Долик Любов Юріївна

Любов Долик народилась у сім'ї друкарів Юрія Ковальчука (1929—1998) і Катерини Ковальчук (в дівоцтві Наконечна, *1936), що працювали у Старосамбірській районній друкарні. У 1972—1982 роках навчалася в Старосамбірській середній школі, директором якої тоді був Михайло Рашкевич. Люба була відмінницею, завдяки класному керівнику Яніні Ткачук приділяла особливу увагу математиці й перемагала на шкільних та районних олімпіадах, а у шостому класі стала призером на обласній математичній олімпіаді. Закінчивши школу із золотою медаллю, 1982 року вступила на електрофізичний факультет (спеціальність — прикладна математика) Львівського політехнічного інституту, який закінчила у 1987-му.

З серпня по жовтень 1987 року працювала технологом на Хирівському заводі «Меридіан», куди була скерована за державним розподілом. У листопаді 1987 оформила перевід на Львівське ВО «Полярон». У вересні 1993 року, коли на «Поляроні» почалися затримки з виплатами заробітної плати, влаштувалася на роботу спеціалістом І категорії у відділі програмного супроводу Центру нарахуванню та виплати пенсій. Після того, як Центр передано в підпорядкування Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Любов Долик працює на тому ж робочому місці, а 2005 року стала начальником цього відділу.

З 1982 року Любов Долик проживає у Львові. Має сестру — Галину Бакрову (*1958). Заміжня. Чоловік — Валерій Долик (*1959), донька — Вікторія (*1988).

Першого вірша — «Переспіви Мавки» — Любов Долик написала у 1980 році, під впливом почутого на уроці літератури твору «Лісова пісня» Лесі Українки. У вересні того ж року опублікувала свої вірші в районній газеті «Радянське Прикарпаття». Відтоді довгий час писала «в шухляду», вважаючи, що її твори недосконалі й не варті уваги. У 1999 році познайомилася з поетесою Марією Людкевич, яка дала Любові Долик майстер-клас в поезії і стала літературним редактором її першої збірки поезії «Недозволена розкіш», яка вийшла у світ 2000 року. Друкувалась у виданнях «Прикарпаття», «Літературний Львів», «Дзвін», «Пектораль», «Київська Русь», «Слово Просвіти», «Форум», «Ірпінські поетичні зустрічі» та інших, постійно співпрацює з львівською газетою «Життя», видала п'ять збірок поезій: «Недозволена розкіш», «Біла квітка. Чорне коло», «Перша заповідь трави», «…І прирікаю тобі любов», «Фотографії снів».

У 2005 році Любов Долик вступила в Національну спілку письменників України. Влітку того ж року взяла участь у літературному конкурсі на фестивалі «Бойківські фестини». У 2005—2007 роках вона здобула один диплом першого ступеня і два — другого ступеня відповідно на дев'ятому, десятому та одинадцятому конкурсі імені Мирона Утриска в Турці.

У жовтні 2008 року поетеса побувала на Сигітському поетичному фестивалі імені Нікіти Стенеску (Румунія), де познайомилася з угорським поетом Ароном Ґаалом і вирішила спробувати свої сили у перекладацтві. З допомогою цього поета Любов Долик перекладає з угорської. У 2009 році вийшла книжка «У долі твоїй подряпина». Це 33 поезії Арона Ґаала, передані українською і російською мовами.

З 2006 року Любов Долик публікує твори на літературних сайтах в Інтернеті: «Анумо знову віршувать», «Гоголівська академія», «Поетичні майстерні». У липні 2011-го стала учасницею Уманського літературного фестивалю, який зібрав авторів з літературного сайту «Поетичні майстерні». У лютому 2012 року була на зустрічі поетів у ірпінському Будинку творчості НСПУ, де відбувся літературний форум.

З 2011 року Любов Долик пише оповідання, які були опубліковані в Інтернеті та на сторінках газети «Життя».

"Отже, насамперед треба підкреслити, що Любов Долик творить свій власний словесний світ уміло, щиро, відверто, вишукано, оригінально. Поетеса не тільки користується формами класичними, але вміє і тонко виходити на власні дотепні знахідки в поетиці. Якої б теми не торкнулася, то все — по-своєму вдало, свіжо. Навіть у вірші про президента — як тут не впасти в тривіальну декларативність?! — а ні! — Люба Долик і тут поезії не зраджує. Чи ж не славно сказано в кінці цього вірша:

Хай Президентом стане кожен

В душі, у совісті своїй!!![1]

«Кожна поезія Любові Долик із розділу інтимної лірики „Теорія неймовірності“ теж випромінює своє світло: то яскравий спалах, то сумовитий, інколи аж тривожний відблиск, а усе це в сукупності й творить дивосвіт, якусь калейдоскопічність спонтанних порухів жіночої душі. Інколи мені здавалося, що коли творить свої поезії Любов Долик, то душа її перетворюється на скрипку із туго натягнутими ніжними струнами, і аж навіть лячно необережно торкатися їх, щоб вони, бува, не порвалися…

Це елегійні роздуми про наше буття, призначення людини у цьому світі, вагомість її слова і діла… Але що найважливіше — це щирий і вдумливий апофеоз життю, природі, а передусім — Творцеві. Над усіма нашими гараздами і негараздами Любов Долик бачить волю Господа, часто звертається до Нього, її поезії можна назвати творами глибоко віруючої людини, проте без надмірного надриву, екзальтації, а із чулим серцем, сповненим лагідної і вдячної Віри, Надії й Любові до Всевишнього. Це її кредо, ті вічні постулати, за якими любить, живе, творить»[2].

• Диплом І ступеня IX конкурсу імені Мирона Утриска, 2005
• Диплом ІІ ступеня X конкурсу імені Мирона Утриска, 2006
• Диплом ІІ ступеня XI конкурсу імені Мирона Утриска, 2007
• Диплом від журналу «Дзвін» імені Івана Федорова, 2012
• Диплом Всеукраїнського літературного конкурсу імені Леся Мартовича, 2014

• Любов Долик. Мистецький портал «Жінка-УКРАЇНКА. Процитовано 27 вересня 2015.
• Авторська сторінка Любові Долик на сайті «Гоголівська академія» 
• Авторська сторінка Любові Долик на сайті «Поетичні майстерні»
• Авторська сторінка Любові Долик на сайті «Анумо знову віршувать»
• Найновіші твори Любові Долик на сайті «Захід-Схід»