Дзигівка

У селі річка Дзигівка впадає у Коритну, праву притоку Русави.

У селі знаходиться гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення Джерело «Дзигівське».

• Барин Степан Якович (1914—1983) — радянський сталевар, новатор виробництва, Герой Соціалістичної Праці.
• Варшавський Аркадій Йосипович — стоматолог, письменник.
• Добрянський Віктор Леонтьевіч — засновник та директор одеського оптово-роздрібного ринку «Сьомий кілометр».
• Олександр Олексійович Кривіцький (1886 −1946) — педагог і краєзнавець[3].
• Луцький Сергій Артемович — письменник.
• Петров Сергій Олександрович (1965—2014) — капітан резерву Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Станіслав Райко (1873—1937) — адміністратор Іспанської парафії з 1922 по 1928 р.
• Теодор Бекман (1895—1973) — вчений та автор книг з менеджменту.
• Шамура Данило Гнатович (1918—1997) — Герой Радянського Союзу[4].

Шипіт — підземне джерело водопостачання

Дзигівка — колишнє власницьке містечко, центр Дзигівської волості, Ямпільського повіту Подільської губернії.

Дзигівка — миловидне село, розташоване в глибокій балці річки Коритної та її притоки Дзигівки. За народними переказами свою назву отримало від свого засновника — козака Дзиги, що багато століть тому оселився на березі річки Коритної. У селі й досі проживають прямі нащадки козака засновника і носять прізвище Дзиговські. Тобто можна стверджувати, що починало своє існування село як козацький зимівник. На карті Брацлавського воєводства, складеній на початку XVII століття французьким інженером Бопланом, який знаходився в той час на службі у польського уряду, село Дзигівка зазначене як досить великий населений пункт. У час захоплення українських земель польсько-шляхетськими загарбниками, після Люблінської унії 1569-го року, село Дзигівка з навколишніми селами перейшло до феодальних володінь графів Потоцьких. Є відомості, що дзигівське козацтво брало активну участь у національно-визвольних змаганнях середини XVII століття, під проводом Богдана Хмельницького. Дзигівські козаки й прості селяни були в загонах Максима Кривоноса, Данила Нечая та Івана Богуна. 21 листопада 1764 року в день, коли весь православний світ святкував Собор Архистратига Михаїла, у селі було засновано Свято-Михайлівську церкву. У XVIII столітті Дзигівка входила до володінь князів Любомирських. А в 1787 році польський король Станіслав-Август дав селу привілей і те стало містечком, отримавши разом з тим право на проведення ярмарків, що проходили тут зазвичай раз у два тижні. З 1793-го року, внаслідок другого поділу Польщі, українські землі від Південного Бугу до Дністра, у тому числі і містечко Дзигівка, ввійшли до складу Російської імперії. У період з початку XIX століття містечко пов'язують з ім'ям Ярошинського. 1804-го року в Дзигівці було відкрито костел, окрасою якого стала скульптура Божої Матері заввишки 16 метрів, що стояла на площі перед будівлею костелу. Є свідчення про те, що дана скульптура була встановлена управляючим містечка в подарунок Ярошинському. Костел, який ви бачите на фотографії, можна відвідати і сьогодні; шкода, що не зберігся вищезгаданий монумент (зруйновано у 1919 році). Костел і скульптура Божої Матері стали візитівкою містечка. Крім того, згодом його неймовірно прославили багатолюдні ярмарки з широким вибором різноманітних товарів. Відкриття у 1912 році земської лікарні на 10 ліжок мало велике значення не тільки для Дзигівки — вона обслуговувала й 12 навколишніх сіл. Першим лікарем цієї лікарні був Рогозинський Констянтин Митрофанович. Жителі села ревно берегли будівлю лікарні — вона збереглася до наших днів і є гарним прикладом російського класицизму в провінційній архітектурі. Досі село зберігає давню ярмаркову традицію, відновлено костел, що активізувало католицьку общину, розчищаються старі цвинтарі та інші об'єкти історичного значення.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 4666 осіб, з яких 2110 чоловіків та 2556 жінок.[5]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 4126 осіб.[6]

• Дзигі́вка // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.735-736

• Погода в селі Дзигівка
• Мапа
• Дзигівська сільська рада^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• Україна Неймовірна
• Господарства всіх форм власності^{[недоступне посилання з квітня 2019]}