Хирів

В історичних джерелах Хирів згадується з 1374 р. Саме в цьому році князь Владислав Опольський видав привілей братам Гербуртам — Герберту і Фредерику (лицарям з Моравії) — на вічне володіння 10-ма селами в Перемишльському повіті. Серед цих сіл назване і село Хирів.[5]

1502—1505 рр. Хирів спустошують татари.

У 1528 р. польський король Сигізмунд І видав Анджеєві Тарлу привілей, яким дозволив «осадити»[6] на території існуючого села містечко Хирів. Хирів отримав герб Тарлів — сокиру. Для швидшого заселення і забудови жителі були звільненні від податків на 14 років. Привілей надавав містечку право проводити щороку по 2 ярмарки і щопонеділка торги. В цьому ж 1528 р. містечку надано магдебурзьке право.

Через три роки (1531) у місті завдяки старанням його власника Анджея Тарла виникає римо-католицька парафія та будується перший, ще дерев'яний, костел. Можна визначити приблизну кількість населення у Хирові 1589 р. на підставі сплати ним податку. Польський історик А. В. Яблоновський вважає, що в містечку було 84 будинки, в яких проживало 420 чоловік. Як і кожне місто, з самого початку існування Хирів мав своє передмістя. Воно носило назву «Хирівська Посада».

В серпні 1604 року в Хирові перебувало приватне українсько-польське військо, яке 20 червня 1605 року захопило Москву.[7]

Потім власниками містечка були Мнішеки: зокрема, сяніцький староста Францішек Бернард Мнішек (син львівського старости Єжи), його син — майбутній волинський воєвода Єжи Ян Вандалін, який мав намір отримати право складування вин у місті в 1664 р.;[8] Юзеф Ян Мнішек[9].

З 1772 р. Хирів під пануванням Австрії. 1785 р. в місті налічувалося 134 будинки, проживало 1055 осіб. У 1849 р. місто повністю згоріло, через Хирів проходили російські війська, направлені на придушення революції в Угорщині.[10]

1900 р. в місті проживало 3658 осіб, з яких 1292 були українцями. Через Дністровську залізницю (будова 1876/83) з Хирова можна було добратись до Стрия і далі по Залізниці Ерцгерцога Альбрехта до Львова і Станіславова — Чернівців, а з Самбора, Стрия до Мукачева. По Першій Угорсько-галицькій залізниці (з 1872) дорога вела до Перемишля — Кракова і до Будапешту через Лупківський перевал (з 1896 двоколійна залізниця), розміщений на тодішньому кордоні коронного краю Галичини і словацьких земель Транслейтанії.

Хирів на карті 1897 залізниць Галичини

Науково-виховний заклад отців єзуїтів (Хирів)

У зв'язку з інтенсивною експлуатацією Бориславського родовища нафти, а також з можливістю швидше перекидати військові частини і техніку на теренах Австро-Угорської імперії, виникла потреба у залізничному сполученні. Концесію на побудову Дністрянської залізниці було видано 5 вересня 1870 року.

У 1872 році через місто було прокладено залізничну колію: 8 травня було відкрито рух до Перемишля, 1 липня — до Кросьценька[11] (див. також Перша угорсько-галицька залізниця).

Ділянка колії Хирів — Самбір — Стрий, Дністрянська залізниця, протяжністю 100,21 км, стала першою державною колією в Австро-Угорщині[12].

Хирів став важливою вузловою станцією з двома залізничними вокзалами, що значно пожвавило розвиток торгівлі та ремесел.

1 серпня 1914 р. розпочалась І Світова війна. Хирів як вузлова станція мав винятково важливе стратегічне значення. Через місто щодня проходило до 40—50 поїздів. Про важливість Хирова як опорного пункту свідчить той факт, що 28 листопада 1914 р. в ньому побував намісник австро-угорського престолу Кароль-Францішек Йозеф, а в квітні 1915 р. російський цар Ніколай (Микола) ІІ.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 15 000 осіб.[13]

Польські окупаційні війська у Хирові. 1919 рік

За часу існування ЗУНР Хирів став ареною боїв між українськими і польськими (окупаційними) військами. Одна з груп Галицької армії під час проведення Вовчухівської операції УГА мала назву «Хирів». 4 грудня 1918 р. 4 курені групи військ УГА «Хирів» під командуванням генерала Антона Кравса перейшли у наступ, 5 грудня місто було звільнене від польських окупантів. 18—19 грудня в напрямку Хирів — Самбір наступали поляки, які були зупинені наступом УГА на Городок. 20 грудня Хирів знову був окупований польськими шовіністами.[14]

27 березня 1919 року в окупованому польськими шовіністами Хирові відбулись перемовини між делегаціями ЗУНР (склад: М. Лозинський, генерал В. Генбачев (командир ІІІ-го корпусу), підполковник Фідлєр, майор Долєжаль) та Польщі (склад: граф А. Скарбек, полковник М. Куліньскі, капітан Я. Розвадовскі та інші) за участи посла з Парижу генерала Ф. Кернана. Галичани запропонували припинити вогонь, мирні переговори провести у Парижі під опікою Верховної Ради.[15]

Вихованці Колегії єзуїтів

1924 р. було розпочато будівництво Народного дому, а 1930 р. було відкрито «Народний дім» у Хирівській Посаді. Промисловість у Хирові в міжвоєнний період розвивалась повільно. 1936 р. в Хирові діяли два тартаки, два млини, дві меблеві фабрики і цегельний завод.

30 березня 1931 р. село Посада Хирівська Старосамбірського повіту приєднане до міста.[16] 1 квітня 1932 р. місто передане зі Старосамбірського повіту до Самбірського[17], а 15 червня 1934 р. — до Добромильського[18].

Після нападу 1 вересня 1939 року Третього Рейху на Польщу й початку Другої світової війни та вторгнення СРСР до Польщі 17 вересня 1939 року згідно з пактом Молотова—Ріббентропа лінія розподілу території між Третім Рейхом та СРСР пройшла по ріці Сян. Хирівщина відійшла до радянської зони окупації. 27 листопада 1939 року була створена Дрогобицька область (обласний центр — місто Дрогобич). А 17 січня 1940 року Указом Президії Верховної Ради УРСР в складі області утворено Хирівський район і Хирів став його районним центром.

Під час ІІ Світової війни Хирів зазнав значних руйнувань. Євреїв Хирова німці відправили в Перемишльське гетто, де згодом усіх розстріляли. Багато українців було відправлено на примусові роботи до Німеччини. Зруйновано синагоги: Стара хирівська синагога та Нова хирівська синагога.

У серпні 1944 р. Хирів окупували радянські війська. Для боротьби з українськими патріотами в Хирові була створена катівня НКВС (нині там розташована початкова школа). Місто втратило своє транзитне значення, оскільки з прокладенням кордону СРСР — Польща припинився рух по залізниці до Перемишля, Словаччини. Статус прикордонної зони із забороною в'їзду до неї мешканців інших територій перетворив весь регіон на депресивну зону. Із закриттям колегіуму єзуїтів місто втратило статус науково-навчального центру.

Більшість поляків після війни було переселено до Польщі. Натомість до Хирова прибували українці з тих українських земель, які відійшли до Польщі. Після війни йшло швидке відновлення підприємств. Було створено МТС, в кінці 1970-х рр. в Хирові були відкриті цехи ВО «Полярон» — заводи «Екватор» та «Меридіан». В Хирові до 2003 р. дислокувалась велика військова частина. В кінці 1980-х р. починається українське національне пробудження, і Хирів не залишається осторонь тих процесів. 1989 р. в казармах Хирівської десантної бригади розмістились підрозділи ЗМОПу (загони міліції особливого призначення). У вільний час змопівці влаштовували у Хирові бешкети. Відповіддю людей на ці дії став масовий стихійний мітинг протесту. А 26 серпня на міському стадіоні під проводом Володимира Горбового, Мирона Коваля, Ярослава Гладкого та Андрія Лесика відбувся великий мітинг і установчі збори місцевого осередку РУХу. В серпні 1991 р. гекачепісти пробували повернути колесо історії назад. В цих подіях своя роль відводилась Хирівській десантній бригаді. Генерал Варенніков наполягав, щоб десантники зайняли всі стратегічні об'єкти Львова. Але командувач Прикарпатським військовим округом не виконав наказу Вареннікова.

У місті в районі Посада Хирівська споруджено церкву парафії ПЦУ[19], названу на честь свята Покрови Пресвятої Богородиці. Настоятель — прт. Тарас (Микитин).