поєднання, провівши деякі модифікації творів і привівши їх у відповідність з «канонами», композитор перевидав їх у декількох антологіях, які користувались авторитетом до кінця епохи.

Беллі належать численні меси та псалми у царині сакральної музики, канцони та мотети — світської. Деякі з останніх були популярними за межами Італії і увійшли до антологій Томаса Морлі.

Крім того, Беллі був автором Правил контрапункту (Regole di contrappunto); близько сторіччя по тому, Джузеппе Оттавіо Пітоні приєднав до цього твору 13 сторінок додатків (Додатки до Правил контрапункту Джуліо Беллі (Aggiunte alle Regole di contrappunto di Giulio Belli)).

1. Ця книга, як і інші в подальшому, була перевидана Беллі у 1607 з доданням басо контінуо; cfr. il § Stile.

• Sergio Durante, Giulio Belli in «Dizionario Enciclopedico Universale della Musica e dei Musicisti», ed. UTET, Torino, ISBN 88-02-03930-5
• Anna Maria Monterosso Vacchelli, Giulio Belli in «Dizionario Biografico degli Italiani», Treccani
• Othmar Wessely-Walter Kreyszig, Giulio Belli in «New Grove Dictionary», ed. Stanley Sadie, London, Macmillan Publishers Ltd., 1980, ISBN 1-56159-174-2

• Стаття в італійськомовній Вікіпедії станом на 4 січня 2012

• Канцона на 3 - YouTube
• Ноти - ChoralWiki (англ.)