Довженко Леся Григорівна

Довженко Леся Григорівна (23 лютого 1948, Київ — 22 серпня 2011, Київ) український художник, член Національної Спілки художників України; (1982).

Довженко Леся Григорівна
При народженні Довженко Леся Григорівна
Народження 23 лютого 1948(1948-02-23)
м. Київ, УРСР
Смерть 22 серпня 2011(2011-08-22) (63 роки)
  Київ
Національність українка
Країна  Україна
Жанр живопис, гобелени, графіка, мозаїка
Навчання Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (1971)
Діяльність художниця
Роки творчості 1972–2011

Біографія

Довженко Леся Григорівна народилась 23.02.1948 р. у м. Київ. Закінчила Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (1971). Педагогами з фаху були Роман Сельський, Карло Звіринський. Л. Довженко працювала в галузі живопису, декоративно-прикладного та монументального мистецтва. З 1982 року член Національної Спілки художників України. Її роботи окрім України експонувалися в Австралії, Швеції, Італії, Данії, Чехії.

Родина Л. Довженко належить до роду Довженків:  Довженко Григорій Овксентійович (батько Л.Довженко — український художник-монументаліст, заслужений художник України), Тарас Григорович Довженко (брат Л.Довженко — український архітектор, заслужений архітектор України), Леле (донька Л.Довженко — талановитий, вже неодноразово нагороджений майстер графіки).

В різні періоди життя Л. Довженко спілкувалася і приятелювала з такими зірками сучасного українського мистецтва, як Андрій Чебикін, Тіберій Сільваші, а також вже покійними, Олександрою Праховою[недоступне посилання з липня 2019], Валерієм Ласкаржевським та іншими митцями.

Померла Л. Г. Довженко 22 серпня 2011 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі.

Про творчість Л. Г. Довженко

На ювілейній виставці Л. Довженко співробітниця галереї «Митець», Лариса Коваленко зауважила (Див.), що цю художницю розуміють не всі, але цінять ті, хто бачить не просто картину, а завжди зуміє розгледіти глибокий, іноді навіть філософській зміст картин Лесі Довженко. Вони не відрізняються чіткістю, точністю ліній. Але саме ця легка «недбалість» робить жіночі образи виразними. До того ж більша частина живописних робіт не обрамлена, що дає додатковий акцент зображенню. Серед її робіт особливо увагу привертають гобелени. Просто-таки заворожує «Пейзаж для двох» проникливий, зворушливо-чуттєвий сюжет, хоча виконаний переважно нитками холодних тонів — синього, коричневого, чорного. Героїня іншої примітної роботи — «Голуби»- стоїть в оточенні птиць, і у неї самої обличчя голубки. Художниця відразу з головою занурює глядача в глибини Трипільської культури. Від цих робіт віє язичницькою архаїкою та поетичним світовідчуттям прадавніх слов'ян із їхніми міфологічними уявленнями про світобудову та нероздільність людського буття і природи (гобелен «Птахи», монументальний розпис «Зв'язок часів»). Леся Довженко — художник-філософ. Весь навколишній світ і людина з її простими і складними почуттями для художниці — джерело роздумів. Вона закохана в саму Любов і передає цю закоханість серією жіночих портретів і чарівних дитячих образів («Серед кущів», «Дитяче свято»).

А ось що писала у передмові до буклету ювілейної виставки творів Лесі Довженко лауреат Національної премії України Імені Тараса Шевченка, заслужений діяч мистецтв України Зоя Чегусова:

«У гобеленах, батиках, живописних творах, графічних аркушах Лесі Довженко реальність гармонічно поєднується з фантастичними образами, породженими уявою.

Довкілля є для художниці джерелом роздумів, проте воно ніколи не стає об'єктом безпосереднього відтворення на полотні. основна тема її творів — Жінка і Любов. На чарівному образі жінки концентрується багатобарвне бачення світу, в ній природа, джерело всього сущного, людська простота і окладність. Лейтмотивом проходить образ матері, яка в космологічних і міфологічних уявленнях наших предків мислилась як Праматор світу.

Палко закохана впродовж багатьох років у трипільську культуру, художниця прагне у своїй творчості Усвідомити й відтворити пластичний код мистецтва стародавніх слов'ян. Поетичне світобачення художниці побудоване, як і в стародавніх предків, на нероздільності людського життя і природи, з її стихіями Вогню та Води, тваринами, птахами, рослинами.

У багатьох її творах угадуються риси образотворчості архаїки язичництва, яке крізь тисячоліття вважається плоттю від плоті мистецтва XX ст.

Вони свідчать про належність до національної традиції монументального і декоративно-прикладного давньослов'янського мистецтва староукраїнської ікони, духовного живопису доби середньовіччя. Творчість Лесі Довженко — явище надзвичайно органічне в українській культурі на межі століть. Вона з повагою звертається до досвіду своїх львівських учителів Романа Сельського, Карла Зверинського, Володимира Овсійчука, які з'єднали українське мистецтво з європейським, а також зі спадщиною монументалістів 20 — 30 років, перед усім свого батька Григорія Довженка. І тут важливі не буквальні запозичення формальної мови, а бажання сприйняти дух їхньої творчої незалежності, турботливе ставлення до національної самобутності мистецтва.»

Пізніше, вже після смерті мисткені, З. Чегусова, характеризуючи творчість Л. Довженко, писала: Творчість Лесі Довженко сприймалася надзвичайно органічною в контексті художнього процесу межі ХХ-ХХІ століть: вона репрезентувала глибоку належність до національної традиції — монументального й ужиткового давньослов'янського мистецтва, старо-української ікони, сакрального живопису доби середньовіччя. … Реальність в її живописних творах гармонійно поєднувалась із фантастичними образами, породженими уявою. Навколишня дійсність слугувала для художниці джерелом роздумів і мрій, проте вона ніколи не була об'єктом безпосереднього відтворення на полотні чи в ткацтві або в розписах на тканині..[1]

З окремими зразками її робіт (живопис, гобелени) можна познайомитися на сторінках Інтернету «Art of Ukraine», а також та.

Леся Григорівна Довженко — учасниця багатьох всеукраїнських, групових, персональних виставок в Україні і за її межами з 1980 року.

Основні виставки

Групові :

1987 — Виставка творчого об'єднання «Погляд», м. Київ.

1988 — «Діалог через віки», м. Київ.

1991 — Виставки творчого об'єднання «Погляд» — «100 українських митців світу — 100-річчю українських поселень в Канаді», Державний музей українського образотворчого мистецтва, м. Київ.

1993 «Родовід» Культурно-мистецький центр «Український дім», м. Київ.

1998 — Міжнародний артфестиваль. Український Дім, Київ, Україна.

1999 — «Мистецтво України», Національний художній музей. Київ, Україна.

2008 — Виставка у Київському Музеї гетьманства, м. Київ.

2011 — Всеукраїнське трієнале художнього текстилю, м. Київ.


Персональні :

1994 — Галерея «Брама», м. Київ.

1995 — Фонд культури, м. Київ.

1996 — Галерея «Nexus», Аделаїда, Австралія.

1997 — «Спогади про Австралію», галерея «36», м. Київ.

1999 — Галерея «Art-east», м. Київ.

2008 — Персональна виставка Лесі Довженко (живопис, графіка, гобелени, батик) у галереї «Митець», м. Київ.


Міжнародні :

1990 — Мальме, Швеція.

1991 — «Відьомське коло», Оденсе, Данія.

1997 — «Франція — Україна». Тулуза, Франція.

1999 — Арт-ярмарка, Падуя, Італія.

2000 — «Японія — Україна». Групова виставка живопису. Київ, Україна.


Місцезнаходження творів

Україна : м. Київ, Національний художній музей.

м. Львів, Музей етнографії та художнього промислу,

Посольства України в Бельгії, Угорщині, Чехії. приватні колекції в Італії, Швеції.


Примітки

  1. Чегусова З. А. Світлої пам'яті Лесі Довженко // Образотворче мистецтво. — 2011. — ч. 3-4. — C. 159.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.