Реджо-нель-Емілія

Реджо-нель-Емілія (італ. Reggio nell'Emilia) — місто та муніципалітет в Італії, у регіоні Емілія-Романья, столиця провінції Реджо-Емілія.

Реджо-нель-Емілія
Reggio nell'Emilia
Муніципалітет
Країна  Італія
Регіон Емілія-Романья
Провінція Реджо-Емілія
Код ISTAT 035033
Поштові індекси 42100
Телефонний код 0522
Координати 44°42′00″ пн. ш. 10°38′00″ сх. д.
Висота 58 м.н.р.м.
Площа 231,56 км²
Населення 171 655 (31-12-2014)
Густота 741,3 ос./км²
Розміщення
 
Мапа
Влада
Мер Luca Vecchi (5-6-2014)
Офіційна сторінка

Місто розміщене на відстані[1] приблизно 350 км на північний захід від Риму, 65 км на захід від Болоньї.

Населення — 171 655 осіб (2014)[2]. Щорічний фестиваль відбувається 24 листопада. Покровитель — San Prospero vescovo.

Історія

Місто було засноване у 187 до н. е. та названа по імені консула Марка Емілія Лепіда. Ще у IV столітті місто мало власного єпископа Місто зазнало сильного руйнування від варварських нападів. Король лангобардів АлбойнАльбоин зробив його одним з центрів Лангобардського королівства. У 899 році місто піддалось набігу мадярів. В 1002 році відійшов до маркграфів Тосканських.

Площа Сан-Просперо

З XII століття місто виступає як член Ломбардської ліги та як самостійна міська республіка. Комуну роздирало криваве протиборство між найсильнішими родинами. У XIV столітті до боротьби за місто приєдналися вельможні сімейства Д'есте, Ґонзаґа та Вісконті, а також папи римські.

У 1409 році місто відійшло до роду Д'есте, яке володіло ним аж до Наполеонівських воєн. Фактично місто входило до складу герцогства Модена та Редджо, хоча де-юре було виділене в герцогство Реджо. За правління Д'есте у місті почався підйом торгівлі та зодчества. З Реджо нерозривно пов'язані імена двох великих поетів кватроченто — Боярдо й Аріосто.

В 1513 році містом оволодів папа Юлій II, проте папське правління в цій частині Емілії тривало не більше 10 років. У 1796 році в Реджо увійшов Наполеон, який проголосив створення тут Циспаданской республіки. З 1810 року титул герцога Реджо носив маршал Удіно.

Саме в Реджо вперше з'явився сучасний італійський прапор та пролунав марш Домбровського.

Віденський конгрес повернув Реджо моденским герцогам не раз піднімалися проти своїх правителів. У 1860 році місто увійшло до складу об'єднаної Італії. У політичному житті XX століття домінували соціалісти і (у повоєнні роки) комуністи. У 1980-х роках в місті записувалася рок-група CCCP Fedeli alla linea.

Пам'ятки

У Реджо-нель-Емілія знаходиться більше п'ятнадцяти чудових замків, які є доказом славного середньовічного періоду. Серед них варто відзначити палаци Дожів, єпископів, Комуналь і Анчині. У палаці Комуналь розміщується музей італійського прапора і кімната триколора.

У центрі пролягає стародавня римська дорога Емілія, що з'єднує місто з Пармою. Цим пояснюється наявність безлічі красивих будівель 16-17 ст.

Однією з головних святинь Емілії є базиліка Мадонна делла-Ґ'яра (1597—1619).

У місті також є такі пам'ятки як Базиліка Сан-Просперо, Театр Валлі (1852—1857), Будинок Аріосто.

Вілла Леві.

Клімат
Клімат Реджо-нель-Емілія (1961–1990)
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C 4,2 7,2 12,8 17,2 22,3 26,8 29,6 28,8 24,2 17,5 10,5 5,5 17,2
Середня температура, °C 1,3 3,7 8,5 12,6 17,3 21,5 24,0 23,4 19,5 13,7 7,7 2,9 13,0
Середній мінімум, °C −1,6 0,1 4,2 8,1 12,3 16,2 18,5 18,1 14,7 10,0 4,9 0,4 8,8
Норма опадів, мм 47 45 58 73 71 57 35 39 57 84 77 57 700
Базиліка Мадонна делла-Ґ'яра

Демографія

Населення за роками[3]:

Барокова церква Сан-Джорджо.

Станом на 31 грудня 2014 року в муніципалітеті офіційно проживало 28 955 іноземців з 129 країн, серед них 3334 громадяни країн Євросоюзу та 2324 громадяни України.[4] У місті було найбільше громадян таких держав:

Площа Прамполіні

Дуже багато внутрішніх мігрантів з Південної Італії, зокрема з регіонів Абруццо, Калабрія та Кампанія.

Персоналії
Реджо-нель-Емілія на мапі провінції Реджо-Емілія

Сусідні муніципалітети

Міста-побратими

Див. також

Примітки
  1. Фізичні відстані та напрямки розраховані за координатами муніципалітетів
  2. Демографічний баланс 2014 року та населення на 31 грудня. ISTAT. Процитовано 25 грудня 2014.(італ.)
  3. Наведено за італійською вікіпедією (28.12.2015).
  4. Cittadini Stranieri [іноземні громадяни] (італ.). ISTAT. Процитовано 12 серпня 2016.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.