Довлатов Сергій Донатович

Сергій Довлатов
Серге́й Дона́тович Довла́тов-Ме́чик
Ім'я при народженні рос. Сергей Донатович Мечик
Народився 3 вересня 1941(1941-09-03)
Уфа
Помер 24 серпня 1990(1990-08-24) (48 років)
Нью Йорк
·серцева недостатність
Поховання
Маунт-Геброн : 
Громадянство  СРСР,  США
Національність євреї і американці вірменського походженняd
Діяльність письменник, журналіст
Alma mater Санкт-Петербурзький державний університет і School # 206d
Мова творів російська
Роки активності з 1960
Напрямок екзистенціалізм
Жанр автобіографічна проза
Сайт: sergeidovlatov.com
 Довлатов Сергій Донатович у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах

Сергій Довлатов (за паспортом Сергій Довлатов-Мечик; рос. Серге́й Дона́тович Довла́тов-Ме́чик; *3 вересня 1941(19410903), Уфа — †24 серпня 1990, Нью-Йорк) — російський письменник та журналіст єврейсько-вірменського походження.

Життєпис

Сергій Довлатов народився 3 вересня 1941 року в Уфі, у родині театрального режисера, єврея за походженням[1] Доната Ісааковича Мечика (1909—1995) і літературної коректорки Нори Сергіївни Довлатової (1908—1999), вірменки за походженням.

З 1944 року жив у Ленінграді. 1959 року вступив на відділення фінської мови філологічного факультету Ленінградського державного університету і вчився там два з половиною роки.[2] Спілкувався з ленінградськими поетами Євгеном Рейном,[3] Анатолієм Найманом, Йосипом Бродським і письменником Сергієм Вольфом («Невидима книга»), художником Олександром Неждановом. З університету його було виключено за неуспішність.

Згодом три роки прослужив у внутрішніх військах, охороняючи виправні колонії в Республіці Комі (селище Чиньяверек). За спогадами Бродського,[4] Довлатов повернувся з армії «як Толстой з Криму, з сувоєм оповідань і трохи приголомшеним поглядом».

Довлатов вступив на факультет журналістики ЛДУ, працював у студентській багатотиражці Ленінградського кораблебудівного інституту «За кадры верфям», писав оповідання.

Могила Довлатова в Нью-Йорку.
Пам'ятна табличка на домі Сергія Довлатова в СПб по вулиці Рубінштейна

Його запросили до групи «Горожане», яку заснували Марамзін, Єфімов, Вахтін і Губін.[5] Працював літературним секретарем Віри Панової.[6]

З вересня 1972 до березня 1975 жив у Естонії. Для отримання талліннської прописки близько двох місяців працював кочегаром в котельні, разом із тим був позаштатним кореспондентом газети «Советская Эстония». Пізніше його прийняли на роботу в щотижневу газету «Моряк Эстонии», яку випускало Естонське морське пароплавство, де він займав посаду відповідального секретаря. Був позаштатним співробітником міської газети «Вечерний Таллин».[7] Влітку 1972 року його прийняли на роботу у відділ інформації газети «Советская Эстония». У своїх оповіданнях, які увійшли до книги «Компроміс», Довлатов описує історії зі свого журналістської практики кореспондента «Советская Эстония», а також розповідає про роботу редакції та життя своїх колег-журналістів. Набір його першої книги «П'ять кутів» у видавництві «Eesti Raamat» було знищено за вказівкою КДБ Естонської РСР.[8]

Працював екскурсоводом в Пушкінському заповіднику під Псковом (Михайлівське). 1975 року повернувся до Ленінграда. Працював у журналі «Костёр».[9] Писав прозу, проте журнали відкидали його твори. Оповідання на виробничу тему «Інтерв'ю» було опубліковано 1974 року в журналі «Юность».[10]

Довлатов публікувався в самвидаві, а також у емігрантських журналах «Континент», «Время и мы».[11]

1978 року через переслідування з боку влади Довлатов емігрував із СРСР, оселившись у Нью-Йорку, де став головним редактором щотижневої газети «Новый американец». Членами його редколегії були Борис Меттер; Олександр Геніс; Петро Вайль; Ніна Аловерт — балетний і театральний фотограф, автор багатьох фотографій Довлатова; Григорій Рискін — поет і есеїст, та інші. Газета швидко завоювала популярність в емігрантському середовищі. Одна за одною виходили книги його прози. До середини 1980-х років домігся великого читацького успіху, друкувався в престижних журналах «Партизан Ревью» і «The New Yorker».

За дванадцять років еміграції видав дванадцять книг у США та Європі. В СРСР письменника знали за самвидавом та авторською передачею на радіо «Свобода».

Сергій Довлатов помер 24 серпня 1990 року в Нью-Йорку від серцевої недостатності. Похований у вірменській частині єврейського цвинтаря «Маунт-Геброн» в нью-йоркському районі Квінс.[12]

Твори

Екранізація творів
  • 1992 — «По прямій» — художній фільм за мотивами оповідань С. Довлатова, реж. Сергій Чліянц
  • 1992 — «Комедія строгого режиму» — художній фільм за мотивами твору «Зона» С. Довлатова, реж. Володимир Студенников

Примітки
  1. Родня и факты биографии(рос.)
  2. Сергей Донатович Довлатов(рос.)
  3. Евгений Рейн Мне скучно без Бродского и Довлатова. «Дело» (19 января 2004). Архівовано 24 серпня 2011 у WebCite(рос.)
  4. Иосиф Бродский О Сереже Довлатове. официальный сайт Г. А. Явлинского (03 сентября 2003). Архівовано 25 січня 2012 у Wayback Machine.(рос.)
  5. Игорь Ефимов Расширяя границы возможного. журнал «Новый Берег», № 10, 2005.(рос.)
  6. Сергей Довлатов Соло на ундервуде.(рос.)
  7. Татьяна Скрябина Довлатов, Сергей Донатович. энциклопедия «Кругосвет».(рос.)
  8. Евгений Рейн Несколько слов вдогонку. — Журнал «Звезда». — СПб., 1994, № 3(рос.)
  9. Довлатов Сергей Донатович. www.sem40.ru. Архівовано 21 жовтня 2011 у Wayback Machine.(рос.)
  10. Тамара Зибунова Пылесос работает до сих пор. «Новая газета» (22 августа 2002). Архівовано 27 вересня 2011 у Wayback Machine.(рос.)
  11. Сергей Довлатов «Дар органического беззлобия», интервью Виктору Ерофееву(рос.)
  12. Довлатов и окрестности. «Смерть и другие заботы», Александр Генис, Радио «Свобода», 18 апреля 2007 г.(рос.)

Посилання
Сайти, присвячені Довлатову
Радіопередачі, присвячені Довлатову
Твори
Рецензии
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.