Довлатов Сергій Донатович
Сергій Довлатов | ||||
---|---|---|---|---|
Серге́й Дона́тович Довла́тов-Ме́чик | ||||
Ім'я при народженні | рос. Сергей Донатович Мечик | |||
Народився |
3 вересня 1941 Уфа | |||
Помер |
24 серпня 1990 (48 років) Нью Йорк ·серцева недостатність | |||
Поховання | ||||
Громадянство |
![]() ![]() | |||
Національність | євреї і американці вірменського походженняd | |||
Діяльність | письменник, журналіст | |||
Alma mater | Санкт-Петербурзький державний університет і School # 206d | |||
Мова творів | російська | |||
Роки активності | з 1960 | |||
Напрямок | екзистенціалізм | |||
Жанр | автобіографічна проза | |||
Сайт: sergeidovlatov.com | ||||
| ||||
![]() | ||||
![]() |
Сергій Довлатов (за паспортом Сергій Довлатов-Мечик; рос. Серге́й Дона́тович Довла́тов-Ме́чик; *3 вересня 1941, Уфа — †24 серпня 1990, Нью-Йорк) — російський письменник та журналіст єврейсько-вірменського походження.
Життєпис
Сергій Довлатов народився 3 вересня 1941 року в Уфі, у родині театрального режисера, єврея за походженням[1] Доната Ісааковича Мечика (1909—1995) і літературної коректорки Нори Сергіївни Довлатової (1908—1999), вірменки за походженням.
З 1944 року жив у Ленінграді. 1959 року вступив на відділення фінської мови філологічного факультету Ленінградського державного університету і вчився там два з половиною роки.[2] Спілкувався з ленінградськими поетами Євгеном Рейном,[3] Анатолієм Найманом, Йосипом Бродським і письменником Сергієм Вольфом («Невидима книга»), художником Олександром Неждановом. З університету його було виключено за неуспішність.
Згодом три роки прослужив у внутрішніх військах, охороняючи виправні колонії в Республіці Комі (селище Чиньяверек). За спогадами Бродського,[4] Довлатов повернувся з армії «як Толстой з Криму, з сувоєм оповідань і трохи приголомшеним поглядом».
Довлатов вступив на факультет журналістики ЛДУ, працював у студентській багатотиражці Ленінградського кораблебудівного інституту «За кадры верфям», писав оповідання.


Його запросили до групи «Горожане», яку заснували Марамзін, Єфімов, Вахтін і Губін.[5] Працював літературним секретарем Віри Панової.[6]
З вересня 1972 до березня 1975 жив у Естонії. Для отримання талліннської прописки близько двох місяців працював кочегаром в котельні, разом із тим був позаштатним кореспондентом газети «Советская Эстония». Пізніше його прийняли на роботу в щотижневу газету «Моряк Эстонии», яку випускало Естонське морське пароплавство, де він займав посаду відповідального секретаря. Був позаштатним співробітником міської газети «Вечерний Таллин».[7] Влітку 1972 року його прийняли на роботу у відділ інформації газети «Советская Эстония». У своїх оповіданнях, які увійшли до книги «Компроміс», Довлатов описує історії зі свого журналістської практики кореспондента «Советская Эстония», а також розповідає про роботу редакції та життя своїх колег-журналістів. Набір його першої книги «П'ять кутів» у видавництві «Eesti Raamat» було знищено за вказівкою КДБ Естонської РСР.[8]
Працював екскурсоводом в Пушкінському заповіднику під Псковом (Михайлівське). 1975 року повернувся до Ленінграда. Працював у журналі «Костёр».[9] Писав прозу, проте журнали відкидали його твори. Оповідання на виробничу тему «Інтерв'ю» було опубліковано 1974 року в журналі «Юность».[10]
Довлатов публікувався в самвидаві, а також у емігрантських журналах «Континент», «Время и мы».[11]
1978 року через переслідування з боку влади Довлатов емігрував із СРСР, оселившись у Нью-Йорку, де став головним редактором щотижневої газети «Новый американец». Членами його редколегії були Борис Меттер; Олександр Геніс; Петро Вайль; Ніна Аловерт — балетний і театральний фотограф, автор багатьох фотографій Довлатова; Григорій Рискін — поет і есеїст, та інші. Газета швидко завоювала популярність в емігрантському середовищі. Одна за одною виходили книги його прози. До середини 1980-х років домігся великого читацького успіху, друкувався в престижних журналах «Партизан Ревью» і «The New Yorker».
За дванадцять років еміграції видав дванадцять книг у США та Європі. В СРСР письменника знали за самвидавом та авторською передачею на радіо «Свобода».
Сергій Довлатов помер 24 серпня 1990 року в Нью-Йорку від серцевої недостатності. Похований у вірменській частині єврейського цвинтаря «Маунт-Геброн» в нью-йоркському районі Квінс.[12]
Твори
Екранізація творів
- 1992 — «По прямій» — художній фільм за мотивами оповідань С. Довлатова, реж. Сергій Чліянц
- 1992 — «Комедія строгого режиму» — художній фільм за мотивами твору «Зона» С. Довлатова, реж. Володимир Студенников
Примітки
- Родня и факты биографии(рос.)
- Сергей Донатович Довлатов(рос.)
- Евгений Рейн Мне скучно без Бродского и Довлатова. «Дело» (19 января 2004). Архівовано 24 серпня 2011 у WebCite(рос.)
- Иосиф Бродский О Сереже Довлатове. официальный сайт Г. А. Явлинского (03 сентября 2003). Архівовано 25 січня 2012 у Wayback Machine.(рос.)
- Игорь Ефимов Расширяя границы возможного. журнал «Новый Берег», № 10, 2005.(рос.)
- Сергей Довлатов Соло на ундервуде.(рос.)
- Татьяна Скрябина Довлатов, Сергей Донатович. энциклопедия «Кругосвет».(рос.)
- Евгений Рейн Несколько слов вдогонку. — Журнал «Звезда». — СПб., 1994, № 3(рос.)
- Довлатов Сергей Донатович. www.sem40.ru. Архівовано 21 жовтня 2011 у Wayback Machine.(рос.)
- Тамара Зибунова Пылесос работает до сих пор. «Новая газета» (22 августа 2002). Архівовано 27 вересня 2011 у Wayback Machine.(рос.)
- Сергей Довлатов «Дар органического беззлобия», интервью Виктору Ерофееву(рос.)
- Довлатов и окрестности. «Смерть и другие заботы», Александр Генис, Радио «Свобода», 18 апреля 2007 г.(рос.)
Посилання
- Сайти, присвячені Довлатову
- Сайт про Сергія Довлатова(рос.)
- Меморіальна сторінка Сергія Довлатова(рос.)
- Сергій Довлатов у Пушкінських Горах(рос.)
- Радіопередачі, присвячені Довлатову
- В честь Сергея Довлатова, Анна Плотникова, «Голос Америки», 2004.(рос.)
- Довлатов и окрестности. Цикл передач Александра Гениса на Радио «Свобода», март — апрель 2007.(рос.)
- Твори
- Юмор — украшение нации…(рос.)
- «Соло на „Ундервуде“».(рос.)
- Рецензии
- Иванова Н. Чужие письма читать рекомендуется: Сергей Довлатов — Игорь Ефимов. Эпистолярный роман. — М.: Захаров, 2001. — 463 с. // Знамя. 2001. № 5.(рос.)